Цитаты из книги «Наркономіка. Як працює економіка картелів»

У слабкій державі люди знаходять нетрадиційні й часом незаконні способи розв’язання проблем, якими мала б займатися влада. Однією з перших ознак занепаду держави є потреба в народу брати закон у свої руки.

Країни, що розвиваються, не мають різних об’єктів базової інфраструктури, що в заможному світі сприймаються як належне: пристойні дороги, надійна юридична система, гарні школи, безкоштовна медицина тощо. Щоб згладити нерівності своєї діяльності і сподобатися громадам, у яких вони працюють, великі компанії іноді дають людям те, чого не дала держава.

Новинарні газети дедалі частіше пропонують «природну рекламу» зі спонсорованим контентом, що жанрово перебуває на межі між статтею і комерційною рекламою. На перший погляд, така публікація – звичайний матеріал, а насправді його писали і схвалювали рекламісти; у такий спосіб компанії доносять свій мессидж, що нагадує редакційну колонку, але нею вже не є. Більшості журналістів не до вподоби, що реклама втручається в текст новин. Але рекламісти ладні платити набагато більше за такий потужний інструмент впливу на споживачів. Читачі можуть не йняти віри гаслам у рекламі, але якщо компанії вдається зробити так, аби газета чи телеканал повторювали її ідеї своїми словами, то це вже щось означає. Так само і з наркокартелями, що в останні роки різко й часом брутально посилили лобіювання медіа.

Тому, на відміну від законного бізнесу, раса і національність відіграють свою роль при найманні, хоча причина пов’язана радше з більшим потенціалом для шантажу, ніж просто з бажанням працювати з людьми своєї національності.

Гра в наркотики потребує безжального професіоналізму з несхибними кілерами, винахідливими контрабандистами та експертами з логістики, які об’єднуються, щоб обхитрувати поліцію.

Ретельніша перевірка й вища заробітна плата співробітників поліції зроблять їх підкуп дорожчим. Але некорупційність мексиканської поліції – це, м’яко кажучи, довготерміновий проект. Тим часом простішою реформою могло б бути об’єднання кількох рівнів поліції. Кримінологи давно пропонували зробити це, щоб підвищити ефективність.

Здирство – мабуть, найгидкіший злочин, бо зачіпає пересічних людей, а не лише бандитів, і воно й далі квітне.

складно. А для maras усе по-іншому. Хоча вони й мають скромну частку в міжнародній наркоторгівлі, їхній бізнес здебільшого локальний: наркодилерство або здирницький рекет. Такий внутрішній ринок відносно легко поділити на локальні монополії.

Утворилася абсурдна схема, за якою перестрілки могли відбуватися між двома різними групами поліцейських, які патрулюють Хуарес. Кожна сторона стверджуватиме, що інша змовилася з одним із протиборчих картелів, – і обидві доведуть свою рацію.

Під час спроб корпоративного захоплення картелі поводяться, як звичайний бізнес, запевняючи конкурентних регуляторів, що на справи це не вплине. Головним регулятором наркобізнесу є поліція. Бо саме поліція покликана припинити цей бізнес, але хабарями й тиском її можна переконати, аби вона дала добро.