– Відчепіться! Скарб я знайшов у Холодному Яру. Ясно?

Хто повірив, а хто ні, але більше не розпитували.

Полюбив ходити в театр. Квитки коштували недорого, людей на спектаклях було мало, ніхто не чавкав, не дзвонив по мобільному, усі сиділи тихо, в антракті прогулювалися у фойє. Усе це подобалося. Іноді розумів, особливо коли дивився спектакль удесяте, що актори втомилися або з похмілля, що грають абияк. Але завжди додивлявся до кінця, не переймався і не сердився.

Одного разу вранці Сашко покликав товариша до свого кабінету.

– Сьогодні їдемо на «стрілку». Наша фірма не розрахувалася у визначений термін за товар, а постачальники попросили розібратися з нами серйозних людей. Розмова буде складною.

– Може, я сам поїду?

– Модю, буде розмова, а не бійка. Ти, Болік і Льолік, ще кілька чоловік – будете тлом, антуражем, вони повинні зрозуміти, що ми серйозна фірма, що у нас є люди. За товар ми заплатимо, а відсотки платити не будемо, і вони мають із цим погодитися.

– Тобто ми з ними не дуже добре обійшлися… Вони з цим повинні будуть погодитися?

– Ти все правильно зрозумів. Але! Бачиш, гроші у нас були в ділі, з якого ми одержували пристойні відсотки. Дістати їх для розрахунку з постачальниками означало б втратити прибуток. Ми ж повинні нормально почуватися в цьому житті, смачно їсти, добре вдягатися, спати з гарними жінками. Чи не так, Модику?

– За рахунок тих же постачальників?

– Старий, усі прибутки в нашій справі ми маємо за рахунок інших. Звикай. Інакше інші будуть жити за наш рахунок. Тоді тобі доведеться повернутися на бойню, а мені в конструкторське бюро… Їдемо за годину.

Нічого особливого. Великий зал центрального ресторану, що колись гримів на все місто. Нині великі зали непривітні. Усе запущене, старе, вицвілі гардини, просиджені стільці, стерті килимові доріжки, несвіжі скатертини, повільні офіціанти, незадоволені своїм віком і своєю платнею.

Модя з незнайомими молодими хлопцями сів за столик майже біля виходу. Болік і Льолік з невисокою стрункою азіаткою зайняли позицію біля пустої естради. Сашко задумливо дивився у вікно крізь келих із червоним вином, курив На зустрічах він пив підігріте червоне вино, а курив багато Окунь завжди його бачив із сигаретою в роті.

Однокласник Жабова вигідно відрізнявся від усіх бійців-охоронців тим, що тримав удар. Практично будь-який, навіть найнесподіваніший. І хоча він не був навчений премудростей боксу, різних видів єдиноборств, бив блискавично. Одного удару було досить, щоб супротивник надовго вийшов із ладу Ніколи не бив ногою, відмовився від пістолета, запропонованого Сашком, а невеликий ніж із кістяним руків’ям навіть завзятий мент не назвав би холодною зброєю. Відкіля ж менту знати, що він кидав «малюка» з разючою точністю – на бойні було досить часу, щоб навчитися. Про силу метання краще промовчати.

Сидячи біля вікна, Модест милувався жіночими сідницями.

Це заняття входило в число улюблених при довгих сидіннях-чеканнях. Потрібна територія завжди залишалася в полі зору, встигав стежити за всім, що відбувається, і, що головне, прекрасно чув усе навколо й орієнтувався в подіях по звуках. Але варту уваги жіночу сідничку не пропускав ніколи, і сирени озиралися. «Може, в мені пропадає гіпнотизер?» – думав Модя, ловлячи погляд чергової жертви.

Перед тим як почув, що розмова за столиком, де сиділи головні персони ресторанного дійства, переходить межі припустимої гучності, Окунь зрозумів, що обстановка стає гарячою. Підвівся і пройшов через залу, оцінюючи ситуацію. Ні, у залі нічого не станеться, перевага на боці Жабова, людей більше, і вони готові. Не поспішаючи, спустився широкими сходами на перший поверх. Ого! Біля єдиного більярдного столу клієнтів набагато більше, ніж для партії. Усі особи пристойної статури і напружені надміру у чеканні дій. Не більярд же їх так захопив!

Ще два міцні хлопці п’ють сік біля стійки бару. Сім чоловік. А наших нагорі троє і на вулиці четверо, але ворог міг теж виставити пости на вулиці.

«Почну діяти», – вирішив Модя. Він давно вже мріяв про день, коли зможе проявити своє уміння. Слонячою ходою подався до туалету, зайшов, притулився до стіни біля дверей. Квапливі кроки… Двоє.

Один загальмував тільки на середині великого ресторанного туалету, другий зробив два кроки й озирнувся. У розвороті побачив, швидше за усе впіймав щелепою твердий кулак і повалився під пісуари. Його напарник викинув тонке лезо перед собою і, пританцьовуючи, пішов на супротивника. Модя вайлувато нахилився вперед, лівою підібрав руку, що летіла назустріч з ножем, відвів її вбік, а правою – без замаху, зверху вниз ударив у щелепу. Ноги у хлопця роз’їхалися, і він завмер на бетонній підлозі. Вайлуватість Окуня обманула досвідчених гоблінів. Вийшов із туалету повільно, тією ж слонячою ходою. Саня і його партнер по переговорах спускалися сходами мовчки, слідом ішла Лана, азіатка, єдина жінка з їхньої команди.

«Чорт! Вся охорона залишилася нагорі! Невже домовилися?… Поспішив?» – Модя зупинився. Але тут почався рух навколо більярдного столу. Хлопці біля бару одночасно поставили склянки й підтяглися до виходу. Усі розташувалися так, що ніяких сумнівів у подальших діях вже не було. Модя мигнув Лані і пристроївся до трійці справа, трохи попереду Жабова. Краєм ока побачив, як занервував партнер по переговорах, зашарпався, крутячи головою на гусячій шиї.

Хлопці півколом підійшли на небезпечно близьку відстань. До виходу з ресторану залишалося яких-небудь три метри. Окунь побачив за подвійними дверима своїх з охорони, що поспішали до місця подій. А далі… Здавалося, що думав, рухався і діяв він один. Підхопив Сашка під руку надав йому такого прискорення, що той торпедою пролетів відстань до дверей, відчинив їх і втрапив у обійми своїх людей. Модя плечем торкнув Сашкового партнера по переговорах, і той разом із розбитим величезним дзеркалом зсипався на підлогу.

– Прикрий! – крикнув Лані і відразу ж відчув лопатками дотик спини тямущої партнерки.

Двоє хлопців кинулися до боса, що впав, підняли, обтрусили, відтягнули до стійки бару. Двоє з двох боків метнулися до Модеста, а високий, із зневажливою усмішкою, виставивши вперед довжелезну ліву, пішов на Лану. Модя поклав нападників по черзі, не пропустивши жодного удару. Одного гаком у голову, другого прямим у печінку. Лана в стрибку тупим і твердим носком блискучої чорної туфельки розбила лікоть високому, і той моторошно завив. Супротивники програли, бо не чекали, що неповороткий Модест буде бити першим, на випередження, до того ж вони не сподівалися на таку силу ударів. Та й дівчина виявилася спритнішою, ніж можна було собі уявити… Чемно пропустивши даму, Модя спокійно вийшов й акуратно причинив двері. Машин не було.

– Порядок, наші виїхали, – констатувала Лана.

– Слава Богу! – відповів їй у тон. – Беремо таксі.

Сіли на заднє сидіння.

– У тебе симпатична гепочка, – усміхнувся, не дивлячись на партнерку, Окунь.

– А ти – нахаба! – навмисно сердито огризнулася Лана.

– Мені було приємно, коли твої сідниці доторкнулися до моїх…

– Чорт забирай! – стукнула його по коліну Лана. – Мені теж…

Вони подивилися один на одного і розсміялися.

* * *

Після обіду в офісі був розбір польотів. Жабов з незмінною сигаретою бродив по кабінету.

– Не домовилися! – резюмував. – Тепер – війна! А будь-яка війна згірша поганого миру, можуть бути жертви… Хоч мене тішить твій дебют, друже, – усміхнувся до однокласника. – Я, звичайно, спробую будь-якими шляхами домовитися, буду схиляти до переговорів через посередників…

– Було б добре…

– Годі, квит, це все потім, завтра… Сьогодні відпочиваємо, я замовив сауну, будуть дівчатка.

– Хто ще їде?

– Ти, я, Болік і Льолік, Лана…

– Для Лани теж будуть дівчата?

– Старий, Лана сама визначається, з ким їй бути. До речі, це обумовлено у контракті.

* * *

Сауна була невеликою, затишною, добре протопленою, пристойний тренажерний зал, чистий басейн. Дівчата вже накрили стіл і, закутані в хрусткі простирадла, зустрічали гостей. Модест відчував нещирий сміх і мову. «Це вони щодня так весело кого-небудь зустрічають. Або через день… Невже їм подобається така розмаїтість клієнтів і така одноманітність роботи?…»

Лана пішла в масажну кімнату, повернулася в простирадлі і відразу ж стала схожою на інших дівчат. Ні! Все-таки не схожа. Очі інші, спокійні, упевнені, сміх і розмова щирі. Поки Лана була відсутня, чоловіча компанія, не соромлячись дівчат роздяглася в загальній залі, лиш Окунь замешкався, знічений присутністю дівиць.

– Давай, давай! – стусаном у бік підбадьорив його Льолік. – Вони вже такого виділи!

До приходу Лани Модя не встиг роздягнутися і закутатися в простирадло, як інші. Він стояв у плавках і не знав, що робити, розгубився. Лана сіла в крісло і з усмішкою дивилася прямо йому в очі. Ці ігри були між ними віднедавна. Спочатку не звертав уваги на азіатку, – він узагалі більше дивився на жінок здалеку, – потім почав відчувати на собі її погляди. «А чому б і ні…» – сам собі сказав, але вагався, не умів поводитися з жінками, чекав. Дізнався, що азіатку зовуть Ланарія, але і’мя «перекували» на слов’янський манер, і всі звали її Ланою.

Ніхто не звертав на них жодної уваги. Модя узяв з купи простирадло.

– Народ, спочатку попаримося, а потім посидимо, поїмо, поторохтимо. Ходімо, голод підганяє, – Сашко зняв простирадло і, обнявши німфу, що оголилася одним порухом, відправився на чолі процесії голих у парильню.

Лана пустотливо глянула на Модеста і підвелася… голою. Простирадло біліло в кріслі. У хлопця перехопило подих. Так, дівиці молодші, ефектніші, але тіло у Лани було ніжнішим, стрункішим, звабливішим.

– Ну як? Подобаються тобі мої сіднички? – єхидно запитала Лана, прямуючи вслід за компанією.

За столом сиділи довго. Болік і Льолік по черзі забирали дівиць і відправлялися в масажну кімнату, Саня розповідав про свою денну розмову в ресторані, Модя слухав неуважно, намагаючись не зустрічатися очима з Ланою. Лана ж зумисне підстерігала його погляд, нахиляючись до столу, торкалася плеча, просила подати келих – загравала. «Знущається, – думав. – Красива, бісиха… Не піддамся. Якщо б її не було, я напевно повів би якусь зозулю до масажної кімнати. А чому б і ні?…»

– Коли він сказав, що все нормально, претензій немає, і потиснув мені руку, я кивнув хлопцям, щоб залишалися на місцях, зі мною пішла тільки Лана, – розповідав Жабов.

– Даремно! – повернувся до дійсності Окунь, сьорбнув пива. – У будь-якому разі поперед тебе повинен був іти хтось із хлопців. Ти сам говорив, що у великих грошах друзі тонуть, партнери захлинаються, а домовленості нічого не варті.

– Лохонувся, мля! Так… Повірив…

– А хлопці? Ті, що залишилися в ресторані…

– Пішли через кухню.

– Легко ми вискочили з халепи.

– Їм досі ніхто не чинив серйозного опору, тому й не готові були, розслабилися. Це зіграло нам на руку.

– Так… Не треба чекати, поки вони що-небудь придумають, ми маємо першими зробити наступний хід, – міркував Модест.

– Тут треба б із шефом порадитися, – Сашко потягнувся. – У столицю мотнусь. Сьогодні дзвонив. Завтра і поїду.

– Сам? – підняла очі Лана.

– Візьму з собою Модю. А ви тут обережніше, бажано пересуватися парами. В офісі – насторожі, у місті – назирці. Поки все владнаємо.

* * *

– Модю, а тебе ніколи ніхто не бив? – Лана розсміялася.

– Щоб сильно – то ні…

– А сильно – це як?

Лана згорнулася калачиком під його важкою рукою. У квартирі Лани було так затишно, що хотілося як можна довше не заснути. Нічні звуки, відрізані склопакетами, розтікалися по стінах будинку нагору і вниз, безсило йшли в землю або летіли в небо. Лана сама запросила його до себе, а він не відмовився. Хіба ніч із жінкою до чогось зобов’язує? Особливо якщо вона того хоче…

– Чому ти зі мною?

– Ну, Сашко ж сказав, що бажано пересуватися парами…

– А чому ти не з Сашком?

Лана підняла голову, сіла.

– Я була з ним.

– Більше не хочеш з ним бути?

– Не хочу. Він часто йде до інших жінок, потім повертається і говорить, що моя попка найкраща в світі…

– Це я так сказав.

– Він теж так говорив. Не хочу, щоб мене порівнювали з ким-небудь іншим…

– А якщо я піду до іншої жінки?

– Ти не підеш. А якщо підеш – не повернешся.

– А ти можеш піти до іншого?

– Зараз не можу, – розсміялася.

– Ну, взагалі…

Лана нахилилася, обхопила його голову руками, подивилася в очі.

– Звичайно ж я можу піти, – видихнула вона, схилившись на подушку. – Але я не хочу йти від тебе. Я не думаю про це, я це відчуваю. Адже я можу бути з чоловіком лише в тому випадку, якщо його поважаю. Знаєш, я навіть підкорятися можу тому, кого поважаю, я навіть умію бути слухняною. Я слухатимусь у всьому того, кого виберу.

Лана піднялася в повний зріст, однією ногою переступила через чоловіка і так завмерла над ним, опустивши голову і пронизуючи його очима. Модест бачив її всю. Очі звикли до темряви. Вузьке правильне обличчя, великі чорні очі, коротке чорне волосся, напружені гострі груди, акуратно підстрижена темна доріжка поміж ніг, округлі стегна, довгі виточені ноги.

– У тебе надзвичайна краса… Незвична…

– Може бути. Мій тато – узбек. Мама – українка. Тато дав мені ім’я – Ланарія…

– Це що значить?

– Не знаю. І тато не знає. Він сказав, що це найкрасивіше слово, яке він чув. І він це слово подарував найкрасивішій дівчинці, щоб вона була найгарнішою жінкою у світі.

Лана повільно присіла, впускаючи чоловіка в себе… Підвелася… Сіла… Впала йому на груди… Гострі нігтики увіткнулися в тугі чоловічі плечі.

– Будь у мені… Не виходь… До ранку…

– Господи!.. Я зараз помру…

– Не квапся, рідний…

– У мене сто років не було жінки!

Лана обхопила його ногами так, що здавалося, тіла їхні зрослися. Вона не дозволяла йому нічого робити, сама рухалася, прискорюючись, задихаючись, шепочучи щось смішне, звабне, соромливе… Не дозволила йому вийти, як першого разу, коли вони мов божевільні впали на ліжко, зриваючи один з одного одяг. Забрала в себе все до краплиночки, перевернула його на себе, ніби струшуючи все-все-все, що ще могло залишитися. Давила його плечі, втискуючи в себе ще глибше. Стогнала… Плакала… Сміялася…

У дрімоті притихли… Сіпнулися… Роззирнулись… Згадали.

– Ти хто?

– Я – твоя жінка.

– Я хто?

– Ти – мій мужчина. Най-най-найкоханіший!

– Лана… Ланарія… Так не буває.

– А як буває?

– Ще вчора у мене було інше життя… За що мене Господь обрав? Чому мене?

– Егоїст! Господь обрав нас! Мене і тебе.

– Чому Господь обрав нас?

– Тому, що ти найкращий, і я найкраща.

Мовчали. Довго мовчали… Темінь розсіювалася. Розчинялася.

– Лано, як ти тут опинилася? У цьому місті…

– Ти хотів запитати у Сашка? Рік тому разом зі своїм шефом він був у столиці однієї азіатської країни. Я тільки закінчила школу охоронців, мені доручили їх охороняти… Це довга історія.

– Розкажи…

– Добре. Його шеф мене примітив і шепнув своїм партнерам, моїм землякам, «замовив» мене. Мені поставили завдання: пе-ре-спати! Тим більше у мої обов’язки входило добувати інформацію…

– Ти шпигунка?

– Вгамуйся! Я працювала в державній службі охорони, це були мої прямі обов’язки. Але ж, не про те мова… Все моє єство збунтувалося… Ти не бачив шефа?

– Ні.

– Ти багато втратив! Але нічого, у тебе все попереду… Таких екземплярів не так багато у всіх зоопарках світу. Я вперше побачила такого чоловіка. На нього не можна не звернути увагу, кожний, хто його бачить, втрачає мову.

– Так у тебе було багато чоловіків…

– Це було моє перше таке завдання. А якщо тебе дійсно цікавлять мої чоловіки – було досить.

Лана відвернулася, згорнулася клубочком.

– Не сердься, я не хотів тебе скривдити. – Модя ніжно поцілував дівчину в плече, пригорнув до себе. – Важко тобі було?

Зітхнула, закурила.

– Сашко бачив усю ситуацію, підійшов до мене сам, порадив. Напоїла я шефа, потерся він об мене, помуркав і заснув, сидячи в кріслі. Жабов чекав мене в коридорі… Ранком я від нього вийшла, мої нічого не запідозрили. Ми з ним продумали всю інформацію, яку я злила…

– А потім?

– Я закохалася в Сашка. Лише завдяки батькові, що мене любить безмірно, вдалося домовитися з моїм начальством, щоб відпустили мене. Та що домовитися! Виторгував мене батько… – закашлялась. – Жабов грошима допоміг. Він, очевидно, теж думав, що закохався в мене назавжди, а може, просто потрахати хотів якийсь час. Азіатка! Екзотика! Спочатку ми не розлучалися ні вдень, ні вночі…

– А шеф?

– На наступну ніч знову мене зажадав. Сашко перехрестився і пішов до нього на розмову. Про що і скільки вони говорили – не знаю, але шеф більше мене не кликав. Вже потім Сашко проговорився, що шеф поставив умову, щоб я на очі йому не потрапляла. Отак я опинилася у ваших краях… Спочатку нудьгувала дуже, а потім… Звикла.

– Сашка давно виставила?

– Рік уже.

– Не приходить, не кличе?

– Приходить – не впускаю, кличе – не йду.

– Розлюбила?

– Розлюбила… Не знаю… Може, й не любила… Спалах був… Слухай, досить про це, га?

Лана обвила руками плечі Модеста, провела язиком по шиї, повернулася спиною, потерлася пружними сідницями Він увійшов ззаду, відчуваючи, як вона, звиваючись, допомагає йому. Жінка, яка стояла перед ним навколішки, яка жадібно обхопила його своїм розпеченим нутром, не відпускала, забирала глибше, – була Всесвітом. Величезним, нескінченним, який з’явився зненацька і назавжди…

* * *

Умиті. Зовсім не стомлені. Світилися назустріч один одному. Пили каву. Базікали про дрібниці.

– Слухай, а чим усе-таки займається Сашкова фірма?

– Це не питання, це – розмова, – після недовгої паузи відповіла Лана.

– У нас є час, їхати через три години.

– Мені потрібно набагато менше часу, щоб тобі розповісти. Але це – роз-мо-ва! Тільки наша з тобою і більше нічия.

– Ну ти даєш! Що ж тут не зрозуміти!

– Модю, є речі, про які ліпше не знати.

– Ти ж знаєш!

– Знаю, і ти будеш знати… Краще вже від мене, бо все одно коли-небудь дізнаєшся. Усі ці бізнесові справи – лише прикриття. Основне заняття – розробка політичних технологій, купівля потрібних людей. А ще… усунення неугодних політичних конкурентів. Незручних. Тих, кого дорого купити.

– А тих, хто не продається?

– Таких мало. Але є. Їх теж усувають. Компрометують, ізолюють…

– Так шеф не бізнесмен?

– Бізнесмен. Але гроші заробляє в політиці. Він у дуже близьких стосунках із високими персонами, і не тільки в цій країні.

– А Саня?

– Такі, як Сашко, в нього працюють у більшості областей. Вони або чисті бізнесмени, або утримують засоби масової інформації, але ніяк не світяться в політиці.

– А що ж вони роблять?

– Намагаються працювати так, щоб переконати всіх, що вони нейтральні. Або нікому, або і вашим і нашим.

– А тобі… доводилося брати участь в усуненні?

– Це – питання. А у нас розмова. На питання я відповідати не буду, а розмову закінчимо, якщо вже почали. Отож, найбільш активний час роботи таких фірм у передвиборний період, місяців за шість-вісім до виборів, хоча буває робота й у міжсезоння… Скільки партій у країні?

– Більше ста.

– Отож. А скільки партій розкололося на дві, три і так далі? Думаєш, вони самі розмножуються? Дзуськи! Отут «сані» попрацювали під чітким керівництвом шефа. З ними так легше справитися. Незабаром знову почнеться брунькування, от побачиш.