Розділ XIV

Уся ця історія примусила Клайда серйозніше, ніж будь-коли, замислитися над проблемою статі і до того розв’язувати її зовсім не в загальноприйнятому плані. Хоча він і засуджував коханого Ести, який без будь-якого жалю покинув її, але не вважав і сестру цілком бездоганною. Вона втекла з ним. Як він тепер довідався від неї, ця людина за рік до її втечі пробула тиждень у Канзас-Сіті, і тоді відбулося їх знайомство. А через рік, коли цей чоловік знову приїхав сюди на два тижні, вона сама розшукала його, – такі підозри виникали у Клайда. І не йому з його захопленням Гортензією Брігс і з його планами було думати, що взаємовідносини між мужчинами й жінками є щось злочинне й недозволенне.

Як він бачив тепер, ускладнення були викликані не самим вчинком, а наслідками легковажності і недосвідченості. Адже коли б Еста більше знала про людину, якою захопилась, і про те, що означає такий зв’язок, вона не була б тепер у такому жалюгідному становищі. Звичайно, Гортензія Брігс, Грета і Луїза ніколи не могли б опинитися в такій біді, як Еста. Чи могли б? Ні, вони надто обачні. І, на його думку, в порівнянні з ними вона програвала. Вона повинна була б влаштуватися розумніше. І поступово він починав суворіше думати про сестру, хоч і співчував їй.

Але тільки одне тепер по-справжньому хвилювало, мучило, цілком змінювало Клайда – його божевільне захоплення Гортензією; ніщо не могло б дужче захопити юнака його віку і його темпераменту. Після кількох зустрічей Гортензія почала здаватися Клайдові втіленням усього, що він завжди мріяв знайти в дівчині. Вона була така жвава, горда, приваблива й така гарненька.

В її очах, здавалося йому, миготіли вогники. В неї була надзвичайно спокуслива манера стуляти й знову розкривати губи, байдуже дивлячись перед собою, ніби зовсім і не думаючи про Клайда, а його від цього кидало в жар і холод. У такі хвилини він відчував слабкість і запаморочення, по жилах, жорстоко обпікаючи, пробігали вогняні струмені, – це було усвідомлене, болісне бажання, що не мало виходу. Бо у взаєминах з Гортензією Клайд не міг піти далі обіймів і поцілунків, – йому заважали стриманість і повага – якраз те, що Гортензія по суті зневажала в тих самих своїх прихильниках, яким намагалася навіяти ці почуття. По-справжньому подобались їй хлопці іншого типу: здатні, незважаючи на її удавану скромність і неприступність, примусити її поступитися, хоч би і проти її волі.

Гортензія весь час вагалася в своєму ставленні до Клайда: він то подобався їй, то не подобався. Тому Клайд завжди відчував невпевненість, – і від цього Гортензія мала справжню насолоду; вона не давала Клайдові переконатися в її байдужості, щоб він не міг остаточно відмовитись від неї. Під час якої-небудь вечірки, обіду або спектаклю, куди вона дозволяла йому повести себе, Клайд, як звичайно, тримався тактовно, майже нічого не вимагаючи, – і Гортензія раптом ставала такою поступливою і спокусливою, що від цього зрадів би навіть найвимогливіший закоханий. Так тривало до кінця вечора. І раптом біля дверей свого дому або дому якоїсь своєї подруги, де Гортензія мала ночувати, вона оберталася до нього і без будь-якого приводу й пояснення відсилала геть після звичайного потиску руки чи недбалого поцілунку. І якщо в ці хвилини Клайд був такий навіжений, що намагався силоміць домогтися від неї ласки, якої він безумно прагнув, вона оберталась до нього, як скажена, розлютована кішка, і виривалася від нього, відчуваючи в цю мить пекучу ворожість, що її походження навряд чи розуміла сама. Певно, вона ненавиділа саму думку, що Клайд може примусити її до чогось. А він, закоханий до божевілля, не наважувався діяти енергійніше, бо дуже боявся втратити її, і тому підкорявся і йшов собі звичайно в похмурому й пригніченому настрої.

Але його так непереборно вабило до неї, що він не міг довго бути без неї і знову йшов туди, де найпевніше міг її зустріти. Справді, майже всі ці дні, незважаючи на дивне напруження, породжене зустріччю з Естою, він жив палкими, солодкими й хтивими мріями про Гортензію. Коли б тільки вона й справді полюбила його. Вночі, на ліжку, він думав про неї: її обличчя… вираз її рота, очей… лінії її тіла, всі її рухи, коли вона йде або танцює… вона миготіла перед ним, як на екрані. В своїх снах він відчував її чарівну близькість, вона пригорталася до нього, все її чудове тіло належало йому, а потім, в останню мить, коли вона, здавалося, готова була поступитися, він прокидався, і вона зникала… тільки привид!

І проте деякі обставини, здавалося б, віщували йому успіх. Насамперед, як і він сам, Гортензія була з бідної сім’ї – дочка машиніста, який ледве заробляв на прожиття. З самого дитинства в неї нічого не було, якщо не брати до уваги дрібничок чи дешевих мішурних речей, які вона сама здобувала собі. Вона належала до такої низької суспільної верстви, що до останнього часу не могла завести собі знайомства ні з ким, окрім хлопчаків – підручних м’ясника або булочника, звичайнісіньких шибеників з довколишніх кварталів. Але навіть і тут вона швидко зрозуміла, що може і повинна витягувати вигоди із своєї зовнішності й чарування, і робила це. Багато з хлопців не спинялись навіть перед крадіжкою, щоб тільки здобути гроші на її розваги.

Коли вона стала досить дорослою, щоб піти на роботу, вона завела знайомство з юнаками й чоловіками того типу, який подобався їй, і незабаром зрозуміла, що, не йдучи на занадто великі поступки й діючи обережно, можна одягтися набагато краще, ніж до того. Проте вона надто віддавалася почуттям і надто любила насолоди, а тому їй не завжди хотілося відокремлювати вигоду від приємності. Навпаки, часто її по-справжньому вабило до тих, кого вона просто думала вигідно використати, і навпаки: вона не могла примусити себе кокетувати з тими, хто їй не подобався.

Клайд майже не подобався їй, але вона не могла опиратися бажанню використати його. Їй було приємно, що він так охоче купував їй кожну дрібницю, до якої вона виявляла інтерес: якусь там сумочку, шарф, гаманець, рукавички – все, що вона могла спокійно попросити чи прийняти, не даючи навзамін ніяких особливих прав на себе. І проте з самого початку чуття підказувало їй, що коли вона, рано чи пізно, не поступиться, не дасть йому тієї останньої нагороди, якої він прагне, вона не зможе безконечно тримати його біля себе.

Одна думка особливо не давала їй спокою: Клайд так охоче витрачає на неї гроші, що, мабуть, можна одержати від нього й справді коштовні речі, – скажімо, гарну дорогу сукню, або капелюх, чи навіть хутряний жакет, подібний до тих, які почали тепер носити в місті, не кажучи вже про золоті сережки або ручний годинник, – вона завжди так жадібно задивлялася на все це, спиняючись перед вітринами крамниць.

Якось, незабаром після того, коли Клайд знайшов сестру, Гортензія йшла обідньої пори по Балтімор-стріт, недалеко від того місця, де її перетинає П’ятнадцята вулиця і де розташовані найкращі в Канзас-Сіті магазини. З нею була Доріс Трайн, продавщиця з того ж універсального магазину, де служила й вона. У вікні невеликого і непершокласного магазина хутряних речей Гортензія побачила жакет з недорогого бобра. Вона враз вирішила, що ця річ ідеально підійде до її постаті й кольору обличчя і необхідна, щоб збагатити її надто скромний гардероб. Це був не такий уже дорогий жакет – можливо, близько ста доларів, але зате якраз того фасону, який давав їй підстави думати, що він якнайкраще допоможе підкреслити всі гарні якості її зовнішнього вигляду. Схвильована цією думкою, вона спинилась і вигукнула:

– Який прекрасний жакетик! Я ніколи не бачила такого чудового! Ні, ти тільки подивись на рукава, Доріс! – вона стиснула руку подрузі. – Дивись, який комір! А підбивка! А кишені! Ах, боже мій! – вона навіть злегка тремтіла в збудженні й захваті. – Він такий чудовий, що я й сказати не можу. Ну точно про такий жакет я мріяла вже не знаю скільки часу. Ах, ти, моя краса! – вигукнула вона з ніжністю, думаючи при цьому стільки ж про те, який вигляд вона має в цій позі перед вітриною і яке враження справляє на людей, скільки й про самий жакет. – От би мені такий жакет!

Вона захоплено сплеснула руками. Немолодий син власника магазина, Ісидор Рубінштейн, стоячи в цей час так, що вона не могла його бачити, помітив її захоплення та жест і вирішив, що коли ця дівчина спитає про ціну, можна буде накинути двадцять п’ять – п’ятдесят доларів зверху. У магазині жакет було оцінено в сто доларів. «Так, так», – бубонів він. Але це була людина з почуттям і схильністю до романтики, а тому він став міркувати над тим, яка ж може бути, м’яко висловлюючись, практична вартість цього жакета. На що може зважитись під впливом бідності і порожнього гонору ця гарненька дівчина, щоб тільки мати такий жакет?

А тимчасом Гортензія не могла одвести очей від жакета і витратила на це всю обідню перерву, потім пішла далі, п’яніючи від честолюбних мрій про те, яка чарівна була б вона в такій шубці. Але вона не зайшла до магазина спитати про ціну.

Тому наступного дня, відчуваючи, що повинна ще раз глянути на жакет, вона знову прийшла сюди, але вже одна; вона й на думці не мала, що може сама його купити. Вона тільки питала себе, як би здобути цю річ, якщо ціна буде не надто висока, і поки що не могла нічого придумати. Та знову, побачивши у вікні жакет, а також м-ра Рубінштейна-молодшого, який дивився на неї' з най-привітнішим і добродушним виразом, вона наважилась увійти.

– Вам подобається цей жакет, так? – люб’язно спитав Рубінштейн, як тільки вона відчинила двері. – Ну, значить у вас добрий смак. Це одна з найблагородніших речей, які тільки бували в нашому магазині. Яка краса! А який він матиме вигляд на такій гарненькій дівчині! – Він зняв жакет з виставки і високо підняв його. – Я бачив вас учора, коли ви стояли тут біля вітрини.

Жадібне захоплення блиснуло в його очах.

Помітивши це, Гортензія відчула, що коли буде стримана, але не сувора, вона зможе домогтися більшої поваги і люб’язності, ніж коли поведеться невимушено й розв’язно.

– Так? – тільки відповіла вона.

– Так, звичайно. Я відразу сказав собі: «От дівчина, яка розуміється на речах».

Від цих лестощів Гортензія стала трохи лагіднішою.

– Подивіться лише, подивіться! – говорив далі м-р Рубін-штейн, крутячи перед нею шубку. – Де в Канзас-Сіті ви знайдете зараз щось подібне? Погляньте на цю підбивку! Справжній мелінсонівський шовк! А косі кишені! А ґудзики! Ви думаєте, всі ці дрібниці не мають значення? Другого такого жакета немає в Канзас-Сіті. І не буде. Ми самі придумали цей фасон, а ми ніколи не копіюємо наших моделей. Ми оберігаємо інтереси наших покупців. Але пройдіть сюди, прошу вас! – він підвів її до трійчастого дзеркала в глибині крамниці. – Такий жакет повинна носити вродлива жінка, – ось тоді він виглядатиме найефектні-ше. Дозвольте приміряти!

І при яскравому штучному освітленні Гортензія переконалася, що вона справді чарівна в цій шубці. Вона закидала голову, вигиналася, поверталась на всі боки, ховала маленьке вушко в хутро, а м-р Рубінштейн стояв поруч, дивлячись на неї захоплено і мало не потираючи руки.

– Ну от! – продовжував він. – Подивіться! Ну, що ви тепер скажете? Я ж казав, що це немов спеціально для вас пошите! Просто знахідка! Справжня удача. Другого такого жакета не знайти в усьому місті. Якщо знайдете, я подарую вам цей.

Він підійшов до неї зовсім близько, простягуючи товсті руки долонями вгору.

– Справді, визнаю, він шикарно виглядає на мені, – сказала Гортензія. Її гонориста душа знемагала від бажання мати цю річ. – А втім, мені перша-ліпша шубка до лиця. – Вона знову й знову поверталася перед дзеркалом, зовсім забувши про Рубін-штейна і про те, що її одверте захоплення жакетом може вплинути на ціну. Потім додала: – А скільки коштує?

– Ну, бачте, справжня ціна жакетові двісті доларів, – хитро почав містер Рубінштейн, але, помітивши тінь безнадійності, що промайнула на обличчі Гортензії, поквапливо додав:

– Це здається величезною сумою, але ми й не заправимо так дорого. Наша ціна – півтораста. От якби ви знайшли такий жакет у Джеріка – там би заплатили всі двісті. Тут у нас маленьке приміщення, не доводиться платити великої оренди… А жакет коштує всі двісті, до останнього цента…

– Ні, це страшна ціна, просто жахлива! – сумно вигукнула Гортензія і почала скидати жакет. Їй здавалося, що в неї забирають мало не все найдорожче в житті. – В Бігса і Бека за таку ціну скільки завгодно жакетів – і боброві, і з норки, і так само шикарні.

– Можливо, можливо. Але це все не те, – уперто повторював м-р Рубінштейн. – Тільки погляньте на нього ще раз. Погляньте на комір! Невже ви думаєте, що знайдете там такий жакет? Якщо ви знайдете, я сам куплю його і віддам вам за сто доларів. Це зовсім виняткова річ: копія одного з найшикарніших жакетів, які продавалися в Нью-Йорку перед початком сезону. Першокласна річ. Ви ніде не знайдете такого.

– Однаково, сто п’ятдесят доларів я не можу заплатити, – сумно проказала Гортензія, одягаючи свій старий сукняний жакет з хутряним коміром та манжетами і йдучи до дверей.

– Зачекайте! Вам подобається жакет? – розсудливо сказав Рубінштейн, вирішивши, що й сто доларів ціна не по її кишені, якщо тільки не поповнить її який-небудь прихильник. – Ця річ насправді коштує двісті доларів. Я вам це прямо кажу. Наша ціна – півтораста. Та коли вам так хочеться одержати цю річ – гаразд, я спущу й продам за сто двадцять п’ять. Це однаково що даром. Така чудова дівчина, звичайно, легко може знайти дюжину молодих хлопців, які з радістю куплять цю шубку, щоб подарувати їй. Я б сам подарував її вам, коли б знав, що ви будете милі зі мною.

Він увесь розпалився в якнайприємнішій усмішці, і Гортензія, зрозумівши зміст пропозиції і обурившись (тому, що вона походила саме від цієї людини), злегка відступила назад. Але їй зовсім не був неприємний так уміло вставлений у цю пропозицію комплімент. Та проте вона не така вульгарна, щоб дозволяти кожному стрічному робити їй подарунки. Ні в якому разі. Це можна дозволяти тільки тому, хто їй подобається, або принаймні тому, хто в неї закоханий.

Але з тієї хвилини, як м-р Рубінштейн заговорив про це, вона почала в думках перелічувати всіх знайомих хлопців, намагаю-чися встановити, хто з них під впливом її чарів міг би купити для неї цей жакет. Чарлі Уілкінс, наприклад, з тютюнового кіоску в «Орфії», по-своєму, звичайно, відданий їй, але ніколи не зробив би їй коштовного подарунка, не одержавши натомість дорогої нагороди.

Був ще Роберт Кейн, дуже високий, дуже веселий і дуже уважний до неї хлопець, що служив у місцевому відділенні однієї електрокомпанії; та в нього не дуже прибуткова посада: він простий клерк. І до того ж занадто ощадливий і завжди думає про майбутнє.

Потім Берт Гетлер – той самий, що йшов з нею на танці того вечора, коли вона вперше зустрілася з Клайдом; але це просто легковажний хлопець: він хороший для танців, але на нього не можна звіритися в такому важкому випадку. Він тільки прикажчик в крамниці взуття, одержує, мабуть, не більше, як двадцять доларів на тиждень і береже кожен пенні.

Але є ще Клайд Гріфітс, у якого нібито й справді водяться гроші і який, здається, ладен, не думаючи, витрачати їх на неї. Думка Гортензії працювала швидко. Як же їй враз, не підготувавши, виманити в Клайда такий дорогий подарунок? – питала вона себе. Вона була не дуже прихильна до нього, найчастіше поводилася з ним холодно. Тому тепер вона зовсім не була певна щодо нього. І все ж таки, поки вона стояла тут, у магазині, і думала про ціну й красу жакета, думка про Клайда не кидала її. А м-р Рубінштейн усе дивився на неї, невиразно догадуючись про те, якого роду завдання стояло перед нею.

– От що, малятко, – сказав він нарешті. – Я бачу, ви хочете мати цей жакет, – прекрасно… Я теж хочу, щоб він був у вас. І я зараз скажу, що можу для вас зробити. Цього я не зробив би ні для кого в усьому Канзас-Сіті. Принесіть мені сто п’ятнадцять доларів найближчими днями – в понеділок, середу або в п’ятни-цю, і якщо жакет не буде ще продано, я віддам його вам. Навіть більше того: я збережу його для вас. Що ви на це скажете? До наступної середи чи п’ятниці. Ніхто інший не зробив би для вас цього.

Він самовдоволено всміхався, знизував плечима й усім своїм виглядом удавав, що робить для неї величезну послугу. І Гортензія, ідучи з магазина, була переконана, що коли… коли тільки їй пощастить одержати цей жакет за сто п’ятнадцять доларів – це буде надзвичайно вигідна справа, і, поза всяким сумнівом, вона буде одягнена шикарніше за всіх дівчат у Канзас-Сіті. Тільки б якось здобути їй сто п’ятнадцять доларів не пізніше як наступної п’ятниці.