А цьому зараз заважали ось ці сорок організмів, які стали розповзатися по льотній палубі, як щури у пошуках їжі. Дюжина бойових броньованих машин, що увірвалися першими на палубу, змела передовий загін ворожих бійців за декілька секунд – усіх нападаючих були в скафах без захисних екранів, які плавилися і рвалися разом з тілами тих, на кому вони були одягнені. Тут до павуків приєдналися і місцеві гуманоїди, що бажали розім'ятися – непрошеним гостям стало некомфортно на чужому кораблі. Через пару хвилин така ж доля осягнула іншу частину маломірків – ця група була екіпірована краще, але протиставити щось машинам смерті укупі із розлюченими головорізами носія вона не змогла. У результаті, не підлозі валялося багато розірваних тіл і розбитий абордажний човник нападаючих.

– Відмінно, основну загрозу ліквідовували – вголос прокоментував Крун – потрібно повернутися в рубку, подивитися, як там справи у моїх пілотів.

Погнавши дроїдів назад, заквапився їм услід. Бійці ж, трохи посумувавши про те, що сутичка закінчилася занадто швидко, зайнялися оглядом поля битви і пошуком можливих трофеїв.

Ситуація навколо носія була неоднозначною: з одного боку, Юлі пристрілялась і вже майже усі постріли лягали в ціль – кожен залп курсових знарядь проробляв нові діри в звичайній обшивці цивільного переробленого судна, поступово підбираючись до захищених коконів рубки і реакторного сектора. А з іншого боку його малий флот був в тяжкому положенні: супротивник використав чисельну перевагу в техніці і упевнено давив захисників. Зараз співвідношення вибулих з бою було 24:16 на користь своєї команди – фактично, бій вели останні вісім штурмовиків, дев'ятий вже був виведений з ладу.

Перелом в ході бою вніс його партнер на своєму «Фортері» – влетівши у гущу битви, він буквально за пару секунд вивів з ладу шість кораблів супротивника, а впродовж наступної хвилини вибив ще трьох.

– Іпать, це якийсь КВП-різак, чи що – дев'ять кораблів за хвилину – уражено дивився капітан на тактичну схему – забійний кораблик і відмінний пілот.

Тут він згадав, як втратив увесь свій флот в убивчій сутичці з цим кораблем – тоді цей шахтар обіграв його тактично, уміло використовуючи астероїдне поле у своїх цілях. Звичайно, пілот цього кораблика показував відмінні результати: доки Крун згадував своє недалеке минуле, «Фортер» зменшив кількість ворожих КВП ще на дві одиниці. Тепер співвідношення було 31:20 на користь захисників «Фарді», і на полі бою залишалися чотири важкі штурмовики і «Фортер» проти дев'яти кораблів у супротивника.

Тим часом Юлі, очевидно, змогла дістатись до чогось важливого в конструкції транспортного корабля вузькооких, оскільки він перестав намагатися маневрувати після чергового вдалого попадання дівчини в його борт. Мабуть, це попадання стало останньою краплею, яка вирішила результат битви – флот супротивника став виходити з бою, намагаючись прорватися до свого носія – жест відчаю, швидше за все. Втративши ще два важких КВП, залишки атакуючої сторони влітали в льотні палуби свого базового нерухомого корабля, намагаючись знайти там неіснуючий порятунок.

– Тепер можна нанести нашим негостинним гостям з директорату візит у ввічливості у відповідь – посміхнувся капітан і став віддавати накази абордажній команді. Там усі були готові, вимагалося тільки знайти двох пілотів для управління цих самих ботів. Але спочатку, треба упіймати усіх своїх і потурбуватися про поранених.

Своїх пілотів з тих бортів, які не могли самостійно пересуватися, знімали на абордажний бот – ним управляв один з найманців, якого першого збили в минулій сутичці. За результатами рятувальної операції зняли сімнадцять чоловік в різному стані: половина була цілою і неушкодженою, друга половина умовно ділилася на трьох тяжкопоранених і п'ять легкопоранених. Задіяли чотири медичні капсули на «Фарді» – туди уклали усіх важких і одного легкопораненого пілота, ще одного Макс особисто уклав у свою капсулу на «Фортері», четверо потерпілих, що залишилися, були оброблені індивідуальними автоматичними аптечками і залишені у своїх каютах чекати черги на лікування. Легкопоранений пілот в капсулі «Фортера» повинен був вилікуватися через чотири з половиною години – приблизно стільки ж відводилося на лікування такого ж легкопораненого бійця на «Фарді». Важкі повинні були пролежати в капсулах по-різному: від доби до чотирьох – всі троє були пілотами важких «Кат-6х1», на яких припала основна сила удару нападаючих.

Закінчивши з медициною, вирішили навідатися до ворога – збір пошкоджених КВП і розбір трофеїв почекає, тим більше що уся абордажна секція фонтанувала бажанням помститися за смерть п'яти пілотів. Саме стільки екіпаж втратив в цій сутичці – усі загиблі пілоти виявилися з легких винищувачів «Монтри-6а» – все-таки позначилося більш ніж півтора кратна чисельна перевага супротивника в техніці, і їх задавили просто числом. Летіти у гості до вузькооких вирішили усі: Макс на своєму «Фортері» віз капітана і його штурмових дроїдів, а інші півсотні абордажників мали бути доставлені двома ботами. На носії залишалася Юлі на посту чергового пілота і шість найманців, яких зняли з підбитих корабликів, не вважаючи звичайно, на поранених в каютах і медичних капсулах. Шестірка, що залишилася, не мала ніяких навичок штурмової підготовки, і тому Крун усіх відправив до резерву, оскільки толку від них в замісі, що намічається, було б мало.

Юлі не міняла положення носія відносно супротивника, тримаючи його під прицілом курсових гармат – з ближчої дистанції використовувати їх би стало проблематично. «Фортер» і обидва абордажні боти пропливли невелику відстань між кораблями за двадцять хвилин, увесь час чекаючи якої-небудь гидоти від ворога. Цей недовгий час польоту їх страхувала четвірка важких штурмовиків, що залишилися на ходу – все, що залишилося від повної бортової ескадрильї носія в цьому непередбаченому зіткненні. Технолог плювався і матюкався, не особливо вибираючи вирази: невідомо, скільки він зможе відновити з того, що залишилося десь поруч літати, але втрата одного «Кат-6х1» – це чотири мільйони, а один «Монтрі-6а» – це два з гаком мільйона кожен.

– П'ять висококласних пілотів, і два десятки новітніх КВП шостого покоління – підраховував він втрати. Якщо на цьому кориті я не знайду що-небудь настільки цінне, що покриє мої втрати, то я придумаю щось неординарне для гопників, що вижили на цій посудини, стопудово…!

Першими вивантажувалися бойові дроїди – спочатку Крун вивів свою дюжину, потім за ними вискочили на оперативний простір палуби «Кланчі» технолога – залізні бійці повинні були провести розвідку і забезпечити прикриття для другого ешелону – абордажної групи. До речі, Макс вирішив віддати назад головному найманцеві його штурмовий скаф – такий же «Шонц-6у», як і у нього самого, з тією відмінністю, що у Круна була відсутня плечова турель. В принципі, це було нормально – капітан цілого носія не повинен ходити в атаку в перших рядах бійців, в той час, як для свого захисту він може використати тільки дроїдів і їх екрани. Другий скаф вищого захисту, знятий з покійного глави корпорації «Зальт-ШМ», він думав віддати своїй дівчині,…напевно,…чи віддати їй свій нинішній, а більше просунутий забрати собі – досі він остаточно не вирішив цю дилему, м-дя.

На тій льотній палубі, де вони дружно висадилися, було порожньо, якщо не рахувати абсолютно цілого абордажного бота на крайньому парковочному майданчику – цей факт сильно здивував обох партнерів.

– Це скільки ж їх тут ще залишилося, якщо у них ще один бот в комплекті? – спілкувався з капітаном наш герой, використовуючи командну мережу загону – куди вони тут поміщаються то?

– Гм, думаю, ще мінімум півсотні бійців, і іншого персоналу ще пару десятків – задумливо розглядаючи бот, відповів Крун. А може і взагалі, їх тут ще ціла сотня – це ж коритці, у них тактика боїв заснована на чисельній перевазі. Дивно, що вони нас тут не зустріли.

– Тут занадто просторо, ніде влаштувати засідку – гадаю, що нас чекає теплий прийом в коридорах – помітив наш герой, отримуючи інформацію від своїх дроїдів – тут чисто, йдемо всередину.

Отримавши наказ, з ботів стали вивантажуватися абордажники, що підганялися своїми командирами – група головорізів утворила нескладну наступальну схему за дроїдами, і уся компанія рушила на ознайомлювальну екскурсію по нутрощах корабля. Коридори і переходи на цьому судні разюче відрізнялися від таких же аналогів на «Фарді»: під ногами було досить засмічено і брудно – землянин із здивуванням і гидливістю дивився на цей безлад – це нагадувало літаючий покинутий склад. Проте досить швидко знайшлося пояснення таким купам сміття: з багатьох стали вискакувати дрібні дроїди, які намагалися напасти або нанести ушкодження загону, що просувався. Але оскільки попереду йшли їх власні павуки, то такі витівки швидше веселили найманців, ніж турбували.

Макс штовхнув черевиком скафа одного такого нахабу, якому його дроїди зробили незапланований конструкцією зайвий отвір в корпусі: ремонтний дроїд четвертого покоління зі знайомого йому комплексу «Фірос-4.44». Трохи спантеличено попинав того ногою, рушив далі, ставлячи собі питання: «А де ж бойові»? Через деякий час місцеві жителі змінили тактику, і тепер жучки вискакували з різних несподіваних місць тоді, коли їх передовий механічний авангард проходив далі – нападали на людей ззаду. Пара таких несподіваних атак принесла супротивникові певний результат: одному абордажнику відрізало ногу плазмовим різаком, а ось іншому бійцеві не повезло – павук, що вискочив з бічної сервісної ніші, встиг пропалити найманцеві лицьовий щиток, поки інші бійці не докінчили залізяку.

Після цього команда екскурсантів теж поміняла тактику: дроїди, що йшли попереду, поливали плазмою і імпульсами усі підозрілі нагромадження предметів і сміття, де теоретично могли ховатися партизани. Своїх чотирьох помічників технолог тепер тримав з боків групи, перевіряючи усі відгалуження і люки: тактика дала свої результати – в спину ніхто не стріляв і не плювався плазмою. У міру просування загону всередину корабля, кількість сюрпризів стала рости, і до вже відомих стали додаватися нові «приємні» несподіванки: стельові турелі, замасковані міни. Усе це, що вискакувало зовсім не до місця і не вчасно, створювало неприємні ситуації – так було поранено ще декілька абордажників. Тенденція починала напружувати землянина, і він вирішив використати свій дар для орієнтації в місцевих умовах – початковий проект був серйозно перероблений, як зрозумів він, порівнюючи інформацію з бази по середніх кораблях з реальністю.

– м-дя, місцеві конкретно тут навернули, доведеться хитрувати, а то так по трохи, і виб'ють мені усіх людей. Потрібно з цим закінчувати – особливо йому не подобалися потайні турелі – не один він такий розумний, виявляється.

Огляд наступного коридору вторинним зором відразу дав результати: знайшов двох партизан у бічних нішах і пару турелей на перехрестях проходів – по тих місцях ударили його дроїди, підкоряючись прямому наказу погонича. Подальше пересування загону екскурсантів помітно прискорилося – Макс став вбивати накопичувачі і реактори ворожої техніки здалека. Зовні це ніяк не проявлялося – просто в потрібному місці не спрацьовувала турель, або з купи не вискакував черговий механічний дрібний партизан.

Потім вони вийшли у великий коридор – очевидно, це був головний магістральний шлях усередині цього корабля – тут їх зустріли вже бойові дроїди і частина екіпажа нападаючих, що залишилася в живих. Зустріли дружним залпом зі всього, що у них було – у бік загону з «Фарді» полетіли ракети, гранати, згустки плазми і ураган дрібнокаліберної кінетики. Особливо виділявся серед усього ворожого озброєння масивний величезний павук близько трьох метрів в поперечнику з двома великокаліберними роторними гарматками – цей гігант безупинно поливав гостей струменем швидкісних снарядів, випробовуючи на міцність щити прибулих екскурсантів. Крун не став довго терпіти це знущання, і зарядив в цю конструкцію відразу десяток плазмових гранат зі своїх павуків – у дроїдів Макса гранатометів не було в озброєнні, на жаль. Ще дві міні-ракети зробили в гігантові велику дірку, викликавши детонацію боєзапасу, який зберігався у того в задньому відсіку корпусу.

Відразу після підриву основної оборонної сили захисників справи пішли жвавіше – Крун накидав в зону розташування захисників ще пару гостинців, тому усі щити у них відключилися майже одночасно. Цим скористалися абордажники, які під прикриттям екранів своїх дроїдів швидко скоротили дистанцію і стали рвати членів ворожого екіпажа цього рейдера, що залишилися без захисту. Очевидно, це була головна лінія оборони супротивника, оскільки далі по маршруту їм майже не чинили опору – тільки одного разу на технолога спробував встрибнути зовсім дрібний павук – звідки той вистрибнув, залишилося загадкою. В той момент наш герой не користувався своїм вторинним зором: постійно знаходитися в такому поєднаному стані він довго не міг – починалися неприємні відчуття, і зір розпливався, втрачаючи чіткість.

Так от, цей дрібний нахаба наполегливо намагався дотягнутися до його шолома, навіть коли фахівець притиснув його черевиком до підлоги – дроїд був зовсім мініатюрний, не більше дюжини сантиметрів у своїй найширшій частині. Погонич дав вказівку одному зі своїх «Кланчів» підчепити агресивну малявку за маніпулятор і став його розглядати – рухи і смикання цього замірка розсмішили його. Та і не тільки його – на маніпуляції з таким крихітним агресором звернула увагу уся команда абордажників.

– Дроїд-діагност «Мікро-Фе4к» – так пізнала його нейромережа.

– Погана справа у ворога, якщо ось навіть такі дрібні пішли в хід – констатував землянин під регіт його команди, яка продовжувала стежити за безуспішними потугами цього дива дотягнутися до кривдника.

– Якось вони швидко закінчилися – задумливо помітив Крун, рахуючи трупи ворогів, що валяються навкруги. Тут не більше п'ятдесяти, десь мають бути ще залишки команди, та і сам керівний склад, швидше за все, цілий доки і неушкоджений.

– Пора відвідати місцеве керівництво – хтось повинен мені відшкодувати втрату такої кількості майна – сказав технолог і наказав дроїду кинути дрібного партизана об найближчу стінку.

Ніжний організм діагноста не переніс такого варварського способу пересування і незабаром затих на підлозі, заздалегідь пару разів посмикавши своїми маніпуляторами. До рубки управління добралися швидко і без неприємних місцевих несподіванок – схоже, що фантазія і домашні заготівки у захисників закінчилися – так думав наш герой, але жорстоко помилився. На останньому переході до рубки їх чекав останній блокпост: два десятки коритців, одягнених в якісь блискучі костюми, і озброєних короткими тонкими мечами. Від побаченого апофеозу уся команда завмерла в нерішучості і здивуванні: місцеві мешканці реально зірвали усім шаблон. Дивлячись на ці блискучі костюми, технолог чомусь згадав Землю і фільми про середньовіччя, яких надивився колись досить.

– Це…це ж обладунки,…на зразок якихось рицарських, чи що,… а мечі – це взагалі жерсть. Вони що, збираються нас цими копирсалками до смерті залоскотати? – першим опам'ятався від цієї сюрреалістичної картини Макс, здивовано поглядаючи на Круна.

– Сам в шоці, перший раз таке бачу – в розгубленості пробурмотів той – ти подивися краще геть на тих двох, вони взагалі якісь ударені на голову.

Чоловік перевів погляд на парочку місцевих пасажирів, які різко виділялися на тлі інших двадцяти «лицарів»: це були два організми звичайної білої раси, один вище за іншого. Руки і обличчя у них були покриті страхітливими смугами темної фарби – усе це було виконано на них хаотично, без певної системи і порядку. Характер цього бойового, мабуть, розфарбовування був в чомусь аналогічний зовнішньому забарвленню його бойових дроїдів – тільки тут переважали чорні і зелені мазки.

– Цікавий підхід – резюмував свої перші враження фахівець – авангардний макіяж, іпать.

Обидва організми носили однакові головні убори, прикрашені по центру червоною п'ятипроменевий фіговиною, смутно знайомою йому з далекого минулого. Сам убір теж щось навівав із спогадів: масивний волохатий предмет, що частково закриває одне вухо організму, в той час, як друга частина цієї загадкової штуки була засунута вгору, де закінчувалася коротким шнурком. На самих розумних з одягу були тільки дивного вигляду брюки із смужками, знизу заправлені у високі черевики без шнурків і інших кріплень, а згори ця частина гардеробу була непропорційно розширена і вільно бовталася навколо тіла цих незнайомців.

– Мені це нагадує чоботи – подумав Макс, роздивляючись одяг цих двох невизнаних лідерів пікету. Брюки теж щось нагадують, але згадати не виходило поки що.