У 1506 році «секретарем з шифрів» Венеціанської республіки був призначений Джовані Соро. Він прославився тим, що з успіхом розкривав шифри численних європейських князівств. Слава Соро була настільки велика, що починаючи з 1510 року папська курія надсилала йому для розкриття шифри, з якими не могли справитися в Римі. У 1526 році папа Климент VII двічі направляв Соро перехоплені депеші для дешифрування, і обидва рази Соро домігся успіху. А коли одне з послань Климента потрапило в руки його супротивників, той викрикнув: «Соро може розкрити будь-який шифр!», – і направив Соро копію цього послання, щоб з'ясувати, чи надійно воно зашифровано. Климент заспокоївся тільки тоді, коли Соро повідомив, що не може його прочитати. Хоча хто знає, чи не намагався Соро навмисно ввести папу в оману помилковими заявами про надійність його шифру.
У 1542 році Соро отримав двох помічників. З цього часу Венеція мала вже трьох кваліфікованих криптоаналітиків. їхнє приміщення знаходилося в палаці венеціанського правителя, де вони працювали за зачиненими дверима. Нікому не дозволялось їх турбувати, а їм самим не дозволялося залишати своє робоче приміщення, поки не буде знайдений відкритий текст чергової перехопленої криптограми. Криптоаналітики Венеції також писали трактати, у яких роз'яснювали методи своєї роботи. Праця Соро про дешифрування листування на латинській, італійській, іспанській та французькій мовах, написана ним на початку XVI століття, на жаль, була загублена. Але вціліли уривчасті записи його спадкоємця, а також дослідження в цій сфері інших венеціанських секретарів із шифрів.
Джовані Соро став першим, хто почав готувати професійні кадри для криптології, і хоча це була досить примітивна форма «учнівства», позбавлена достатньої теоретичної бази, вона була переважною протягом тривалого часу. Справа в тому, що люди, які працювали з шифрами того часу, були добре освічені, але успішно освоїти криптологічну справу, яка постійно еволюціонувала й ускладнювалася, можна було тільки за допомогою довгої практики, чим і займався Соро зі своїми учнями.
Спеціальних навчальних закладів, де навчали б криптологічної діяльності в той час не існувало. Криптологів рекрутували з найбільш освічених людей того часу, що знали математику й іноземні мови. Соро був першим, хто спробував спеціально навчати молодих криптологів цій науці, але знову ж на практиці. З іншої боку, сама проблема кадрів не стояла в той час так гостро, а посада секретаря з шифрів була досить бажаною для багатьох обдарованих людей того часу, тому що давала славу, повагу й чималий матеріальний прибуток.
Багато видатних математиків, починаючи з тих часів, залучалися до крипто-логічних служб. Папи Римські завжди користувалися послугами криптологів, тому видатний італійський математик і філософ Джироламо Кардано в середині XVI століття перебував у них на службі, а також був і астрологом. Крім того, він винайшов шарнірний механізм та метод вирішення рівнянь третього ступеня, а у 1550 році опублікував книгу «De subtilitate libri xxi».
Римський Папа Павло III, що змінив Клімента VII, швидко зрозумів, що не в його інтересах посилати шифри для розкриття за кордон. У 1555 році в папській курії була заснована посада секретаря з шифрів. Перший успіх прийшов тільки через два роки, коли папські криптоаналітики розкрили шифр іспанського короля Пилипа II, що тоді воював з Папою Римським. А в 1567 році відзначився вікарій собору Святого Петра в Римі, який менше, ніж за шість годин зумів прочитати криптограму, написану турецькою мовою, на якому вікарій не знав і чотирьох слів.
У Флоренції Піро Музефілі, граф Сасетський, з 1546 по 1557 роки прочитав безліч шифрованих повідомлень, розкривши серед інших номенклатори, що використовувалися в листуванні між французьким королем Генріхом II і його послом у Данії. Криптоаналітична експертиза Музефілі була настільки кваліфікованою, що багато хто приїжджали до нього, як і до Соро, з проханням розкрити для них шифри. Серед клієнтів Музефілі був і король Англії, який надіслав йому криптограму, що була знайдена в підметках туфель, доставлених до його двору з Франції.
У XVI столітті не тільки італійські правителі славилися своїми криптоаналітиками. У Франції в дешифруванні перехоплених депеш найбільше процвітав Филібер Бабу (1484—1557), який був першим державним секретарем і казначеєм короля Франциска I. Один спостерігач описував, як Бабу, «не маючи алфавіту, часто дешифровував багато перехоплених депеш на іспанській, італійській та німецькій мовах, хоча він не знав жодної з цих мов або знав дуже погано, причому він завзято працював над повідомленням дні і ночі безперервно протягом трьох тижнів, перш ніж розгадував одне слово. Після того, як пролом був пророблений, інше відбувалося дуже швидко та нагадувало руйнування стін». Варто помітити, що в той час, як Бабу не покладаючи рук працював на короля, король приймав у себе коханку – чарівну дружину Бабу. Бабу одержав багато милостей від короля, але важко сказати, за що саме: за криптоаналітичні успіхи чи за дозвіл наставляти «роги».
У Голландії також працював блискучий криптоаналітик – фламандський дворянин Пилип ван Марнікс, барон де Сент-Альдегонд (1538—1598), автор мелодії сучасного національного гімну Голландії, права рука Вільгельма Оранського, що стояв на чолі об'єднаного повстання голландців і фламандців проти Іспанії. В 1577 році Голландією керував іспанський губернатор дон Хуан Австрійський, рідний брат іспанського короля Пилипа II. Його метою було скинення з трону королеви Англії Єлизавети, захоплення англійської корони та одруження з чарівною королевою Шотландії Марією Стюарт. Однак у червні того ж року у Франції були перехоплені шифровані листи дона Хуана.
Вони були переправлені Марніксу, який через місяць розкрив іспанський шифр. Після цього зміст листів через Вільгельма Оранського був доведений до відома міністра Єлизавети Френсіса Уолсінгема. Уолсінгем одразу ж здійснив заходи щодо отримання більш повної інформації та незалежності від іноземних криптоаналітиків. З цією метою він направив до Парижа талановитого юнака, який швидко розправлявся з шифрованими листами. Це був Томас Феліпес, перший видатний криптоаналітик з Англії.
За результатами проведених заходів все шифроване листування Марії Стюарт, в якому вона давала згоду на змову проти Єлизавети та рекомендації! щодо її здійснення, розшифровувалося Феліпесом та надходило до Уолсингема. Ці листи та шифр, яким вона користувалася разом з іншими зрадниками, послужили головним матеріалом для обвинувачення на засіданнях суду, який визнав Марію Стюарт винною у державній зраді. 8 лютого 1587 року о 8-й годині ранку вона піднялась на ешафот, стала на коліна та мужньо прийняла від ката три удари сокирою. Таким чином, криптоаналіз прискорив смерть Марії, королеви Шотландії.
У 1589 році королем Франції став Генріх IV, що відразу ж був змушений вступити в запеклу боротьбу зі Священною лігою. Священна ліга на чолі з герцогом Майенським контролювала столицю та всі інші великі міста Франції, одержуючи великі підкріплення у вигляді живої сили та грошей від іспанського короля Пилипа ІІ. Генріх був з усіх боків оточений супротивником. Але саме в цей важкий для нього час у його руки потрапила частина листування Пилипа з іспанським воєначальником Хуаном Моро.
Листи Пилипа були зашифровані, але в Генріха секретарем з шифрів у той час служив 49-літній математик Франсуа Вієт (1540—1603), засновник сучасної елементарної алгебри. Його теорему про коріння й коефіцієнти квадратних рівнянь дотепер вивчають у школі. Він також був членом таємної ради та займався адвокатською практикою. У 1588 році Вієт прочитав шифровану іспанську депешу, адресовану Олесандро Фарнезе, герцогу Парми, що командував іспанськими військами Священної ліги.
З тих пір Генріх передавав Вієту всі нові перехоплені депеші, щоб з'ясувати, чи зможе той повторити свій успіх. Вієт, працюючи разом з голландським криптоаналітиком Пилипом ван Марніксом, зумів приблизно за рік розкрити шифр короля Іспанії Пилипа II, що до цього часу вважали невразливим не тільки в Іспанії, але й у Ватикані – одному з найбільших криптологічних центрів того часу.
Розвиток криптоаналізу на Заході виявився в прямій залежності від розквіту дипломатії. З тих пір, як держави стали підтримувати постійні дипломатичні відносини, їхні посли, яких іноді іронічно називали «почесними шпигунами», регулярно відправляли до себе на батьківщину великі послання. Існуючі між державами суперництво й підозрілість змушували дипломатів зашифровувати свої депеші, оскільки їх нерідко перехоплювали та розкривали.
Поява постійних дипломатичних представництв та загострення політичної боротьби стимулювало послів зашифровувати свої повідомлення, побоюючись, що вони будуть перехоплені супротивником. До кінця XVI сторіччя криптоаналіз став грати настільки важливу роль, що в більшості європейських держав були введені посади секретарів з шифрів, які повний робочий день займалися шифруванням і розшифруванням своїх повідомлень, а також дешифруванням перехоплених депеш.
XVII століття ввійшло в історію криптоаналізу як ера «cabinets noirs», або «чорних кабінетів» (далі – ЧК). У цей час у різних країнах почали з'являтися перші служби перлюстрації (лат. perlustro – оглядаю) та дешифрування «розкритої» кореспонденції, які розташовувались у секретних кімнатах.
У серпні 1620 року голландський посол в Англії Жан Баптист Ван Мале старанно намагався підкупити урядового шифрувальника Вінсентіо, який ще до цього відсидів 6 років у Тауері за зв'язки з іспанською розвідкою. Ван Мале хотів спонукати Вінсентіо відмовитися розшифровувати важливі листи іспанського посла у Відні до голландського правителя ерцгерцога Альберта, перехоплені англійськими розвідниками. Вінсентіо пропонувалися гроші – зрозуміло, з прямо протилежною метою – також і від імені голландського посла. Всі договірні сторони торгувалися при цьому, як на ринку. А тим часом англійські власті спохопилися та запропонували Вінсентіо поквапитися з розшифровкою, якщо він не бажає познайомитися з камерою катування…
В той же час іспанський посол в Англії Гондомар дізнався, що англійці читають його листи, які він направляв до Мадрида. Там копії з них якимсь невідомим шляхом здобував англійський посол сер Джон Дігбі, розшифровував місця, написані кодом, і пересилав свою здобич до Лондона Якову I. Марно Гондомар міняв шифри і кур'єрів, просив, щоб в Мадриді його донесення потрапляли тільки до рук абсолютно довірених осіб. Тільки через багато років, вже повернувшись з Іспанії, Дігбі, поступаючись наполегливим проханням Гондомара, розповів, що депеші перехоплювалися і копіювалися, поки кур'єр відпочивав на останній поштовій станції недалеко від іспанської столиці.
Взагалі ж, у XVI—XVII століттях криптослужби з'явилися практично в кожній європейській державі, причому до складу цих служб входила наукова еліта того часу: Франсуа Вієт і Антуан Россиньоль у Франції, Джироламо Кардано в Римі, Джон Валліс і Френсіс Бекон в Англії, Вільгельм Лейбніц у Німеччині. Європейські правителі нерідко залучали вже відомих криптологів-іноземців на службу, хоча це не завжди вдавалося. Мабуть, самим неуспішним із таких криптологів був Готфрід Вільгельм Лейбніц (1646—1716) – видатний німецький учений, математик, засновник Берлінської академії наук.
Англійський король Георг I хотів запросити Лейбніца, щоб той очолив британську криптослужбу, але натрапив на різку протидію в особі Джона Валліса (1616—1703), який побоювався конкуренції з боку свого німецького колеги та пригрозив королю перейти на бік Іспанії, видавши їй всі англійські секрети, яких Валліс за характером своєї діяльності знав чимало.
Активно виступав проти подібного призначення й Ісаак Ньютон (1642—1727) – голова Королівського наукового суспільства, який заперечував авторство Лейбніца у диференційному обчисленні. Не поталанило Лейбніцу й іншого разу, коли його запросив до Росії Петро I не тільки для організації Російської академії наук, але й для створення російської криптослужби за європейським зразком. Смерть Лейбніца не дозволила здійснитися планам Петра, змушеного скористатися послугами менш іменитих криптологів.
В Англії лорд-протектор Олівер Кромвель створив «Інтелідженс сервіс» (англ. Intelligence service – служба розвідки), до складу якої входив підрозділ із дешифрування. Його очолював відомий математик Джон Валліс (Уолліс), який володів унікальними здібностями. Так, безсонними ночами він вираховував квадратний корінь із 50-значних чисел з точністю до 20-30-го знаків.
О проекте
О подписке