Читать книгу «Американська трагедія. Книга 1» онлайн полностью📖 — Теодора Драйзера — MyBook.
image

Розділ XIII

Так тривало принаймні чотири місяці. Після того першого вечора Клайд значну частину свого вільного часу присвячував Гортензії, намагаючись зацікавити її в такій мірі, в якій вона, певно, цікавилась іншими юнаками. І все-таки він не міг би сказати, чи здатна вона по-справжньому бути прихильною до когось одного, але й не міг повірити, щоб у неї були з усіма тільки безневинні товариські взаємини. Проте вона була така спокуслива, що він божеволів: якщо його найгірші підозри справедливі, може нарешті вона буде прихильна й до нього. Він так очманів від тієї хтивої атмосфери, що оповивала Гортензію, від її мінливості, бажання, яким виразно були пройняті її жести, настрої, голос, манера одягатися, що не міг мати й на думці відмовитись від неї.

Одно слово, він безглуздо бігав за нею. А вона, дивлячись на це, не підпускала його близько, часом уникала, примушувала його вдовольнятися мізерними крихтами своєї уваги і поряд з тим розповідала йому про всі подробиці своїх розваг в товаристві інших хлопців. Він відчував, що більше не в силі отак бігати за нею, і, розлютований, давав собі слово ніколи з нею не зустрічатися. Справді, адже нічого доброго в нього з нею не вийде. Але під час нового побачення, спостерігаючи ту ж холодну байдужість у кожному її слові і в кожному вчинку, він втрачав мужність і не мав сили розірвати свої пута.

А проте вона не соромилась казати йому, що саме з речей їй потрібно і що вона хотіла б мати; спочатку це були дрібнички: новий пушок для пудри, губна помада, коробка пудри чи флакон духів. Потім вона посміливішала і в різний час, з різного приводу говорила Клайдові про сумки, блузки, туфельки, панчохи, капелюх, які вона з радістю купила б, якби мала гроші; і при цьому не йшла на поступки, відбуваючись хвилинними, без бажання, ласками, інколи з млосним виглядом дозволяючи себе обняти; ця млосність багато обіцяла, але обіцяне ніколи не збувалося. І Клайд, щоб здобути її прихильність і довір’я, купував усі ці речі, хоч іноді, в зв’язку з тим, що відбувалося у нього в сім’ї, ці витрати були йому не під силу. Проте на кінець четвертого місяця він став розуміти, що надто мало пройшов уперед: прихильність Гортензії була така ж далека від нього зараз, як і на початку їх знайомства. Словом, він жив у гарячковій, болючій гонитві за нею без будь-якої певної надії на винагороду.

А тимчасом у домі Гріфітсів по-старому панували органічно притаманні всім членам цієї родини роздратованість і пригніченість. Після зникнення Ести почався період смутку, який тривав і досі. Для Клайда становище ускладнювалось таємничістю, що боляче дражнила, більше того – роздратовувала, бо ж ніякі батьки не могли б виявити таку вимогливість, як Гріфітси, в тих випадках, коли в сім’ї відбувалося що-небудь зв’язане зі справами статевих взаємин. І особливо це стосувалося таємниці, яка вже певний час оточувала Есту. Вона втекла. І не повернулася. І, наскільки знали Клайд і інші діти, від неї не було ніяких звісток. Проте Клайд помітив, що після перших тижнів її відсутності, коли мати й батько надзвичайно стривожились, завдаючи собі муки питаннями – де вона і чому не пише, вони раптом перестали хвилюватись і ніби примирилися з тим, що сталося: принаймні їм уже не так було тяжко від того становища, яке спершу здавалося цілком безнадійним. Він не міг цього зрозуміти. Зміна була надто помітна, і проте ніхто нічого не пояснював. Трохи пізніше Клайд помітив, що мати з кимось листується, а це бувало не часто: в неї майже не було знайомств і ділових зв’язків, і листи вона одержувала чи писала дуже рідко.

Одного разу, незабаром після того, як Клайд почав працювати в готелі «Грін-Девідсон», він прийшов додому раніше, ніж звичайно, і застав матір, що схилилася над листом, мабуть, щойно отриманим і дуже важливим для неї. І, мабуть, він був зв’язаний з чимось, що треба було приховувати, бо при появі Клайда мати враз припинила читання, поквапно й нервово підвелася і відклала листа, нічого не пояснюючи. Та Клайд чомусь, може чуттям, зрозумів, що цей лист від Ести. Він не був певний. Він стояв далеко і не міг упізнати почерку. Та як би там не було, мати й потім не сказала йому нічого про цей лист. Вираз її обличчя промовляв, що вона не бажає чути розпитувань, і стільки стриманості було в 'їх відносинах, що Клайдові не спало й на думку розпитувати. Він просто здивувався. А потім майже забув про цей випадок.

Через місяць чи трохи більше, коли він уже досить призвичаївся до роботи в готелі і почав цікавитися Гортензією Брігс, мати раптом звернулась до нього з дуже дивним питанням. Одного разу, коли він тільки повернувся з роботи, вона покликала його до залу місії. Не пояснюючи, нащо їй це потрібно, і не кажучи прямо, що тепер Клайд, на її думку, якоюсь мірою в силі їй допомогти, мати сказала, пильно і з хвилюванням дивлячись на нього:

– Клайд, ти не знаєш, як би мені зараз дістати сто доларів?

Клайд був такий здивований, що ледве міг повірити, що це йому не почулося: всього кілька тижнів тому заговорити з ним про суму більшу, ніж чотири-п’ять доларів, було б цілковитим безглуздям. Мати знала це. А тепер вона зверталась до нього, ніби підозріваючи, що він може дістати для неї такі великі гроші. І правильно, адже його одяг і весь його вигляд свідчили, що для нього настали кращі дні.

Насамперед він подумав про одно: звичайно, мати помітила, як він одягнений і яке провадить життя, і прийшла до висновку, що він обманює її щодо розмірів свого заробітку. І почасти це було вірно, але поведінка Клайда останнім часом так змінилася, що матері теж довелося змінити своє поводження з ним: вона тепер сумнівалася, чи пощастить їй надалі зберегти свою владу над ним. Останнім часом – відтоді, як він почав працювати на новій посаді – їй чомусь здавалося, що він став більш розсудливим, впевненим у собі, менше піддавався сумнівам і мав намір жити по-своєму й сам за себе відповідати. Це неабияк тривожило її, але з іншого боку, подобалось. Вразлива й неспокійна Клайдова вдача завжди була загадкою для матері, і бачити його, нарешті, самостійним – це вже чимало; правда, спостерігаючи, яким він стає франтом, вона часом тривожилась і, не розуміючи, питала себе, в якому товаристві він буває. Та оскільки робота в готелі забирала в нього так багато часу, а весь свій заробіток він, очевидно, витрачав на одяг, вона вважала, що не має підстав нарікати. Ще одно побоювання іноді виникало в неї: чи не поводиться він занадто егоїстично, чи не занадто клопочеться про своє благополуччя. Але, знаючи, як довго він не мав жодних втіх у житті, вона не могла тепер дуже суворо осуджувати його за бажання розважитися.

Клайд дивився на матір, не зовсім розуміючи її справжні наміри.

– Але де ж я дістану сто доларів, мамо! – вигукнув він.

В думці він уже бачив, як внаслідок ось таких нечуваних і незрозумілих вимог вичерпується щойно здобуте ним джерело багатства, і на його обличчі відбилися засмучення й недовір’я.

– Я і не думала, що ти можеш дістати для мене всю цю суму, – делікатно відповіла м-с Гріфітс. – У мене є план, я маю надію сама дістати більшу частину грошей. Я тільки хочу, щоб ти порадив мені, як здобути решту. Я не хотіла б звертатися до твого батька, якщо цього можна уникнути, а ти стаєш уже досить дорослим, щоб трохи допомогти мені. – Вона з зацікавленням і схваленням дивилась на Клайда. – Батько не сильний у ділових питаннях, – провадила вона далі, – і в нього й без того багато клопоту.

Вона втомлено провела широкою долонею по чолу; Клайд бачив, що вона потрапила в дуже скрутне становище, і йому стало шкода її, хоч він і не знав, в чому річ. До того ж, попри все своє небажання розлучитися з грошима, в ньому заговорила цікавість: для чого все це? Сто доларів! Оце номер!

– Я тобі скажу, який у мене план, – після паузи додала мати. – Мені конче потрібні сто доларів, але я не можу зараз сказати тобі, та й нікому іншому, на що, і ти мене не питай. Ось тут, у столі, старий золотий годинник батька і мій золотий перстень та булавка. Коли їх продати чи заставити, за все повинні дати двадцять п’ять доларів, не менше. Крім того, є ще мої срібні ножі й виделки, і срібне блюдо, і глек. (Клайд добре знав ці сувеніри). Саме це блюдо коштує двадцять п’ять доларів. Я гадаю, за них теж дадуть доларів двадцять чи двадцять п’ять. Коли б ти знайшов десь недалеко від твого готелю хороший ломбард і заставив би все це, і коли б потім ти деякий час давав мені зайвих п’ять доларів щотижня… (Обличчя Клайда витяглося). Я могла б попросити одного мого друга, – ти знаєш, містера Мерча, який буває тут, – позичити мені стільки, скільки не вистачить до ста, а потім я зможу повертати йому з тих грошей, які ти мені даватимеш. І в мене самої є ще доларів десять.

Вона подивилась на Клайда так, немов хотіла сказати: «Сподіваюся, ти мене не залишиш у біді», – і Клайд полагіднішав, хоч усе це й означало, що тепер він не зможе, як розраховував, витрачати на себе весь свій заробіток. Він погодився віднести речі до ломбарду і давати матері на п’ять доларів більше до того часу, поки не буде сплачений борг. І проте він не міг перебороти мимовільне роздратування. Зовсім недавно він почав заробляти пристойно – і ось мати вимагає дедалі більше й більше. Уже десять доларів щотижня! Завжди в них щось негаразд, думав Клайд, завжди їм щось потрібно, і немає ніякої певності, що потім не буде ще нових вимог.

Він узяв речі, поніс їх до найсоліднішого ломбарду, який тільки міг знайти, і взяв запропоновані йому за все сорок п’ять доларів. Отже, з десятьма доларами матері виходить п’ятдесят п’ять, ще сорок п’ять вона позичить у містера Мерча – і буде сто. Це означає, що протягом дев’яти тижнів йому доведеться віддавати їй по десять доларів замість п’яти. Тепер, коли йому так хотілося жити зовсім інакше, ніж до того, добре одягатися і не відмовляти собі в деяких розвагах, це відкриття дуже мало тішило його. Проте він вирішив виконати прохання матері. Зрештою він їй дечим зобов’язаний. Вона в минулому багато чим жертвувала заради нього й інших дітей, і він не зважувався бути надто великим егоїстом. Це було б непорядно.

І ще одна думка вперто наверталася йому: коли мати й батько будуть розраховувати на його грошову допомогу, вони почнуть більше зважати на нього. Насамперед йому повинні дозволити пізно повертатись додому вечорами. До того ж він одягався за свій рахунок і харчувався в готелі, – а це, як він розумів, значно скорочувало витрати батьків.

Проте скоро перед Клайдом постала нова проблема. Ось як це було.

Незабаром після історії з пошуками ста доларів Клайд випадково зустрів матір на Монтроз-стріт, одній з найбідніших вулиць міста; вона простяглась на північ від вулиці Бікел, де жили Гріфітси, і являла собою просто два ряди дерев’яних двоповерхових будиночків: тут здавалися квартири без меблів. Навіть Гріфітси, при всій своїй убогості, вважали б приниженням оселитися на цій вулиці. Мати зійшла з ґанку одного з будиночків, не такого старезного, як інші; у вікні нижнього поверху впадала в око табличка: «Мебльовані кімнати». Потім, не оглядаючись і не помічаючи Клайда, який ішов другим боком вулиці, вона пішла до іншого такого ж будинку, за кілька кроків від першого: тут теж була виставлена об’ява про винаймання мебльованих кімнат. Мати уважно оглянула, будинок, потім піднялася на ґанок і подзвонила.

Клайдові спочатку здалося, що мати розшукує когось, не знаючи точно адреси. Але, перейшовши вулицю якраз у ту хвилину, коли господарка відчинила двері, він почув, як мати спитала:

– У вас є вільна кімната?

– Є, – була відповідь.

– З ванною?

– Ні, але ванна є на другому поверсі.

– Яка ціна?

– Чотири долари на тиждень.

– Можна подивитись?

– Будь ласка, ввійдіть.

М-с Гріфітс немовби вагалась. А Клайд у цей час стояв унизу, за кілька кроків від неї, і дивився вгору, чекаючи, коли вона обернеться і впізнає його. Та вона ввійшла в дім, не обернувшись. Клайд з цікавістю дивився їй услід. Зрозуміло, тут немає нічого незвичайного, – мабуть, мати шукає кімнату для якої-небудь дівчини… але чому шукає тут, на цій вулиці? Звичайно вона в таких випадках зверталася до «Армії Спасіння» або «Християнської асоціації молодих дівчат». Першим його бажанням було почекати її й розпитати, що вона тут робила, та він мав ще декілька своїх власних справ і пішов.

Увечері, зайшовши додому переодягтися, він застав матір у кухні.

– А я бачив тебе сьогодні вранці на Монтроз-стріт, мамо, – сказав він.

– Так? – трохи помовчавши, сказала м-с Гріфітс; Клайд помітив, що вона здригнулася, немов його слова заскочили її зненацька. Продовжуючи чистити й далі картоплю, вона допитливо подивилась на сина.

– Ну, то що? – додала вона спокійно, але враз почервоніла, чого з нею ніколи не бувало при розмовах із сином. І, звичайно, її хвилювання й переляк дуже зацікавили Клайда.

– Ти зайшла до одного будинку, – мабуть, шукала кімнату для когось, – сказав він, уважно дивлячись на матір.

– Так, – відповіла м-с Гріфітс тепер уже досить просто. – Мені потрібна кімната для однієї людини, – вона хвора, і в неї не дуже багато грошей. Але потрібну кімнату не так легко знайти.

Вона відвернулася, наче не хотіла більше говорити на цю тему, але Клайд все-таки не втримався і додав:

– Ну, Монтроз-стріт не така вулиця, щоб наймати там кімнату.

Робота в «Грін-Девідсон» швидко навчила його зовсім інакше думати про те, де і як повинна жити людина. Мати нічого не відповіла, і він пішов до своєї кімнати переодягатися.

Приблизно через місяць, ідучи пізно ввечері по Міссу-рі-авеню, Клайд знову неподалік побачив матір, що йшла йому назустріч. При світлі з вікна якоїсь крамнички, – такі маленькі крамнички були розташовані тут вздовж усієї вулиці, – Клайд побачив у руках матері досить важкий старомодний саквояж, який давним-давно лежав удома без будь-якого вжитку. Несподівано вона спинилася (тому що помітила його, – як вирішив потім Клайд) і швидко увійшла до під’їзду триповерхового кам’яного будинку. Коли ж Клайд підійшов до цього будинку, двері його були щільно зачинені. Відчинивши їх, він побачив погано освітлені сходи; певно, мати піднялася ними. Проте він не став обслідувати далі: не був певен, що його здогади правильні – може, вона зайшла сюди просто навідати кого-небудь, – усе відбулося надто швидко. Але, зачекавши поблизу на розі, він, нарешті, побачив, як вона вийшла. З дедалі більшою цікавістю Клайд стежив, як вона обережно розглядалася, перш ніж піти далі. Це спрямувало його на думку, що вона, мабуть, ховається від нього. Але чому?

Клайда так вразила дивна поведінка матері, що він був готовий піти за нею слідом. Але потім вирішив, що коли вона не хоче, щоб він знав про її справи, мабуть, краще не втручатися. Одночасно її насторожені рухи викликали в ньому гостру цікавість. Чому мати не хотіла, щоб він бачив, як вона кудись іде з саквояжем? Ухилятися й щось приховувати було невластиво її вдачі (всупереч його власній). Майже враз він у думках зв’язав цю зустріч з іншою, біля мебльованих кімнат на Монтроз-стріт, і з тим випадком, коли він застав її за читанням листа, і з її зусиллями дістати сто доларів, які раптом стали їй потрібні. Куди ж вона ходила? Що приховувала?

1
...
...
17