Цитаты из книг автора «Валентин Чемерис»

Так и не дал документа, а ведь если бы я увидел его текст, содержание, многое, может, переосмыслил бы…» Як кажуть: ноу комент!

(Хіба ще озирнувшись, перешіптувались бувало дві кумоньки: «Здурів старий гетьман, їй-бо здурів!..» – «Еге ж, сивина в голову, а чорт у бороду – знаємо таких!.. Та вона ж йому в дочки годиться, а він…» – «Не в дочки, кумо, а – в онуки!.. А він…»)

І додавав, вельми прозоро натякаючи на пані Кочубеїху: «Де хвіст усим правує, там голова блудить…»

За принципом: одна пара батьків (рідних) добре, а друга (обрана) ще краще. А там де краще, шкоди ніколи не буде.

У народі це добре розуміли – по-простому, але вельми парадоксально-мудро. Як запевняє героїня Степана Руданського, яка в церкві ліпила свічку і Богу, і чорту: «Треба всюди, добрі люди, приятеля мати…»

Кочубеїха вдалася й справді нічогенька, судді Василеві Кочубею повезло на таку жіночку, жили вони, як казали, у злагоді, хоч пан Василь і потрапляв не раз під каблук пані Люби, але… Буває… Точніше, з ким не буває. Як і з чоловіком, так і з дружиною. У житті вони часто потрапляють у категорію «обоє рябоє».

У житті вони часто потрапляють у категорію «обоє рябоє».

Року 245-го в місті Солін (Далмація, місцевість, розташована на північному заході Балканського півострова, населена іллірійцями, кельтами, а також фракійцями, з 229 року – римська провінція), в сім’ї тамтешнього вільновідпущеного раба-іллірійця народився син, якого на манір римських патриціїв (знай, мовляв, наших) батько, вчорашній раб, нарік аж трьома пишними іменами (звичайно римськими, себто панськими): Гаюс Авреліус Валеріус. Скромністю вільновідпущеник явно не страждав.