Погляд Ламберта був приклеєний до екрана. Він знову крутив той самий запис з камери безпеки клініки у Банкоку. Той, де Аніта проникла у в’язницю, і на якому вона завела закуту у наручники дівчину. Відео було зроблене у закритому приміщенні і було чітко видно, що в руках її була камера і вона записувала розмову.

– Виключи його вже, – сказала Алла. – Ти не побачиш нічого нового.

– В якому, чорт забирай, місці та дідькова камера? – Ламберт перекручував запис. – Бос Аніти знає, що її викрили і вона померла. Чому на це немає ніякої реакції?

Алла дивилася на дітей, які гралися у дворі з Любою, та накладала на губи новий шар блиску. Ці шари утворювали хвилі, які залишали навколо губ точкові зморшки. Двоє із людей Ламберта стояли біля гномів у готовності перевіряти кожний рух та звук, навіжену їзду хлопців, які розносять рекламу, стрижку газонів, п’яні крики сусідів, які тільки-но вийшли з сауни по той бік паркану. Відразу після нещасного випадку з Анітою Алла зажадала собі охорону і вже нікуди не виходила сама. Авто забронювали, а безпеку будинку оновили. Такі міри її заспокоювали, хоча і не до кінця.

– Якщо росіяни все наплутали…

Ламберт зупинився, коли Алла підняла руку на знак білого прапору.

– Те, як це робила Аніта, не можна назвати традиційною російською звичкою вирішувати територіальні суперечки. Росіяни нагадали про себе після її смерті.

– Але якщо вони таки наплутали, то треба закінчувати цю гру, – продовжувала Алла. – Ми не будемо вплутуватися у війну. Так справа не піде.

Аплікатор сильно надавив на нижню губу жінки і вона так потерла свій рот, наче зіскрібала висип. Старого шару наче й не було. Посередники Алли нічого незвичного не чули. Бізнес в Україні продовжував порушення, продавці не погрожували, склади не розграбовували і не палили, вікна нерухомості залишалися зачиненими. Розкриття Аніти не мало ніякого відношення до територіальних змагань, окрім того, що Алла впроваджувала свій логістичний ланцюг російського волосся. Ламберт ще пам’ятав, як дружина зігнала зі свого шляху декількох американців, які прагнули попасти на український ринок.

Алла поклала блиск і взялася за пилочку. Думка про війну кришила її гордість, наче тістечко безе об тарілку, і на мить у вікні з’явилася дівчина, яка була з уральським волосяним магнатом і яка поспішала. Змагання за владу на ринку волосся стало настільки сильним, що її чоловік отримав кулю в голову. Чоловік, який полював на Аллу, сам загинув, а його права рука втекла у Конго. Тепер Алла керувала своєю територією з Фінляндії за допомогою маленьких співучасників, але її залізна хватка все ж таки ослабла. Вона дивилася на малюків, які крутилися на дитячому майданчику.

– Українці могли бути лише приманкою, способом заманити Аніту до себе, – зауважив Альвар. – Ніхто не може протистояти такому волоссю.

Ламберт стиснув зуби. Квартири Марґіт, Норми та Аніти були просто гонитвою за химерами, і клан так і не отримав інформацію про постачальника волосся. В словах Ламберта відчувалося осудження, коли він сварив сина за безлад. Клан зробив помилку, забувши про додаткову обережність. Вони б мали відразу усвідомити, що у справі було щось неладне, бо так воно і було, якщо посередники Алли в Україні не знали, звідки було волосся, до чиєї території воно належало, від кого Аніта його отримувала. Вони захопилися українськими можливостями і дісталися ближче до крота.

– Хто б не дерибанив те волосся, може продовжувати бізнес разом з нами. Це дуже хороший товар, щоб продавати іншим, – сказав Ламберт.

– Звучить як війна, – відповів Альвар.

– Ми візьмемо лише те, що нам належить. Ми будемо відслідковувати всі зачіпки, поки не зловимо того, від кого це волосся приходить. Потім знайдемо шефа Аніти і роз’яснимо правила гри, – продовжував Ламберт.

– Це війна.

– Безсумнівно!

Кулак Ламберта бабахнув по столу. Супротивник був хитрий, як ніхто із його ворогів. Він зумів знайти крота із особистого минулого, того, кому в дитинстві той довіряв.

Салон пані Фолаке був зачинений, але гул швейних машин досягав порогу. Дівчата, які працювали у задній кімнаті, були ще на роботі і Маріон вже от-от мала отримати готове волосся. Було як завжди всіляке: зшите у стрічки, ущільнене, ламіноване, просте. Ніхто б і не помітив, що росіян також примішали. У цьому Фолаке була впевнена.

– Але все одно надчутливим клієнтам його давати не будемо, – запевнила Маріон.

Фолаке кивнула. Жорстке російське волосся піддалося різноманітним хімічним обробкам, тоді як українське лише помили та обробили антиалергенними засобами. Це стало хітом у Нігерії, бо такий засіб допомагає тим, у кого алергія на справжнє волосся. До того надчутливі люди користувалися синтетичним замінником, а тепер можуть мати справжнє.

– When will you get more?

– Soon, it’s just a delay.^[3]

Маріон посміхнулася переконливою посмішкою і прилипла до стакану, який дала їй Фолаке. Проблему у логістиці, яка виникла після смерті Аніти, треба було виправити, поки жінка не запідозрила, що за все відповідала покійна. Маріон знову поглянула на телефон. Вона все продовжувала надзвонювати дівчині. Норма мала знати про знайомих своєї матері. Треба було з нею зв’язатися, хоча ніхто із членів клану не вірив, що Маріон це вдасться. На сімейних зборах її вже викреслили із обговорення, наче її зворотній відлік вже почався. Пусте місце….Вона була для клана вже просто пустим місцем.

Волосяні стрічки були вже майже готові. Маріон сиділа і чекала, дивлячись на вулицю. Стакан із манговим соком в її руці був доказом того, що їй не довіряли, вона це усвідомлювала. До речі, вона не сиділа би зараз в салоні Фолаке і її настигла би доля Аніти, бо її мали схопити в аеропорту Гельсінкі. Їй пощастило, що вони на всяк випадок завжди літали різними літаками. Її рейс прилетів на кілька годин раніше і за чашкою кави в «Старбаксі», очікуючи на подругу, вона помітила людей Ламберта. Спочатку вона засмутилася, потім намагалася додзвонитися Аніті, але та не відповідала. Коли двері відділення для отримування багажу відкрилися, Аніта влучила прямо до лап Ламберта, і його пальці до хрусту стиснули її зап’ястя. Пізніше Маріон виказала здивування, що Аніта прослідувала за нею до Банкоку, запевнивши, що думала, начебто та відпочивала з друзями десь у іншому місці. Клан повірив, бо вважав її дурепою.

Дзижчання зупинилося. Маріон отримала гарно упаковані стрічки волосся та готові смужки ламінованого.

Рух на вулиці вже зупинився, і лише десь далеко чувся гул відпочиваючих на терасі людей. Не було видно груп хлопців-іммігрантів або псів Ламберта. Маріон не прислухалася до порад Алли, вона не хотіла посилювати міри безпеки, бо так вона постійно відчувала б на собі батьків погляд. У той самий момент, як вона вирішила, щоб Аніта почала збирати докази проти клану для того, щоб його потім шантажувати, витиснути зі справ і контролювати його територію, її погляд був гостріший за звірячі ікла.

На верхньому куті монітору починалися бокові повідомлення про непрочитану пошту: всі за останній тиждень, всі від клієнтів. Почуття тиснули на груди. Норма відклала мамин ноутбук, бо знала, що весь завал сміття перукарні вивалиться перед нею, як тільки вона сяде за нього. Але все ж таки вона була задоволена, бо цей ящик залишився від мами і ніхто інший туди не залазив, бо тітка не знала маминого пароля «Елізабет Сіддал».

Норма увійшла на мамин електронний рахунок. Остання операція була покупкою у продуктовому магазині за день до поїздки до Тайланду. Орендна плата за травень була зроблена ще до подорожі, і на рахунку залишилося двісті п’ятдесят євро. Нормі ніщо не здалося дивним, єдине, що вона зрозуміла, що окрім плати за мамину весняну поїздку з нього вже місяцями не сплачувалися витрати кредитної картки і до поїздки мама не знімала великі суми грошей. Норма спробувала порахувати. Розходи на поїздку перевищували мамину зарплатню. Невже вона взяла позику, про яку не розповіла дочці? Дані банківського рахунку ні на що подібне не вказували.

Історія браузеру була почищена. Серед відправлених листів були лише повідомлення до Маріон, але вони були тільки про заброньований час та робочі зміни. Норма почала досліджувати фейсбук-сторінку перукарні, на якій мама була модератором під іменем Аніта Елізабет.

Акаунт був створений весною, і вона користувалася ним лише для роботи, а всі друзі, за включенням Маріон, були клієнтами. Норма запалила цигарку і міркувала. Ще за декілька годин до рейсу в Тайланд мама підтверджувала час для клієнток. Навіщо вона б це робила, коли планувала вкоротити собі життя?

Повідомлення про непрочитані листи дратували Норму і заважали її роздумам. Вона відключила Інтернет у комп’ютері та у своєму телефоні. Мама вже ніколи не буде онлайн, і за її рослинами вже не треба було доглядати, від цього залишилася лише записка-нагадування на екрані.

Норма поставила фіалку на прилавок і сказала, що вона не вміє доглядати за рослинами. Під її опікою вони просто помирають.

– Це квіти Аніти.

Флористка не чула про долю своєї постійної клієнтки. Їй було лише відомо, що хтось стрибнув під потяг, коли вона була в подорожі на південь, але не знала, що то була Аніта. Жінка присіла та зітхнула. Норма почекала, давши їй час усвідомити, що трапилося, а потім представила увесь вміст маминого балкону.

– Мамі було важливо посадити цей хвойний кущ на задньому дворі.

– Його ще можна пересаджувати, – відповіла флористка.

– Тоді посадіть його поки де-небудь.

Жінка уважно подивилася на рослини: вони були рідкісними для цих широт. Ставши старшою, мама захопилася догляданням внутрішнього дворику їхнього будинку і зробила його охайним. Кущ мигдалю був подарунком від вдячного клієнта незадовго до Тайланду. Норма вже збиралася йти, коли продавщиця дістала щось з-під прилавку.

– Аніта залишила тут свій запасний ключ.

Жінка дала Нормі товстий конверт. Він був запечатаний і зверху нічого не було написано.

– А мама так часто робила?

– Завжди, коли відправлялася у поїздки.

Норма не розуміла. Запасний ключ був у неї, а інший мама мала тримати на роботі.

Вона розірвала конверт. У середині ключа не було. Там була флешка та картка пам’яті.

На екрані мерехтіла відкрита валіза з накиданими до неї речами. Мама тримала камеру в руках і не могла встояти на місці, вона ходила навколо, всюди знімаючи різноманітну пилюку. Норма помітила пакет баранячого філе. Суміш спецій «Гарам масала», мигдаль. Остання спільна вечеря. Відео на картці пам’яті було зняте до того, як мама відправилася у подорож наступного дня. Екран почав дрижати і так сліпив, що очі почали боліти. Норма відвернулася та прочистила горло вином, проштовхнувши ком вниз. Вона шукала мамині послання в неправильних місцях, уявляла, що вона написала дочці, але справа у тому, що мама не була «писемною» людиною. Вона пояснювала речі, коли дзвонила, при зустрічі, у бесіді. Норма мала це збагнути раніше.

«Почавши все це минулого року, я не могла передбачити, до чого воно приведе. Тримаючи камеру в руках перший раз, я думала задокументувати речі, які твоя бабуся могла б пам’ятати. Заради тебе. Але вийшло інакше. Закінчилося тим, що я поїхала в розвідувальну подорож, події якої мали непередбачувані повороти. Сподіваюся, що зможу зібрати достатньо мужності, щоб все прояснити. Якщо у мене не вийде, то в Банкоку я дам тобі ці відеозаписи. Я безумовно дуже хвилююся. Я вже дуже близько і мій настрій, наче у переддень свята».

Мама була збуджена, і вона не залишала побажань усього найкращого Нормі, тому це не було її прощальним повідомленням, і Нормі ще не було так важливо переглянути це відео. Норма натиснула на паузу. Вона відрегулювала настройки екрана, зробивши його темніше, але достатньо світлим, щоб бачити картинку. В роті з’явився смак мигдалю, а в носі був запах смаженої баранини. Задушливе відчуття повернулося до горла і вино його не приховало. Розчісування волосся не покращило самопочуття. Вона глянула на іконку корзини. З відеозаписів може вийти щось, чого вона не хотіла б знати, але, заглушивши неприємне передчуття, вона секунду покрутила в пальцях знайдену в конверті картку пам’яті, на яку мама зробила резервні копії відео, та перейшла на першу. Це був файл, на якому був записаний травень 2012 року. Тільки зараз вона помітила, наскільки мама постарішала за рік. З’явилися нові борозни, очі стали більш впалими, чому не завадили ані зроблене Маріон нарощування вій, ані гелеві нігті, ані зроблена тією ж Маріон зачіска. Вона знову подивилася на список відеозаписів. Кожний файл мав назву: «Нормі». Переглядання їх викликало десятки почуттів.