Розділ четвертий

[Між цим розділом і попередніми є, очевидно, величезна прогалина. Я шукав серед матеріалів, які мені залишили, чим би її заповнити, але марно. – Л.]

Від’їзд Шарлотти Робесп’єр та її молодшого брата до Ніцци. – Що з ними сталося у Ліоні. – Небезпеки, на які вони наразилися перед прибуттям до місця призначення. – Їх переслідують мешканці Марселя. – Приїзд до Ніцци. – Прогулянки верхи. – Негідна поведінка пані Рікор стосовно Шарлотти Робесп’єр. – Вона обмовила її перед її братом. – Підла пастка, підлаштована пані Рікор, щоб змусити Шарлотту повернутися до Парижа. – Наслідки цієї зради.

Мій молодший брат і ще один представник Конвенту, Рікор, отримали наказ направитись до італійського війська, штаб-квартира якого була тоді у Ніцці. Відомо, що Конвент здійснив чудовий задум – відправити своїх членів із певними дорученнями до війська, і це, значною мірою, допомогло Франції досягнути вражаючих успіхів.

Я дізналася, що Рікор бере з собою дружину, і мені спало на думку поїхати з братом. Я попросила його взяти мене з собою, і він радо задовольнив моє прохання. Досі ніщо не могло повпливати на теплі дружні стосунки між нами. Жодна сім’я не була згуртованішою за нашу з обома моїми братами. Які ж ви злочинці – ті, що порушили цю чудову гармонію!

Не можу згадати точну дату нашого від’їзду. Пам’ятаю лише, що південь був дуже вороже налаштований проти монтаньярів і що багато департаментів повстали на заклик жирондистів, які втікали від переслідування за декретом від 31 травня. Я навіть думаю, що роялісти вже здали англійцям Тулон.

Ліон повстав. Коли ми туди прибули, зовні все виглядало спокійно. Наш екіпаж прямував до ратуші. Мій молодший брат і Рікор зайшли всередину. Пані Рікор і я залишилися в екіпажі, незабаром нас оточив чималий натовп, люди почали допитуватися про те, що кажуть в Парижі про ліонців. Ми відповідали, що нічого не знаємо, аби припинити ці розпитування. Тоді кілька чоловік, що говорили від імені решти, сердитим тоном сказали нам: «Ми знаємо, що парижани кажуть, що ми підтримуємо контрреволюцію; але вони брешуть; подивіться на наші кокарди». Вони і правда мали національну символіку на кокардах, але це нічого не доводить, хіба ми не бачили триколори на кокардах у найяскравіших контрреволюціонерів першої революції? А серед тих, хто носить їх з часу липневої революції 1830-го, хіба немає таких, що є в душі ворогами революції?

У той час, як пані Рікор і мене завзято розпитували і наше становище перед цими, мало не оскаженілими людьми, ставало дедалі скрутнішим, Робесп’єр-молодший і Рікор мали дуже жваву розмову з представниками муніципалітету. Останні говорили з ними загрозливим тоном і, здавалося, хотіли зробити їх відповідальними за ті події, коли було скинуто жирондистів. Обидва представники Конвенту поводилися гідно, висловлювалися твердо і рішуче, чим справили враження на громаду Ліона. Мій брат і Рікор вийшли з ратуші, знову сіли до екіпажа і хвильку порадилися з нами, чи залишатися на ніч у Ліоні, чи не було б розважливіше продовжити подорож, через побоювання, що ліонці можуть заарештувати одного і другого, як вони, зовсім недавно, арештували двох їхніх колег. Остання думка видалася нам розумнішою, і ми поспішили покинути Ліон.

Однак оскільки чутки про подорож двох членів Конвенту не могли не поширитися вздовж шляху до Ніцци, який ми собі обрали, а наші денні переїзди були короткими, то існувала небезпека, що мешканці Провансу, які загалом були налаштовані вороже, могли вдатися стосовно Робесп’єра та Рікора до якихось крайніх заходів. Отже, ми відмовилися від основної дороги і поїхали путівцями, що привели нас до Маноска.

У цьому містечку ми пробули два дні. Сталося так, як ми і передбачали: було відомо, хто ми, на нас дивилися дуже недоброзичливо, і я можу навіть сказати, що з огляду на їхнє сильне роздратування, наше перебування у Маноску не було безпечним. З нами були двоє жовнірів, які стали нам у пригоді. Щоразу, коли поставало питання, як продовжувати далі нашу подорож, вони йшли вперед розвідувати місцевість. Ми вже дісталися берегів Дюранс, яку треба було перетнути, як наші вартові поспішно повернулися, щоб сказати, що на протилежному березі – озброєні марсельці з гарматами.

Марсель відкрито підняв прапор повстання, він відправив повстанські загони у різних напрямках, щоб піднімати сусідні департаменти. Якраз один з цих загонів нам так недоречно зустрівся, коли треба було переправитися через Дюранс. Ми розвернулися і поїхали назад до Маноска з наміром рушити звідти іншою дорогою. Але, перш ніж вдруге покинути це місто, двоє представників Конвенту авторитетно зажадали перерізати поромні канати. Їх не послухали. Мешканці стали у загрозливу позицію. Мій молодший брат і Рікор повторили свою вимогу, і чи то їхні слова мали такий авторитетний вплив, чи то в мешканців ще були якісь залишки поваги до державної влади, представники якої вимагали перерізати канати, але вони послухалися, втім, канат було перерізано лише один. Робесп’єр і його колега вдали, ніби нічого не помітили, ніби пором виведено з ладу, хоча й добре знали, що він ще може переправити наших ворогів, як згодом і сталося.

Ми залишили Маноск і з двома жовнірами попереду вирушили до Форкальк’є. Мер Маноска, який був патріотом, наздогнав наш екіпаж на виїзді з міста і запропонував нам ескорт з п’ятдесяти національних гвардійців. Двоє представників Конвенту не дуже довіряли духові національної гвардії Маноска, подякували мерові за його люб’язну пропозицію, але категорично відмовилися від ескорту, який той хотів їм надати.

Ми прибули до Форкальк’є без особливих пригод. Патріоти цього міста запропонували нам свої послуги і залишалися з нами, поки готувалася вечеря. Нам конче необхідно було трохи поїсти і, особливо, поспати. Була одинадцята вечора, а ми від самого ранку нічого не їли і зовсім не відпочивали. Але тільки-но ми сіли за стіл, як прибув посланець від мера Маноска, щоб попередити нас, що марсельці рушили за нами у погоню і незабаром будуть тут, якщо ми тут же не почнемо втікати від їхньої люті. Небезпека була поруч. Залишатися у Форкальк’є – означало зіткнутися з неминучою смертю; поїхати головною дорогою на Сістерон – майже так само небезпечно, оскільки марсельці не покинуть нас переслідувати і неодмінно наздоженуть. Таким чином, у нас був лише один напрямок – дістатися гір, що знаходяться між Форкальк’є і департаментом Воклюз.

Ми сіли на коней, оскільки відтепер наш екіпаж мав мало користі, і у супроводі дванадцяти патріотів, що служили нам провідниками, усю ніч, рухаючись жахливими дорогами, дерлися вгору, долаючи круті підйоми, де коні, яким було важко нас нести, щоразу оступалися.

Після тяжких поневірянь, рано вранці, ми дісталися села, де нас гостинно й сердечно з чарівною щирістю прийняв поважний пастор. Перепочивши кілька годин, ми знову рушили в дорогу і ввечері прибули до міста Со, що в департаменті Воклюз. Молодий лікар, з яким ми проїхали частину дороги, представив нас двом своїм знайомим дамам, що дуже гарно нас прийняли і ґречно приділяли нам увагу впродовж трьох днів, які ми у них пробули. Мій брат і Рікор потоваришували з цим молодим лікарем і дізналися від нього, що того було обрано до нового Конвенту, який буде скликано в місті Бурж [Це був жирондист Ґаде, хто запропонував скликати новий Конвент, який мали утворити з заступників членів Національного конвенту і який мав зібратися в місті Бурж. Падіння жирондистів перешкодило здійсненню цих зловісних намірів. – Л.].

Коли він узнав, що ці збори мають контрреволюційну мету і що жирондисти скликають їх від відчаю, не маючи інших можливостей для боротьби з монтаньярами, він оголосив, що ніколи не братиме у них участі і намагатиметься переконати своїх друзів змінити свою помилкову думку стосовно «Гори», яку він досі і сам поділяв.

Молодий лікар, ім’я якого я, на жаль, не пригадую, привів двох членів Конвенту до місцевого політичного клубу, де їх прийняли із захопленням. Вони виголошували промови, які супроводжувалися рясними оплесками.

У Со ми пробули три дні, після чого повернулися до Маноска. Нас супроводжували двадцятеро чи тридцятеро патріотів; двоє вояків, що постійно залишалися з нами, рушили до міста скоріше, щоб оголосити там, що ми повертаємось у супроводі шести тисяч солдат. Ця безневинна брехня була необхідною, щоб приборкати контрреволюційний запал мешканців Маноска.

Конец ознакомительного фрагмента.