Розділ п’ятий

Знову повертаємося до Африки, де приблизно в центральній її частині, якось раз поза графіком… ми попоїли, випили, покурили і почали рахувати зірки поспіль, а точніше деякі з них, які за трагічним збігом обставин виявилися зрештою планетами.

– А цікаво, скільки їх там? – романтично запитала Єлен, класично при цьому обнявши руками зігнуті в колінах ноги.

– Зірок не лічено, а планет дев’ять, – подав зі свого кутка розпусти голос Джеббс, він відчув, що цього вечора мають успіх розумні хлопці, і теж вирішив себе показати з потрібного боку.

– Та це я знаю, у мене в школі з астрономії було відмінно…

– Це раніше було дев’ять, зараз вісім, – акуратно поправив Джим.

– Одна загубилася? – Ельза зайшлася сміхом.

– Ні, просто кілька років тому астрономи вирішили, нарешті, позбавити Плутон статусу планети.

– На ній, напевно, бідолашні інопланетяни понапивалися з горя. – Ельзу було не зупинити з її сміхом.

– Зачекай, зачекай, – я навіть прокинувся. – Ти хочеш сказати, що простим голосуванням можна вирішити, скільки у нас планет???

– Звичайно.

– Бути цього не може, – Єлен продовжувала демонструвати зразок жіночої поведінки в режимі «ненав’язливе зачарування, яке нічого не обіцяє», поклала руку Джиму на коліно і подивилася йому дуже глибоко у вічі. – Я все життя прожила, впевнена, що у нас дев’ять планет, а виявляється, їх уже вісім? Та ще й міняють їх кількість, коли цим звіздарям заманеться? Я завжди вважала, що є речі незмінні на землі, як сама Земля, кількість планет навколо неї, Сонце і Місяць, як те, що Ісус Христос, Син Божий був посланий нам, щоб спокутувати…

– Те, що Ісус Син Божий теж вирішували голосуванням…

– Що??? – Єлен підстрибнула, деякі підхопилися.

– Що ти сказав?! – заспівав наш різноголосий, але єдиний у своєму пориві курячий хор.

– А ви не знали? – Джим єдиний залишився сидіти і при цьому навіть не спітнів. – У четвертому столітті на одному з перших Вселенських соборів думки розділились: одні єпископи вважали, що Христос Бог, а інші, що він напівбог. Проголосували. І тих, хто вважав Ісуса напівбогом, оголосили єретиками і заслали подалі, а Христа оголосили Богом і спокійно прийняли закон про Трійцю…

– Як це? – це я.

– Бути цього не може! – це Джеббс.

– Я не вірю. У Біблії про це ні слова, – це Єлен.

Ельза теж розкрила рот, аби теж сказати що-небудь отаке, але всі фрази лексикону з її розділу під назвою «Отаке» вже встигли вимовити трохи раніше, і вона не знайшла нічого кращого, як зафіксувати свою відкриту щелепу в просторі.

– Ну, в Біблії багато про що не сказано! – Джиммі явно розпалювався, і я відчув себе на гарячому стільці того вчителя-новачка. – Не сказано, наприклад, що церкви потрібно будувати, що потрібно поклонятися Йому через посередників-попів, що потрібно буде кому-небудь узагалі поклонятись, у тому числі знаряддю Його смерті! Він навчав любові та мудрості, але люди, як завжди, все зрозуміли по-своєму, переінакшили, навигадували собі релігію, натаскали в неї чортзна-чого, як сороки, дві тисячі років відполіровували все це, і ось вам, будь ласка, тепер, щоб пройти обряд хрещення, потрібно обов’язково з собою новий рушник приносити – інакше неправильно, не за обрядом! Ніби Христос, коли прийшов до Івана хреститися, той його відразу: «А де твій чистий рушник?» І тут голос зверху громовий: «Він зі мною». А потім інший, трохи тонший: «Пускати вже голуба?»

Ні, звичайно, не так усе це було! Хрестили просто так, у чому прийшов або без усього, головне в воду занурити. Та й не це головне, головне суть! А зараз? Звідки взявся цей рушник? У який момент? На хресті він, чи що, на їхню думку, кричав: «Про рушники тільки наступного разу не забудьте!» Або потім, коли через три дні з печери виходив і собі під ніс: «Так. Це зробив. Це зробив. Ну, все – я пішов, а вам я роблю зауваження і попрошу про рушники надалі не забувати…» Ну не маячня? Звичайно, безглуздя! І придумали його люди. Люди, які придумали після нього релігію про нього, спростили схему юдейства, додали дечого і… вуаля, новий продукт на ринку релігійних послуг!

Усі вже сиділи, бо слухати це стоячи організм відмовлявся. Єдиною людиною, в якої збереглися залишки артикуляційних здібностей, був я, і ця людина мовила не своїм голосом: «Джиммі, ти грішна людина, ти не віриш ні в що святе…»

– Ні, я теж вірю, – продовжував ховати свою безсмертну душу Джим із якимось нездоровим блиском в очах. – Але не в релігію, а в Бога, не в попів і в бородатого дядька з трьома обличчями. Я вірю в Бога-творця, в Бога-всесвіт, в Бога, який оточує нас, кожною своєю часткою і частиною якого є й ми з вами. Я не вірю, щоб хтось за сім днів створив увесь величезний всесвіт, а потім кілька тисяч років спостерігав за однією планеткою, як там його підлеглі поводяться, праведно? Кому накине грішок, кому скине за хорошу поведінку, як на рахівниці, й так за всіма шістьма мільярдами! З одного боку – тиждень на всю світобудову, з іншого – така ось дрібнувата бухгалтерія – маразм якийсь старечий. Не вірю! Не той масштаб у цього Когось! Чи він тільки християн підраховує, на три основні купки розкладає? Мусульман інший товариш підраховує. А буддисти, юдеї, індуси – у кожного свій рахівник там сидить, чи що? У них там конкуруючі аудиторські контори? А як вони повноваження ділять? У них як у нижній палаті конгресу – кількість місць за населенням штату? У кого електорату більше – у того і стіл масивніший і рахівниця, та й сам Бог більший. Наш – найбільший: у нього майже контрольний пакет, решта менші. Фігурку Будди я в магазині бачив – не дуже велика. Ха, а це що за пігмей розфарбований щось на горіхах рахує? А, не звертайте уваги – це маорійський Іо, за останнє жертвоприношення очки нараховує!

Джиммі підхопився, я подумав, що зараз його вдарить блискавка, і на секунду навіть примружився. Але він вів далі, як нічого не сталося:

– Чи не так! Ніякого небесного конгресу немає, ніякої канцелярії з рахунками не існує – Бог один, він правильний і він наш! А всі інші: китайці, індуси, араби та інші – безпросвітні грішники і прямують після смерті просто в пекло! Ну, а якщо людина віру міняє, тоді як? Прізвища його безсмертної душі з одного списку «правильних» у список «неправильних» перекладають, так, чи що? Знову бухгалтерія виходить! Знову баланс не сходиться… А секти християнські, їх куди, в який список? Адже вони теж вірять у Христа, але трохи не так. Теж у пекло? Апостол Петро їх припроваджує та примовляє: не так, милі, треба вірувати, не так – от запитали б у старших товаришів із центрального району Рима, вони в курсі, вони на цій темі давно сидять…

Про полювання на відьом, продаж індульгенції та різних священних реліквій дрібним і великим оптом у середні століття можна взагалі не згадувати. У кожному місті можна було купити кілька цвяхів, якими Ісуса розіп’яли, із трісок Животворящого Хреста, якщо їх зібрати разом, напевно, можна буде будинок двоповерховий спорудити…

Чи все-таки простить усіх грішників-іновірців Ісус, пекло ж теж не гумове, та й ці невтомні китайці… Та до того ж він і добрий, увесь, за словами очевидців, так що напевно простить. Але тоді тим більше різниці немає, як вірити! А подробицями і курзою-верзою, що хочеш, за дві тисячі років обросте. Он, у Росії, – Джиммі навіщось кивнув на Єлен, – Леніна всього через сімдесят років уже святим вважали. Якби комунізм не луснув у них, то ще років через двісті вже про божественний статус заговорили б, потім голосування, хто проти – на вогнище, тобто до Сибіру і, будь ласка, нова релігія – метод випробуваний.

До речі, про вогнища. Ось Жанну д’Арк, запеклу грішницю, спалили на вогнищі, як вважали по заслугах, за вироком церковного суду. Душу відповідно переправили в пекло. Але тут, на землі, швиденько розібралися років через двадцять і виправдали. Там, у пеклі, її відразу з каструлі вийняли і перевели в менш гарячий цех, куди-небудь по госпчастині. А коли діло до блаженізації та канонізації пішло, тоді, звичайно, пекельне начальство забігало, телефони задзвонили: «Як! Чому? Стільки років? Чим ви там узагалі займаєтесь?» Її, звичайно, швиденько знайшли, відмили й урочисто двом ангелам передали. Ті її під білі рученьки підхопили, під трубну музику нагору піднесли, а мільярди грішників плакали і витирали сльози – не кожного віку таку мелодраму подивишся!

– Та ні, звичайно! Все не так було! Це була помилка, – зібрала всю мужність у маленький кулачок, а літери в слова маленька, але хоробра Єлен.

– От! Помилка! – вів далі цей страшний чоловік, в якому я рішуче перестав упізнавати Джима Ґаррісона. – А може, це була не єдина їхня помилка? Може, тільки самі помилки і були? Починаючи з Петра? Суціль – самі помилки. Звалювали їх у купу, вони гнили сотні років, поливали їх кров’ю та слізьми, у результаті отримали якісний перегній із людей – християнську релігію, в якій самій уже давно не спостерігається ніякої єдності. У конкуруючих фірм справи не кращі – там, звичайно, не той обіг, але зате більш цілісненько, збитенько-прибитенько, але однаково, дуже багато натаскано, навигадувано…

– То що, ти вважаєш, що Христос не був Богом? – Ельза, нарешті, перестала шукати свій сміх, який кудись закотився, і задала перше й останнє розумне запитання у своєму житті.

– Як на мене, то ні, – підписав собі остаточний вирок Джим.

– І ким же він, по-твоєму, був? – обережно, як у людини з гранатою без чеки, запитала Єлен.

– Пророком.

– Пророком?

– Так, пророком. Як Мухаммед, як Будда, Конфуцій, Лютер, як багато інших, яким відкрилась Істина, ну або хоча б частина її. Хтось доходить розумом великих знань, хтось менших, хтось пізнає Бога-світ з одного боку, хтось з іншого. Комусь відкривають завісу таємниці, а хтось і в розчинені двері не може ввійти або боїться… У різних релігіях Бога називають по-різному, але він один. Це визнають усі релігії, в цьому вони мають рацію. Але кожна з них називає Його по-своєму, і кожна з них у цьому вже помиляється. Кожна релігія вказує, як потрібно поклонятися своєму богу, і тут вони зовсім уже помиляються. Хтось не їсть свиней, хтось корів. Хтось не працює в суботу, хтось у неділю. Ці не так моляться, ті не так хрестяться. Все це придумано людьми, а не Богом. Думаєте, Бог просить, щоб йому молилися? Поклонялись? Амбіції і марнославство притаманні людям, не Йому. Він і так вас створив, ви і так частина Його. А Він частина вас. Скажіть, чи потрібно вам, щоб вам поклонявся ваш середній палець на правій нозі? А на лівій? Так от, ніхто нікому поклонятися не мусить. Поклоніння придумали люди, так само, як і владу, управління і будь-яку релігію.

Джиммі, врешті-решт, відбомбився по церкві, заспокоївся і повернувся на своє місце. Ще через мить він знову почав дивитися на зірки, як нічого й не сталося, чого не можна було сказати про інших. У Джеббса різко виявився правець – він застиг із розкритим ротом і розчепіреними пальцями у формі грудей Ельзи. Сестри сиділи, вчепившись одна в одну, і дивилися на Джима, як бандерлоги на обіді у Каа. Який я сам мав вигляд збоку, сказати не можу: відчувати я нічого не відчував, але ворушитися теж не міг. У найтяжчі моменти Джимової промови я міг тільки заплющувати очі, але тоді мені бачилася страшна картина, як тітонька Джинджер у білому балахоні «Ку-клукс-клану» і своєму кухонному фартусі, зі смолоскипом у руці на чолі натовпу інших білих балахонів, які прив’язують Джима до стовпа і підкладають хмиз, поволі та важко повертається до мене і вказує на мене перстом.

І хто тільки міг подумати, що це все сидить у нього в голові! Тітонька Джинджер уже точно не могла, вона завжди ставила Джима мені за взірець – адже він перечитав усі релігійні книги в нашому домі й завжди жваво цікавився цією темою, але він ніколи не висловлював своєї думки, і хто міг знати, що вона в нього така!