У 1912 році у Держдепартаменті у якості шифрувальника почав працювати Герберт Ярдлі (1889—1958), один із видатних американських криптоаналітиків. На початку своєї кар'єри Ярдлі звернув увагу на слабкість шифрів, які використовувались американським урядом. Він був приголомшений, дізнавшись, що президент Вудро Вільсон користується кодом, який використовується впродовж більше 10 років. Так, коли Президенту США Вудро Вільсону було передане закодоване повідомлення з 500 слів від його радника Хауза, Ярдлі був уражений тим, що прочитав це повідомлення усього за кілька годин.
Досягнутий успіх ще більше підвищив інтерес Ярдлі до криптоаналізу, і він У травні 1916 року написав 100-сторінковий меморандум «Розкриття американських дипломатичних кодів», який передав своєму керівництву. Заглибившись у проблему можливого розкриття чергового коду, він першим поставив діагноз явищу, що з тих пір відомо серед американських криптоаналітиків як «симптом Ярдлі»: «Просинаючись, я відразу починаю про це думати. Засинаючи, я все одно продовжую думати про це».
6 квітня 1917 року американський Конгрес оголосив про вступ США у Першу світову війну проти Німеччини. А 28 квітня у складі Управління військової інформації «MID» (англ. Military Information Division) Генштабу Військового департаменту (англ. War Department General Staff) була створена кабельно-телеграфна секція (англ. Cable and Telegraph Section), яка отримало кодову назву «MI-8» (англ. Military Information, Section 8).
Для участі в бойових діях Першої світової війни на територію Франції було перекинуто морем експедиційне з'єднання американських військ під командуванням генерала Джона Першинга чисельністю більше 175 тисяч осіб. Ярдлі був направлений в Американський експедиційний корпус у якості офіцера-шифрувальника. Вже в перші місяці роботи Ярдлі на практиці продемонстрував свої видатні криптоаналітичні здібності. Участь у війні дала йому можливість переконати «батька» американської військової розвідки «MID» майора Ральфа ван Демана в необхідності створити спецпідрозділ для «злому» шифрів інших країн. Він домігся успіху не тільки тому, що американській армії були потрібні криптоаналітики, але й завдяки винятковому таланту переконувати людей у своїй правоті. В результаті у червні 1917 року Ярдлі у званні другого лейтенанта вже очолив «МІ-8».
Навчальний підрозділ «МІ-8», що займався підготовкою криптоаналітиків, очолив доктор Джон Менлі. 52-літній філолог, який був деканом факультету англійської мови в Чиказькому університеті, а також давнім і палким шанувальником криптоаналізу, Менлі став одним з кращих криптоаналітиків «МІ-8». Очолюваний ним підрозділ був розташований та проводив заняття з криптоаналізу у військовому коледжі армії США.
«МІ-8» читала дипломатичне шифролистування Аргентини, Бразилії, Німеччини, Іспанії, Коста-Рики, Куби, Мексики, Панами і Чилі. Служба американської цензури надсилала до «МІ-8» перехоплені шифровані листи. Більшість із них на перевірку виявлялася любовними посланнями, у яких застосовувалися дуже прості шифри. Хоча багато з них були настільки компрометуючими, що Ярдлі часто повторював: «Мене дратує той факт, що чоловіки й дружини довіряють своє таємне листування таким слабким методам шифрування».
Найважливіша з розробок «МІ-8» привела до звинувачення Лотара Вітцьке -єдиного німецького шпигуна, засудженого в США до страти під час Першої світової війни. 25 січня 1918 року при обшуку в його багажі був виявлений шифрований лист, датований 15 січня. Він потрапив до «МІ-8» тільки навесні і пробув там протягом ще декількох місяців, поки криптоаналітики безуспішно намагалися його дешифрувати. Зрештою цей лист вдалося прочитати Менлі, який у з'ясував, що він був надісланий німецьким послом у Вашингтоні Еккардтом німецькому консулу в Мексиці. Відкритий текст листа був таким:
«Пред'явник цього є підданим Німецької імперії, що подорожує під ім'ям Павла Ваберського. Він є німецьким секретним агентом. Якщо він звернеться до вас із проханням, будь ласка, забезпечте йому захист і надайте допомогу. Також видайте йому до тисячі песо золотом і посилайте його шифровані телеграми до нашого посольства в якості офіційних консульських депеш».
Коли Менлі зачитав цей текст у залі суду на закритому процесі за обвинуваченням Вітцьке в шпигунстві, сумнівів у його винності ні в кого не залишилося. Шпигун був засуджений до страти через повішення. Однак Вільсон замінив смертний вирок довічним ув'язненням. У 1923 році Вітцьке був помилуваний та випущений на волю.
9 лютого 1918 року «MID» було реорганізоване в Управління військової розвідки (англ. Military Intelligence Division). У листопаді того ж року «МІ-8» нараховувала 18 офіцерів, 24 цивільних криптографів, 109 друкарок і стенографісток. Однак до травня наступного року її штатна чисельність скоротилася до 15 офіцерів, 7 цивільних криптографів і 55 технічних службовців.
Після участі Ярдлі в 1919 році в Паризькій мирній конференції в якості головного криптографа американської делегації керівництво розвідки оголосило про майбутнє згортання дешифрувальної роботи через утрату її актуальності. Ярдлі категорично заперечував і підготував доповідь під назвою «Вивчення та розкриття кодів і шифрів», у якій вказував, що Сполучені Штати мають досить ворогів у всьому світі, тому розкриття їхніх шифросистем дозволить уряду завчасно одержати інформацію про можливі загрози національній безпеці.
Ярдлі пропонував не припиняти цю роботу, а реорганізувати «МІ-8» у криптослужбу мирного часу з подвійним підпорядкуванням Державного департаменту та Генштабу Військового департаменту. Ця аргументація настільки вразила начальника розвідки генерала Мальборо Черчиля, що він умовив держсекретаря зберегти «Бюро шифрів» і фінансувати його роботу з таємного фонду.
Це «Бюро шифрів», що пізніше стало відомим як «американський чорний кабінет» (англ. american black chamber) (далі – АЧК), повинно була спільно фінансуватися двома департаментами на суму приблизно в 100 000 доларів у рік, але її фактичні витрати ніколи не досягали цієї суми. За законом платежі Держдепартаменту, що почали надходити в червні 1919 року, не могли бути на законних підставах витрачені в межах Вашингтона, і тому Ярдлі разом з підібраним зі складу «МІ-8» персоналом АЧК незабаром переїхав до Нью-Йорка. Військовим департаментом АЧК був уперше профінансований лише 30 червня 1921 року. Первісний бюджет Бюро склав 45 тисяч доларів замість запитаних 96 тисяч, а до 1929 року знизився до 19630 доларів.
Кінцевим продуктом криптослужби був бюлетень, що надсилався до Відділу військової розвідки та Держдепартаменту, у який включалися усі факти, що заслуговували уваги, природно, без посилань на справжнє походження інформації.
Усі повідомлення починалися стереотипно: «Із джерел, що заслуговують довіри, встановлено, що:». При цьому ніякого інформаційно-аналітичного підрозділу в «Бюро шифрів» не існувало, матеріали відбирав особисто його керівник, часто за суб'єктивними ознаками.
Післявоєнне дешифрування АЧК німецького листування базувалися на отриманих у Нідерландах у 1919 році ключах, що запропонував американським представникам ініціативник, відомий під агентурним псевдонімом «Дачмен». Як часто траплялося в подібних випадках, «Дачмена» обдурили: коли він залишив кодові таблиці для вивчення, їх сфотографували і повернули, нібито через непотрібність. На підставі його даних американці зуміли розкрити німецькі коди з позначеннями «2500», потім «2970», «9700», «5300» і «1219». Усього АЧК прочитав 20 німецьких кодів і шифрів, однак на післявоєнний період з них припало лише 9, що фактично являли собою варіації двох базових систем.
Одним з основних завдань, поставлених перед АЧК, було «розкриття» кодів Японії, напруженість у відносинах з якою зростала з кожним днем. У пориві ентузіазму Ярдлі пообіцяв домогтися їхнього «розкриття» протягом року або піти у відставку. Він пошкодував про свою обіцянку відразу, як тільки приступив до цієї справи, оскільки моментально заплутався у відкритих текстах японською мовою, не говорячи вже про самий шифротекст.
Після тривалого попереднього аналізу Ярдлі з'ясував, що для своїх телеграфних повідомлень, що передавалися буквами латинського алфавіту, японці використовували трохи видозмінену форму ієрогліфічної писемності, іменованої як «катакана». Але, незважаючи на ретельне вивчення перехоплених шифротелеграм, прочитати їх так і не вдавалося. Він писав:
«До цього часу я так довго працював з кодованими телеграмами, що кожен їхній рядок, навіть кожне кодове позначення назавжди викарбувалося в моїй голові. Я міг лежати на ліжку з відкритими очима та займатися своїми дослідженнями в повній темноті… І ось одного разу я прокинувся опівночі, тому що пішов з роботи рано, і звідкись із темряви прийшло переконання, що визначена послідовність двобук-вених кодових позначень повинна абсолютно точно відповідати слову „Ірландія“. Потім переді мною затанцювали, швидко змінюючись, інші слова – „незалежність“, „Німеччина“, „крапка“… Велике відкриття! Серце моє завмерло, я не міг рушити з місця. Чи було це зі мною уві сні або наяву, чи не зійшов я з розуму? Рішення? Нарешті, після всіх цих місяців! Я зістрибнув з ліжка та у поспіху (оскільки тепер уже точно знав, що не сплю) майже скотився по сходах. Тремтячими руками я відкрив сейф, схопив папку з паперами і квапливо почав робити замітки».
Протягом години Ярдлі перевіряв свої гіпотези, а потім, переконавшись, що початок успішному розкриттю покладено, повернувся до себе додому та напився. Однак його радість була трохи передчасною. Ярдлі зустрівся з несподіваними труднощами, намагаючись підшукати перекладача з японської мови. Зрештою він знайшов добродушного місіонера, що у лютому 1920 року зробив для Ярдлі перші переклади відкритих текстів японських шифротелеграм. Через півроку місіонер-перекладач звільнився, усвідомивши шпигунський характер своєї праці. Однак на той час один із підлеглих Ярдлі зробив воістину нечуваний подвиг, вивчивши у цей термін дуже важку японську мову.
У 1920 році Ярдлі доповів про розкриття 4-х японських кодів, але це ствердження було не цілком коректним, оскільки розкриті системи були не кодами, а шифрами, причому досить невисокого рівня стійкості. Однак незабаром після цього «Бюро шифрів» дійсно досягло вражаючих успіхів. Усього з 1917 по 1929 роки американці зуміли скомпрометувати 31 японську шифросистему (умовні позначки від «JA» до «JZ» і від «JAA» до «JЈЈ») і прочитати 10000 текстів, 1600 з яких відносилися до Вашингтонської конференції. Це було дуже високим показником, особливо з урахуванням гострої нестачі співробітників зі знанням мови.
О проекте
О подписке