Отзывы на книги автора «Сергей Жадан»

Ми робимо все, що від нас залежить. А що залежить від нас далеко не все, то й покладатись потрібно не лише на нас. Більшість життєвих негараздів та душевних сумнівів походять від нашого небажання щоденно поділяти наші вчинки на добрі й погані. Ми маємо нашу любов, проте не завжди нею користаємось. Ми маємо страх і покладаємось на нього більше, ніж потрібно. Життя має лише два шляхи – один веде до раю, інший – до пекла. Щоправда, в багатьох місцях вони перетинаються

Спочатку гадала, що кожна розповідь окрема. Але вони чимось пов’язані і не тіль спільними героями, та місцем їх проживання. Вона пов’язані єдиною епохою, единим світосприйняттям, від якого не можна втекти навіть на інший край світу.
Оповідання сподобались и не сподобались одночасно. Написано гарно, читається легко. Але це прошарок людей, яких я не дуже люблю. Тому і їх сприйняття таке. Але вірші, вірші. Вони чіпляють за душу, не своєю пафосністю, красивими і рідкісними словами. Ні в якому разі, вони чіпляють як раз тому що написані як раз для тих людей про яких писав автор.

Після першого оповідання про Марата в меня з’явились ось такі думки.
Пропомерлих тільки гарне, або мовчати. А якщозмоги мовчати не має? І як не прикро, але гарного теж не вдається згадати. Тоді можна переінакшити те що було, тим паче як нема нікого хто міг би підтвердити чи заперечити ті події. Те, що було чорним можна розвести різнокольоровими барвами й тоді про померлих тільки гарне або мовчати....

І такі доречні і влучні у автора порівняння.
... Що нас відштовхує від цих жінок (проституток)? Суспільна зневага? Праівників прокуратури суспільство зневажає куди більше.
... Поруч із бомжами - майстерні художників, дивись не переплутай.

Ця книжка про життя простих людей, ті які працюють або роблять вигляд що працюють, кохають або тільки гадають що кохають. Ревнують не ревнуючі, намагаються втекти з того району але рідко кому це вдається. І тому свадьбу гуляють біля мийки й кафе називають не за назвою, а згадують тих хто його тримає.

Пам’ять здатна примиряти в нашій уяві речі, на перший погляд несумісні й протилежні за своїм логічним наповненням. Іноді я думаю: з яких печальних епізодів складається наша свідомість, з яких невтішних випадків! Мабуть, саме всеохопність пам*яті й невідворотність спогадів і змусили людство вигадати спорт, мистецтво та анестезію.

Якщо комусь важко осилити усю книжку дуже раджу прочитати хоча б вірші.
Я до цієї збірки ще повернуся. Потрібен трохи інший настрій, або як раз коли знаю кінець то буде легше сприйняти початок.

Люблю прозу Жадана. Люблю его героев. Они такие объективно странные, придурковатые, оторванные от реальности, попадающие в совершенно абсурдные ситуации, вызывающие то ли ужас, то ли омерзение, то ли недоверие, то ли все вместе, но ведущие себя так, будто весь этот бред - ординарная примитивная обыденность, что в них нельзя не поверить.

А еще, вспоминая прослушанный когда-то в авторском исполнении отрывок из "Депеш мод", я всегда читаю с, так сказать, интонацией автора, отстраненно-недоуменной, и почему-то безоглядно верю во все это, в этих людей с их кличками-погонялами, в эту природу и, главное, в этих обдолбанных проповедников, а последние в творчестве Жадана - это отдельное фантастическое что-то, ради чего его уже стоит читать.

Читати модно. А надо - останнім часом. Серед молоді України все більшої популярності набувають різноманітні книгарні (і, особливо, українські). Хочется вірити, що така популярність національної літератури відбувається не лише через модні віяння, та не лише через події, які наразі переживає наша країна.
Сподіваюсь, що українська література стає модною і завдяки таким письменникам, як Сергій Жадан.
Як дуже часто відбувається, подібні книги потрапляють до рук випадково. Що до "Месопотамії" я знала про Сергія Вікторовича? Досить відомий молодий поет і прозаїк. Знала і що Жадан співпрацює з гуртом "Собаки в космосі" (і результати цієі співпраці - класні!).
Аж тут заходжу я до книгарні, і бачу приємну, на перший погляд, книжечку. І мене охоплює бажання, нестримне таке бажання, дізнатися, що саме приховує обкладинка.
"Месопотамія" для мене - це книга про звичайних таких собі людей. Випадкових перехожих, яких ми щодня зустрічаємо сотнями. Мешканців панельних (чомусь уявляла собі саме такі будинки) багатоповерхівок. Людей, яких ми ненароком бачимо у підсвічених світлом "економічних" ламп вікнах. Це книга про звичайних нас з вами.
Щодня люди прокидаються, і прямують по своїх справах. На наступний день знову прокидаються, і знову роблять те саме.
Буденне життя дуже затягує. І ось уже нема часу ні на філософію якусь, ні на великі звершення, про які мріяв колись. І як в таких умовах знаходити в собі сили для, здавалось б, такого банального радіння життю?
І ось у "Месопотамії" відповідь. Виявляється,

можна отримувати радість від усього, навіть від спілкування з мудаками.

Класно, правда?
У оповідей є головна дійова особа, сюжетна лінія якої проходить від однієї до іншої палітурки - це місто Харків. Перша столиця України. Великий залізничний вузол. Місто між двох річок.
Однак, насправді, не так вже і важливо, в якому місці ти живеш. У кожного з нас є своя Месопотамія, своє Межиріччя. Воно може означати багато - і вибір між різними напрямками у житті, і боротьбу добра і зла в кожній людині. А може і нічого не означати.
"Месопотамія" Сергія Вікторовича просякнута тонкою і дуже доречною філософією.
Кожне оповідання залишає по собі багато запитань, для отримання відповідей на які треба обов'язково перечитати книгу і ще раз. І, хоча це буде досить ризиковано, бо

чим краще книги ти читав, тим гірше спиш.

думаю, що я все ж таки познайомлюсь ще із творчістю Сергія Жадана.

Власне це перша книжка Сергія Жадана, яку я прочитала.
Читалася вона досить швидко і легко, й досить цікаво.
Мені сподобалися і вірші, і проза, які були майстерно переплетені в "Месопотамії". До п'ятірки чогось не вистачило, але четвірка точно тверда.