Цитаты из книги «Зимові дерева»

Пригадуєш? – так ясно починалось, важке подзвіння билось об піддашшя

І обернувшись тінню самонародження

німа рука пограбілих тополь у надвечір'ї)

Страшися поціляння. Проминання — воно підносить.

На помежів'ї присмерку й світання нахарапуджений на тисячу орбіт, імчить румак, надколюючи лід незайманого од віків мовчання. О першого заїзду ліпота!

Утекти б од себе геть світ за-очі, у небачене, нечуте, у немовлене,

і не ламався гострожалий спис, Щоб раювали тонкоспіві верві

Сколінені мужі і ниці пахолки німотні руки перед себе рвуть.

Спопелілі круки розлітані круг ватрища пожертв.

Як колоті рани, ми прагнемо вигоїтись.