Цитаты из книг автора «Ольга Кобилянська»

Се як що кому за який час суджено.

Живе Тетяна спбкійно в матері,

Золото хоронить від зла і притягає друге золото.

Я згубилася раз семилітньою дитиною, – й таку розпуку, й жаль, і страх той відчула я вдруге лише тоді, коли побачилася нараз без нього! Не знала, що з ним сталося, бо до нас не заходив він ніколи. Шукала його там, де звикла його бачити. Відтак і там не бачила його ніколи. Шукала з розпукою в грудях, бігала між людьми вулицями, – і трохи не питала кожного прохожого: «Не бачили ви його?» Був – і нема…

Одного дня, – говорила дальше, по хвилі глибокого віддиху, – розійшлися ми лише так, до «завтра»; я з усміхом на устах і з сонцем у душі, бо ми мали знов бачитися. І не побачилися більше.

– Що значить гордість у порівнянні до любові? – спитала я. Тоді вона пристрасним рухом сховала лице в долоні й простогнала майже розпучливо: – Всюди те саме!.. Всюди те саме!.. – Потім піднявшися, спитала: – А що значить пониження себе самої перед негідною людиною? Ти чуєш? – і її очі заіскрилися ненавистю, як тоді, коли довідалася про спровадження молодого техніка на нашу вулицю.

Здавалося, коли була цілком певна, що ніхто чужий її не побачить, то оживала й огрівалася… і перемінювалася в іншу істоту, теплу й приступну, незрівнянну з своїми прорізними видумками, як «украшувати домашнє життя…»

вона є сама краса, і шкода би втискати ту артистично закроєну душу в формат пересічних жіночих душ

Артистка залюбилася в ній, мов мужчина, і майже задавлювала її своїм щирим, але на її, Софії, істоту забурливим, заголосним, занадто виявленим чуттям!

Відограваючи композитора, треба відгадувати і його істоту, щоб зрозуміти мотив самої композиції. Інакше грання стає безхарактерне.