Пошук розгадки

Раджів з головою поринув у роботу. Якщо раніше для того, щоб отримати якусь інформацію, необхідно було забитися у наукову бібліотеку і тижнями звідти не вилазити, обкластися енциклопедіями та довідниками, перелистати тисячі сторінок тексту і все ж таки відшукати потрібну інформацію. Або зібрати авторитетних вчених та допитувати їх. Тепер стало значно простіше: зайшов у Інтернет, відкрив відповідну сторінку і читай, виписуй, аналізуй.

Так зробив і Раджів. Закрився у невеликій орендованій кімнатці на околиці міста, підключив Інтернет і давай шукати. Але що шукати? Звідки починати? Заповіт написаний одними загадками. Хлопець знову і знову читав текст. Він вже майже вивчив його напам’ять, але в голову не приходило нічого. Раджів відправляв запити на різні сайти, відкривав пошуковики, але марно. Так були змарновані два дні відпустки, але пошуки не просунулися ні на крок.

Наступного ранку хлопець вирішив піти на ринок та купити продукти. Заразом трохи розвіятися. Бо сидіння за комп’ютером геть забило баки. Хлопець походив серед галасливого натовпу, подивився на ціни, потім вирішив просто прогулятися містом. Як правило, у другій половині дня продавці збавляють ціну і тоді можна значно дешевше придбати товар.

Раджів від ринкової площі пішов до центру міста, у його ділову частину. Думки від рукопису перейшли до інших, більш прозаїчних справ. Незважаючи на те, що він має вищу освіту, працює у державній установі та отримує зарплатню, хлопець ледь зводить кінці з кінцями. Вже про те, щоб допомогти родині, яка проживає у невеличкому селі, підняти на ноги молодших братів, не може бути і мови. Місто забирає всі заощадження. Хоча хлопець економить на всьому: живе у передмісті, харчується найдешевшими продуктами, на роботу та з роботи йде пішки. Зрідка витрачається на одяг та книги.

А що, якщо ця таємниця вказує на величезні скарби? Або нові технології, про які ще невідомо людству? Чи ще щось супергеніальне, залишене нам інопланетянами?

Раджів став пригадувати, що він читав про відвідування Землі інопланетними експедиціями. Став прокручувати у пам’яті, у яких книгах все це зустрічалося.

При думці про книги хлопець зупинився. Він нещодавно придбав книгу, де описується про давнє минуле Індії. Раджів почав її читати, але справи перебили. Але там вже у передмові було висунуто гіпотезу, що предки індійців могли прийти з північного заходу, з Європи. І цими предками могли бути арії, які розселилися по всій території Євразії, створили сучасну цивілізацію. І про це саме говорив і архіваріус. Раджів повернув назад. Хлопець швидко забіг на ринок, не торгуючись купив продукти та поспішив додому.

Він швидко відшукав потрібну книгу, знайшов відповідну сторінку, ще раз почитав. Потім відкрив ноутбук, ввів слово «арії». І дійсно, за одною із версій, арії прийшли на цю землю ще декілька тисячоліть тому. І автор заповіту міг бути нащадком давніх аріїв. Якщо він був сімдесят четвертим, то перший хранитель жив майже чотири тисячі років тому. Це якщо вважати, що вік людини дорівнює півстоліття. А якщо більше, то ще давніше. Це співпадало з гіпотезами про прихід аріїв на півострів Індостан та створення сучасної цивілізації.

Хлопець знову поринув у роботу. Область пошуку звужувалася і звужувалася. Все нові дані надходили із всесвітньої мережі. Хлопець здогадався, що поцілунок неба – це метеорит. Відкинув Тунгуський метеорит, ще декілька. Відшукав дані про падіння метеорита декілька мільйонів років тому. І саме у Центральній Європі. Ця каменюка залишила по собі кратер розміром більш ніж двадцять кілометрів. А поряд лежало місце, яке колись було великою гірською системою. І цілком ймовірно, що там відбувалася велика вулканічна діяльність. Далі інформації ставало все менше і менше. Але з великою імовірністю можна було говорити, що ця загадкова місцина знаходиться у Європі. Саме на Європу вказує декілька збігів. Залишилося ще відшукати давній острів, пояси землі, які могли бути оборонними валами та могили тридцяти царів. Але для цього потрібно було або їхати туди, або вступати у безпосередній контакт з європейськими науковцями.

Коштів для того, щоб вирушити у подорож до далекої Європи у хлопця не було, але Раджів знову став використовувати всюдисущий Інтернет. Та шлях до розгадки був ще досить довгим.

Частина друга
Посланці Всесвіту

Катастрофа

Космічний морок поступово розсіювався. Маленька цяточка, яка ще зовсім недавно тільки появилася на екранах космоплана, поступово збільшувалася. Гравітометри вказували на посилення гравітації. Аналізатори вже передали перші параметри нової Сонячної системи.

Космоплан вже досить довго рухався Всесвітом. Він вирушив із Великого Кільця Галактики із завданням дослідити новоутворену зірку, яка декілька мільярдів років тому появилася на окраїні Галактики. Хоча слово декілька мільярдів років не мало ніякого значення для жителів подвійної зіркової системи Альта – Омера у Великому Кільці Галактики, так як таке поняття як час для них не існувало. І дійсно, час свого роду філософська категорія і має значення тільки для тих процесів, які мають скінченність. А чи має значення час для каменя, який стоятиме мільйони років у тому місці, де поставила його природа? Для атома, який має постійний набір компонентів та рухається, підкоряючись законам природи? Припустимо, що внаслідок ядерної реакції атом перетвориться у ядро іншого хімічного елемента. Але ж він принесе з собою рідні йому протони, нейтрони, електрони. Тобто перейде у інший стан, може навіть кращий. Але це тема для філософів.

А космоплан вже наближався до Сонця. Перший наказав ввімкнути антигравітаційну систему, яка дозволяла при наближенні до тіл великої маси регулювати швидкість. Антигравітація була одним з великих відкриттів вчених Альта – Омери. Якщо до недавнього часу всім було відомо, що тіла притягуються одне до одного, то при певних типах ядерних процесів можна заставити тіла відштовхуватися. Це і було покладено у принцип міжгалактичних польотів. Використовуючи антигравітометри, космоплани могли розвивати дуже велику швидкість, порівняну зі швидкістю торсійних полів та витрачати на це мінімум енергії. Це дозволило зробити переміщення у Всесвіті буденною справою, на яке майже не витрачався час, так як жителі Альта – Омери могли жити нескінченно довго.

Анк, якого на кораблі називали Першим, був командиром корабля. Він розробляв маршрут, керував роботою приладів космоплана, був напряму зв’язаний з бортовим Навігатором. Навігатором його назвали не тільки тому, що цей штучний інтелект вираховував курс, попереджував про перешкоди. Він також прораховував всі можливі ризики не тільки під час польоту, а й у інших ситуаціях. А за великих швидкостей навіть досвідчений космоліт не зможе дуже швидко прийняти рішення. Тому у більшості випадків не Перший приймав рішення, а тільки виконував вказівки Навігатора. А ще Навігатор зберігав всі знання, накопичені цивілізацією Альта – Омери за весь час її існування. Всі відкриття, розробки, технології – все це було поміщено в комірки безмежної пам’яті цього штучного розуму. Коли виникала проблема, досить було передати її суть на головний портал. Навігатор сам прораховував всі можливі варіанти розв’язання проблеми та пропонував найбільш вірогідне рішення.

Другий, якого на рідній планеті звали Мон, виконував технічні завдання: проводив перевірку роботи приладів та систем, заміняв Першого у екстремальних ситуаціях. На щастя, таких поки що не траплялося. Третім номером, вірніше третьою була світлоока Аса, яка проводила дослідження навколишнього простору, слідкувала за станом інших членів екіпажу, займалася енергозабезпеченням Навігатора.

При доборі команди дехто з членів Головної Комісії заперечували про зарахування Аси до екіпажу космоплана. Мотивували тим, що жінка не зможе витримати таку наддалеку подорож. І дійсно, навіть рухаючись з наближеною до світлової швидкістю, космоплан проведе в польоті не одну тисячу обертів Альта – Омери. Але командир корабля, який теж приймав участь у підборі екіпажу, переконав Комісію включити світлооку Асу до його екіпажу. Для Комісії Анк мав досить аргументів. Але навіть якби Комісія була б проти, командир використав би ще одне, найвагоміше переконання. Але до цього не дійшло, і Аса стала Третім членом екіпажу.

Аса і Анк познайомилися ще у космолітній школі. Анк вже закінчив навчання, навіть здійснив декілька польотів до сусідніх цивілізацій, які у Великому Кільці Галактики розміщувалися відносно недалеко. Це були прості дослідницькі перельоти, під час яких тестувалися нові космічні рушійні системи, проводилися дослідження галактичного випромінювання. Під час останнього польоту Анк вже самостійно керував космопланом. Так як космоліти повинні були час від часу відпочивати від польотів, то Анка запросили проводити практичні заняття у космолітній школі. Космоліт зразу ж звернув увагу на світлооку. Вона, слід зауважити, заслуговувала на те. І не тільки голубизною очей. Вона досить успішно вчилася, однаково добре орієнтувалася у тонкощах роботи космічних двигунів і теорії космічних польотів, витримувала великі фізичні перевантаження і мала психічну витримку.

Вони зустрілися декілька разів, пройшлися алеями космолітної школи. А потім Анк знову вирушив у політ. Коротке прощання, доторк головами. І, здавалося, все. Приязнь перервалася. Але знову зустріч при відборі до наддалекого польоту. І вже вони разом! І на дуже тривалий час! А може і назавжди.

Швидкість космоплана зменшувалася. Він поступово переходив у режим супутника Сонця. Траєкторія руху поступово закруглялася, наближалася до витягнутої еліптичної. Гравітометри передавали на Навігатор параметри сили тяжіння Сонця, Навігатор у свою чергу регулював швидкість руху. Аса вже за допомогою зовнішніх телеметрів сканувала Сонячну систему.

– Система знаходиться у стадії творення, – Третя передала інформацію іншим членам екіпажу. – Якщо зірка вже сформувалася, то планети ще тільки закінчують першу стадію.

– У чому це виражається? – передав Другий.

– Формується планетна кора, вирівнюються параметри динамічної рівноваги. Ядерні процеси стабілізуються, що дозволяє сформуватися статичним твердим поверхням, на основі яких і буде створюватися кора планети.

– Скільки часу потрібно буде для встановлення та стабілізації динамічної рівноваги? – передав Перший.

– За нашими вимірами часу, близько трьох сотень поворотів наших Сонць.

На Альта – Омера заселені жителями планети оберталися значно повільніше за планети відвіданої Сонячної системи. Якщо припустити, що третя планета відкритої Сонячної системи оберталася за один період, то така сама за відліком планета Альта – Омери робила один оберт у тисячу разів повільніше.

– Тобто ми можемо зробити ще декілька обертів навколо Сонця і рушати додому? – перепитав Перший.

– Так, всі характеристики я відсканую та зроблю первинну обробку. Все інше доробимо вдома. Для цього нам потрібно максимум три витки, – уточнила Третя.

– Добре, проводь спостереження, я уточнюю маршрут.

Космоплан вже перейшов на витягнуту еліптичну орбіту, яка давала змогу охопити велику частину площі Сонячної системи. Аса направляла телеметри у різні сторони космосу, передавала Навігатору попередньо оброблені дані.

– Перший, попереду велика концентрація нейтронів! – тривожно передав Другий.

– Заглуши реактор, посиль його захист, – подав команду Перший. – Я змінюю курс. Підключаю Навігатор.

Космоплан здригнувся, наче не хотів сходити з прокладеного маршруту. Але, керований твердою рукою, почав змінювати курс.

– Перший, реактор виходить з – під керування, – передав сигнал тривоги Другий. – Захист не встигає нейтралізувати нейтрони. Небезпека першої категорії!

Тут запрацював Навігатор. Металічним голосом передав: Команді перейти у планетарний модуль. Управління беру на себе. Космоплан переходить у аварійний політ!

Це означало, що космоплан попав у критичну ситуацію, яка загрожує безкінечності екіпажу. Далі команда вже не зможе без ризику для себе перебувати на борту корабля. Перший наказав всім перейти у модуль. Тільки за останнім членом команди закрився люк модуля, запрацював енергоблок і модуль від’єднався від головного корабля.