Цитаты из книг автора «Ольга Кобилянська»

Ми не будемо самітні. Не будемо смішні, не будемо, так сказати б, бідні. Будемо мати своє товариство, розуміється й мужчин, бо без мужчин – монотонно, і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – то не предмет насміху й пожалування, лише істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо, приміром, жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Ти розумієш? Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні…

Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони такої тісно програмової людини, як ти!

Вона вічно шукала гармонії. * * *

настане час, коли жінка не буде примушена жертвувати свою душу фізичним потребам…

Відповідно до моїх сил, відповідно до моїх здібностей, а властиво відповідно до мого знання, котрим мене мій батько і теперішній устрій суспільний вивінували, хочу собі сама заробляти на кусник хліба, а заробленим щиро ділитись з родичами… Однак задля обов'язку проти волі сковуватись з мужчиною, з обов'язку його і себе оббріхувати…

– Я, Олено, я! Зі мною річ інша. Я паную над обставинами й тому можу сказати, що від мене залежить моя доля. Жінка однак, вона тепер полишена на волю долі…

Нічого не стало великим, – казала йому тоді, – що не було і в подробицях велике, а знало без товариства бути сильне. По предках осталося тобі независиме право!

Покладала всю свою гордість в те – зносити своє сумне життя з аристократичною гідністю і не упадати духом. І думала не раз: «Чи ж се не ознака шляхетного походження?»

Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи…

біла…» Вона грала майстерно, кладучи натиск у басових партіях на мелодію, якби добувала з неї стримуване ридання та хлипання. Один