Цитаты из книги «Лист незнайомої (збірник)»

Та як же я могла тобі сказати? Ти б ніколи не повірив мені, невідомій жінці, що протягом трьох ночей так покірливо, навіть жагуче віддавалась тобі, ніколи б не повірив безіменній товаришці випадкової зустрічі, що вона залишилась вірна тобі, зрадливому, ніколи б не позбувся сумніву, що дитина справді твоя! Навіть якби мої слова здалися тобі схожими на правду, ти б ніколи не міг позбутися таємної підозри, що я намагалася накинути тобі, заможній людині, чужу дитину. Через ту підозру між нами стала б тінь, невловима, тривожна тінь недовір’я. Я цього не хотіла. А, крім того, я ж знаю тебе, знаю так, як ти сам навряд чи себе знаєш, і певна: тобі, що любиш у коханні тільки безжурне, легке, грайливе, прикро було б стати негадано батьком, бути відповідальним за чиюсь долю. Ти звик до цілковитої волі і почував би себе якось зв’язаним зі мною. І ти б – я знаю, так сталося б усупереч твоїй свідомій волі, – ти б мене зненавидів за те, що я зв’язала тебе.

Ти – палкий, легковажний, відданий забавам і пригодам юнак, а одночасно у своїй творчості – невблаганно сувора, свідома свого обов’язку, безмежно начитана й освічена людина. Несвідомо я відчула те, що згодом кожен помічав у тобі: що ти живеш подвійним життям – своїм ясним боком воно обернене до зовнішнього світу, а другий, темний, знаєш тільки ти сам; те найглибше роздвоєння, ту таємницю твого буття я, тринадцятирічна дівчинка, зачарована тобою, відчула з першого ж погляду.

пора відцвітання, і жінка хапається за останні можливості здійснити свій вибір поміж материнським і жіночим на користь оцього другого. Життя, яке здавалося давно визначеним наперед і складалося з готових відповідей, тепер ще раз починає ставити запитання, і востаннє магнітна стрілка вибору коливається між можливістю пережити еротичну пригоду і остаточним самозреченням. Настає час прийняти небезпечне рішення: бути лише матір’ю, чи ще раз, востаннє, відчути себе жінкою, пожити трохи для себе, чи тільки задля дітей. І барон, який у таких справах відзначався неабиякою проникливістю, відразу ж помітив, що вона саме перебуває у схожих роздумах, вагаючись поміж егоїстичними бажаннями і необхідністю принести себе в жертву дитині.

Він мав чимало підстав сподіватися на успіх своїх зусиль у завоюванні нової знайомої. По-перше, вона саме досягла того віку, коли жінка починає шкодувати про те, що так довго зберігала вірність чоловікові, якого по-справжньому ніколи не кохала. А крім того, наближається

Він насолоджувався її поцілунками і її сльозами, поцілував її у відповідь і зрозумів, що це примирення і подяка за його мовчання. Аж через багато років він збагнув, що ці мовчазні сльози були ще й особливою обіцянкою жінки на порозі старіння, обіцянкою, що відтепер вона належатиме тільки йому, тільки своїй дитині, що вона відмовляється від пригод, прощається з надією на палку пристрасть. Він не знав, що і вона була вдячна йому за порятунок від небезпечної пригоди і цими обіймами передала йому солодкаво-гірку ношу любові, ніби спадок для його майбутнього життя. Усе це хлопець тоді ще не розумів, але відчував, як приємно, коли тебе так люблять, і що ця любов якось пов’язує його з тією найбільшою у світі таємницею.

І тут він згадав про свою бабусю, цю стареньку, доброзичливу і привітну жінку, яка розпещувала його з раннього дитинства. Вона завжди захищала його і ставала на бік онука, коли тому загрожувало

І тут її рука вдарила його в обличчя. Едґар скрикнув. І відреагував, як людина, яка тоне і вже не відчуває нічого, а тільки молотить довкола себе руками, в її вухах гуде, перед очима розливається червоне марево. Так само сліпо замолотив кулаками й він. І відчув, що молотить по чомусь м’якому, почув крик…

Унизу засміялася якась жінка. Едґар здригнувся, дослухаючись, чи це, часом, не його мати. У неї була причина тішитися, сміятися над своїм маленьким і безборонним сином, якого можна зачинити в кімнаті, коли він засильно набридатиме, якого можна закинути в куток, як жмуток мокрого одягу. Він обережно висунувся з вікна. Ні, це була не його мама, а якісь чужі дівчата, які насміхалися з хлопця. І в цей момент він раптом зауважив, що його вікно розташоване

«Цікаво, що відбувається там, унизу, поки я тут сиджу під замком? О, ця таємниця, яку я відчуваю щоразу, коли опиняюся поміж дорослими, таємниця, через яку вони зачиняють від мене двері вночі, стишують голоси, якщо я випадково опиняюся поруч, ця велика таємниця, до якої я за останні дні підійшов уже так близько, яку майже тримав у руках, але так і не можу зловити! Що я тільки не робив, аби здобути її! Колись я викрав у тата з письмового столу книги і прочитав їх, усі ці дивні речі там були описані, але я нічого не зрозумів. Мабуть, існує якась печать, у мені чи в комусь іншому, і спершу треба зірвати її, щоб збагнути таємницю. Я просив нашу покоївку пояснити мені незрозумілі місця у книгах, але вона тільки посміялася з мене. Бути дитиною жахливо, коли тебе все цікавить, але нікого не можеш ні про що запитати, весь час ці дорослі тебе висміюють, так ніби ти дурний і ні до чого не здатний. Але я довідаюся про все, я відчуваю, що незабаром буду все знати. Частина таємниці вже в моїх руках, і я не випущу її, поки не довідаюся всього!»

Він брехун, дуже нечесний чоловік. Він робить усе підступно і підло. Він хотів познайомитися з тобою, тому був милий зі мною і пообіцяв мені пса. Я не знаю, що він пообіцяв тобі і чому він такий милий з тобою, але і від тебе він щось хоче. Це правда, мамо. Бо інакше він не був би таким увічливим і привітним. Це поганий чоловік. Він бреше. Ти тільки подивися, як нещиро він усміхається. Я ненавиджу його, цього нещасного брехуна. Цього негідника…