Цитаты из книги «Кобзар»

Отаке-то було лихо По всій Україні!

Зійшло сонце; Україна Де палала, тліла,

«Іди, доню, – каже мати, Не вік дівовати. Він багатий, одинокий — Будеш пановати». «Не хочу я пановати, Не піду я, мамо! Рушниками, що придбала, Спусти мене в яму.

Була б не любила; Якби знала, що загине,

Одна, одна, як сирота На чужині, гине!

Там найдете щире серце І слово ласкаве,

Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу…

Серце мліло, не хотіло Співать на чужині…

Умовк кобзар, сумуючи: Щось руки не грають. Кругом хлопці та дівчата Слізоньки втирають. Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє! Кругом хлопці навприсядки, А він вимовляє: «Нехай буде отакечки! Сидіть, діти, у запечку, А я з журби та до шинку, А там найду свою жінку, Найду жінку, почастую, З вороженьків покепкую».

Зібралося козачество Богу помолитись. Закрякали чорні крюки, Виймаючи очі; Заспівали козаченьки Пісню тії ночі, Тії ночі кривавої, Що славною стала Тарасові, козачеству, Ляхів що приспала.