Ода «Радиоинформу»

 
А, что же здесь читать? Поставлен был вопрос,
Когда домой газету, мне почтарь принес.
Нет в ней о светской жизни, ни буквы, ни словца,
Отсутствуют там сплетни, без края и конца!
 
 
Кто, где на вечеринке, кому-то дал под глаз?
Как изменилась мода, от «голубых» сейчас?
Где отдыхала Алла, кому «нагнул» Филлип?
Из «фото-кинозвездок» кто вляпался, кто влип.
 
 
Где ужасы, что душу безумством теребят?
Сопливые истории для пожилых «девчат».
Ну почему так мало – куплю, продам, отдам?
Куда то подевалось – сниму, знакомлюсь, сдам.
 
 
Совсем не интересен подборок целый блок,
Еще й для «початківців» преподают урок.
Там термины чудные, по тексту сплошь рябят,
Чужие позывные, колонками стоят!
 
 
Но мне совсем не нужно, кто и кого где «снял»,
Как кто-то на «тусовке» в асфальт, лицом упал.
Убили, задушили, за что «мотают» срок?
Бандитам сколько платят богатые «оброк».
 
 
Мой интерес попроще, когда и где проход,
В каком порту «Купава», когда домой придет?
Какие СПСы, эфир нам принесет?
Да список стран для «доски», те, что идут в зачет.
 
 
Что нового в антеннах? Куда «базука» бьет?
Когда пройдут «контесты»? Кому послать отчет?
Приедут ли испанцы, в Чугуев на хамфест?
На сколько в минитурах, мы претендуем мест?
 
 
Все, что нас интересует, найдется без труда,
Полезное «инфо», здесь под рукой всегда!
Какое ныне солнце? Куда уходит шторм?
Мне обо всем расскажет, мой «Радиоинформ».
 

Памяти А.Руденко (UB5AGX)

 
Был у меня, прекрасный Друг,
С большим, открытым сердцем.
В минуту тяжкую ходил к нему
Душой согреться!
 
 
Конечно, не был он святым,
И мог погорячиться.
Но очень многому тогда,
Успел я научиться!
 
 
Он был улыбчивым всегда,
Предельно аккуратен.
И хоть за рюмкой, хоть в делах,
Надежен и приятен.
 
 
К тому ж во всем везде, всегда, имел большое дело.
В его руках и голове Большая Мысль горела!
Без слов и споров помогал, коль приходилось туго.
Да не хватило сердца всем, все, нет Большого ДРУГА!
 
 
Он яркой молнией сверкнул, всего-то сорок девять.
Душа его сейчас в Раю, я верю и надеюсь!
Ему спасибо говорю. Жаль, не успел при жизни.
Но все же долг свой отдаю, теперь уж после тризны!
 
 
Я строки эти всем, УШЕДШИМ посвящаю.
Тем, кто тепло Души дарил, сердца свои сжигая!
У Господа прошу одно, дай им дорогу к Раю.
Их память, их дела, в нас живут, не умирают!
 
 
Стоит пустым рабочий стол, лишь фото в черной раме.
И он, улыбчив как всегда и как всегда с друзьями!
Теперь густая тишина, из всех углов крадется.
Как жаль, ЕГО здесь больше нет, увы, он не вернется!
 

Хамфест

 
Собрались мы из разных мест,
Не просто выпить, закусить.
У нас событие – ХАМФЕСТ,
Он круче Евро, может быть!
 
 
И хоть знакомы все вокруг,
В эфире встретились не раз.
Но как прекрасно, старый друг,
Увидеть блеск знакомых глаз!
 
 
Шумит сосна, и Псел течет,
В бокале пенится вино.
Все годы, что прошли, не в счет.
Не воротить их, все равно.
 
 
Трансивер снова на столе,
CQ,CQ, летит в эфир,
Пусть мы чуть-чуть «навеселе»,
Ведь представляем, целый мир!
 
 
Мир прохождений и антенн,
Мир ламп, РА и микросхем.
Где связи все идут в зачет,
Хоть жизнь меняется, течет.
 
 
Но раз в году, иль может два,
Когда расстелится трава,
В реке прогреется вода,
Мы собираемся всегда!
 
 
Есть Шостка, Глухов, Лебедин,
Ромны, Ахтырка и Колядин,
Кролевец, Сумы, Тростянец,
И много милых нам Сердец!
 
 
Хамфест, Хамфест, улыбки, смех,
Общенья праздник, без сомненья.
Как старый друг, ждешь в гости всех,
Всех тех, кто любит приключенья.
 
 
Я приглашаю всех, Друзья,
Конечно, если время будет.
К нам на Хамфест, здесь вся «Семья»,
Здесь все достойнейшие люди!
 

1.2. Григорий Плечко, UT5XM
Село Короченки, Житомирская обл

Не розчаруюся в тобі

 
Ти, рідна, й досі у журбі
І воскресаєш ти повільно…
Не розчаруюся в тобі,
Моя ти страднице-Вкраїно
 
 
Страждає єдність, далебі —
Віки роз’єднана в неволі!
Не розчаруюся в тобі —
Дорога спільна, спільна доля.
 
 
Не гордимося хай, ще ні,
Тобою, мовою ясною —
Не розчаруюся в тобі,
Ти будеш все життя зі мною
 
 
Бо я, як син, збагнув твій біль,
Я ж не дитя уже наївне —
Не розчаруюся в тобі.
Моя ти ненько-Україно!
 
 
Багатство, поки що, в добрі,
А щедрість – в серці, не в коморі.
Не розчаруюся в тобі —
Поділим навпіл радість, горе.
 
 
Я вірю у часи нові,
Ту віру грози не остудять.
Не розчаруюся в тобі,
В героях тих, що є, що будуть.
 
 
Я вірю в неба голубінь,
У золотий пшеничний колос —
Не розчаруюся в тобі,
Я заявлю на повний голос.
 

Одвічний біль…

 
Одвічний біль, одвічна втіхо!
Не вірю я, що ти з ребра!
На радість нашу, чи на лихо,
Бог жінку з іншого зібрав.
 
 
У фарб зорі він взяв чарівність,
Додав жорстокість злих стихій,
Красу і лебедину вірність
Й долив до них отруту змій.
 
 
Ослину впертість, ласку киці
Змішав зі мстивістю пантер,
З’єднав з ревнивістю тигриці
Жадобу п’явок-ненажер.
 
 
Перемішав з дурманом зілля
Комахи в’їдливої писк,
Яскраве сонячне проміння
Й нічних зірок холодний блиск.
 
 
В смутну задуму, що мав місяць,
Додав ще грацію газель,
Потовк заміс, як тісто місять,
Поглянув збоку – ні, не все.
 
 
Тож компонент додав останній,
Що в жінці досі ще не зник:
Магнітну силу притягання,
Яку зна кожен чоловік…
 
 
З легенди вийшла ти, чи з міфа,
Нехай ти з тіста, чи з ребра —
Одвічний біль, одвічна втіхо:
Любові, щастя і добра.
 

Не стерти велич Перемоги

 
Не зітруть і віки твою велич,
Не забути того, що було,
Хоч гранітні стираються стелли
Й ветерани – один на село.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
Та ми вірим, що пам’ять нетлінна
І про подвиг згадаємо знов,
Подвиг тих, хто не став на коліна,
Хто за нас проливав свою кров.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
Це вони задихались в болотах,
Замерзали в глибокім снігу,
Гамували зашерхлим ротом
Свою з кінського сліду жагу.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 
 
І крізь вихор шаленої бурі,
Батьківщину закривши грудьми,
Вони йшли і на смерть, й на тортури,
Щоби ми залишались людьми.
 
 
Приспів:
 
 
Хай луна мідний дзвін в піднебесся…
Перемого! Для нас ти свята!
Тільки хто ж через рік? Через десять?
Знов настирливо серце пита.
 

Війна – завжди війна

 
Транзистор муркає на вушко,
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло…
 
 
Події мов із каруселі
Хватає память наугад
Й проводить дивні паралелі:
Чечня, Афган і … Сталінград.
 
 
На Волзі голову склав тато,
Кабул з синів зробив калік,
Вернувся зять живим до хати,
Та душу в Грозному обпік…
 
 
І знову плаче мати сива,
Бо все ж війна – завжди війна,
Священна ти, чи справедлива —
Несеш ти смерть її синам…
 
 
Транзистор муркає на вушко
В кімнаті спокій і тепло…
Хтось знов когось бере на мушку…
Добро і Зло, Добро і Зло.
 

А може це ти?

 
Згадалась балада, як сина Альошу
Побачила мати з екрану кіно:
Летить він в атаку крізь років порошу,
Хоч смертю хоробрих загинув давно…
 
 
Хай думка наївна та пам’ять не стерта —
Я в хроніку давню вогненних років,
В солдатські обличчя вдивляюся вперто,
Проходячи вкотре шляхами батьків.
 
 
Я кидаюсь з ними на кулі за Бугом,
Під бомбами корчусь у хвилях Дніпра…
Поразки і відступ… Поразки – як цугом.
І віра крізь відчай… Москва…Сталінград…
 
 
В боях і утратах дорога й зворотна
Повз згарище-хату туди на Берлін.
І ненька-Вкраїна, святкова й скорботна,
Вітання прощальні нам шле навздогін…
 
 
Хоч думка наївна, нічого, не гордий —
Включаю дев’ятого знов з дев’яти…
Стара кінохроніка Держфільмофонду…
Он знову хтось схожий… А може це ти?!
 

Гіркий урок Чорнобиля

 
Квітнева ніч… Містечко спить… Все тихо.
Садів духм'яних запах – до небес!
Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:
Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!
 
 
Гармонію бетону і природи,
Усю красу спалив нещадний смерч!
Та проти піднялись сини народу,
Своїм життям вони спинили смерть…
 
 
Ще й не жили ви, юні лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенюк!
Та встали перші ви під гул набату,
Щоб людство зберегти від смерті, мук.
 
 
Нерівна битва в ядерному пеклі:
Нейтрони, гама-частки – загаси!
Отруйний дим, киплячий бітум, спека,
Кругом вогонь… і де ж межа їх сил?
 
 
Ось тут і видно чим і як хто диха,
Не був героєм зроду?.. Станеш тут!
В безсмертя піднесе шалений вихор,
Чи в забуття проложиш свій маршрут…
 
 
Могутній хтось, та з зором, ой, коротким
Ту грізну силу вклав до млявих рук
І став Чорнобиль нам гірким уроком
І полігоном різних там наук.
 
 
І йод, і цезій, стронцій і плутоній,
І їх сполук прокляті номери
Смертельним брудом держать у полоні
Усе живе, мов кажучи: «Умри!»
 
 
Прости нам, Земле, як прощає мати,
За зло полям твоїм, лісам, воді.
Ми не царі природи, щоб все брати
Та ні! Ми діти… й учні молоді.
 

Пісня чорнобильців-ліквідаторів

 
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно не новинка для нас.
 
 
Ми й досі «дорогою смерті»
У снах летимо крізь весну,
Щоб знов у смертельному герці
В реакторі вбить Сатану.
 
 
Ми люди прості, не герої,
Нам випала доля така:
Героями стати в двобої,
Якого ніхто не чекав.
 
 
Не всі ми прибути у змозі
І в день цей стояти в строю —
Багато знайшли по дорозі
Останню зупинку свою.
 
 
Їм вічного сну в супокої…
А нам – і за себе й за них —
До праці щоденної знову
Попереду юних синів…
 
 
Стомились чорнобильські дзвони
І рани зализує час…
Байдужість чинуші бетонна
Давно на новинка для нас.
 

Кумова пригода

 
Так, Микола – випивоха,
Кажуть, це з природи,
Хоч і брешуть люди трохи
Про його пригоди…
 
 
Якось раз вночі, бідняжка,
Встав, мов божевільний.
Вихід лиш (бо ж де та пляшка) —
Пасіка артільна…
 
 
Мед лікує всі хвороби,
Чи внутрі, чи зовні,
Хоч п’яниці і нероби —
Трудновиліковні.
 
 
Що докажеш тут Миколі?
Доганяй за гаєм!..
Вже на пасіці у полі
Вулик вибирає.
 
 
От вхопив, який поближче,
Придавив до пупа
І до плота, там де нижче,
З вуликом потупав.
 
 
Та зненацька наш Микола
Вигнув дивно шию:
Де ж взялись такі тут бджоли —
Не гудуть, а виють?..
 
 
Вулик тут же, біля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де більша вавка.
 
 
Кум від болю й переляку
Вулик вбік десь кида —
Хоч би дійсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!
 
 
Стис ширінку міцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт він оті бджоли
І собачу будку!..
 
 
Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам є невеличкий.