Цитаты из книги «Алхімік»

засліпило хлопця. – Для цього існує алхімія, – сказав хлопець. – Для того щоб кожна людина шукала свій скарб і його знаходила, а потім хотіла стати кращою, ніж була у своєму попередньому житті. Свинець виконуватиме свою роль, аж поки світ більше не потребуватиме свинцю; тоді він муситиме перетворитися на золото. Алхіміки це роблять. Вони доводять, що коли ми прагнемо бути кращими, ніж ми є, усе навколо нас стає кращим. – А чому ти кажеш, що я не знаю любові? – запитало сонце. – Бо любов не означає застигнути в нерухомості, як пустеля, ані гасати по світу, як вітер, ані бачити все здалеку, як ти.

не знаю, як мені перетворитися на вітер. – То навчися. Твоє життя залежатиме від цього. – А якщо я зазнаю невдачі? – То помреш, живучи у своїй Персональній Легенді. Це набагато краще, аніж померти, як помирають мільйони людей, які ніколи не знали про існування Персональної Легенди. Тому не турбуйся. Загалом смерть сприяє тому, що люди стають більш чутливими до життя.

– Не піддавайся розпачу, – сказав Алхімік дивно лагідним голосом. – Бо інакше ти не зможеш поговорити зі своїм серцем. – Але я не знаю, як мені перетворитися на вітер. – Той, хто живе у своїй Персональній Легенді, знає все, що йому треба знати. Лише одне робить мрію нездійсненною: страх зазнати невдачі. – Я не боюся зазнати невдачі. Я тільки

Усе, що я заробив протягом свого життя! – А навіщо він тобі, якщо ти помреш? – відповів Алхімік. – Твої гроші врятували тебе на три дні. Іноді гроші можуть урятувати людину від смерті.

знав справжніх алхіміків, – провадив він. – Вони замикалися в лабораторії

намагалися еволюціонувати як золото. Вони відкрили Філософський Камінь. Бо зрозуміли, що коли еволюціонує одна річ, еволюціонує також усе те, що її оточує. Інші здобували камінь випадково. Вони вже мали обдарування, душа в них була більш відкрита, ніж в інших людей. Але цих можна не брати до уваги, бо вони зустрічаються рідко. Нарешті є такі, які шукають лише золото. Ці ніколи не відкриють таємницю. Вони забувають про те, що свинець, мідь, залізо також мають свою Персональну Легенду, яку хочуть виконати. Хто втручається в Персональну Легенду інших, той ніколи не відкриє свою.

Очі показують силу душі, – відповів Алхімік.

Довіряй своєму серцю, – застеріг він його, – але не забувай, що ти перебуваєш у пустелі. Коли люди воюють між собою, Душа Світу чує крики битви. Ніхто не може врятуватися від наслідків усього того, що відбувається під сонцем. «Усе є однією річчю», – подумав хлопець.

Вони поїхали далі по пустелі. Із кожним днем серце хлопця ставало все мовчазнішим. Воно вже не хотіло знати ані про те, що було, ані про те, що буде; задовольнялося тільки тим, що споглядало пустелю й пило разом із хлопцем Душу Світу. Він і його серце стали великими друзями й не могли зрадити одне одного.

знати? – Ні, – відповів Алхімік. – Ось чого тобі бракувало знати: «Завжди перед тим, як реалізувати мрію, Душа Світу вирішує перевірити, чого ти навчився протягом подорожі. Вона робить це не тому, що вона погана, а щоб ми могли разом зі своєю мрією затямити собі і ту науку, яку ми опанували під час подорожі. У цю мить більшість людей чинять опір. Це те, що мовою пустелі ми називаємо «померти від спраги, коли фінікові пальми уже з’явилися на обрії». Пошук завжди починається від Долі Початківця. Й закінчується Підтвердженням Переможця. Хлопець згадав про давнє прислів’я свого краю. Там говорилося про те, що найтемніша година настає перед самим сходом сонця.