II. Красуні та чудовиська

Розмаїття форм та барв

Гідросфера Землі населена безліччю різноманітних істот. Одні з них могли б одержати перші призи на конкурсах краси, інші здаються породженням кошмарних снів. Розмаїття форм та забарвлення підводних мешканців настільки велике, що не піддається опису. Але ми все ж таки спробуємо познайомити вас із найбільшими дивами підводного світу.

Якщо ювелірам бракуватиме ідей для створення прикрас, їм можна порадити тільки одне: звернутися до природи. У воді можна знайти істоти, які здатні затьмарити собою навіть найелегантніші коштовності. Візьмемо, наприклад, радіолярій. Ці створіння мають кремнієвий зовнішній скелет, який може приймати вигляд кулі з гострими голками-променями, ліхтарика, кошика або дзвоника.

Скелет радіолярій за будовою нагадує мереживо. Але роздивитися його важко: ці створіння невеликі за розміром (до 1 мм).

Корали – одні з найкрасивіших мешканців підводного світу. Давні римляни вважали, що вони насправді є квітками, які перетворюються на каміння після того, як їх дістають з води. Забарвлення коралів може бути різним: жовтим, червоним, жовтогарячим або фіолетовим. Люди здавна використовували деякі види коралів для виготовлення прикрас. Наприклад, в Україні дівчата дуже любили червоні коралові намиста.

Одними з найчарівніших створінь моря є голозяброві молюски. Вони забарвлені у різноманітні кольори, а на їхній шкірі утворюється безліч виростів. У деяких видів ці вирости нагадують хутро, у інших – гілочки коралів. На жаль, побачити їх на власні очі можна тільки у тропічних морях. У неволі голозяброві живуть дуже мало.

Незвичайна форма тіла зустрічається майже в усіх представників водних тварин. Іноді важко зрозуміти, що перед нами: тварина чи рослина? На рослини схожі морські лілії, деякі види поліпів. Втім, це ще – дрібниці. Деякі риби нібито «взяли напрокат» частини тіла інших підводних мешканців. Форма їхнього тіла настільки дивна, що їх називають химерами. Химера має надзвичайно своєрідну, але красиву зовнішність. Її тіло завдовжки 1—1,5 м забарвлено у золотисто-жовтий колір, очі яскраві. Хвіст цих риб дуже довгий, нагадує зміїний, на спині розташовані міцні шипи. Добре розвинені грудні плавці нагадують або крила дракона, або величезні вуха. Голова конусоподібна, з єдиним зябровим отвором, який захищає шкіряна кришечка.

Ще одне диво природи – риба-ремінь. Її тіло сплющене настільки, що нагадує стрічку. Морда риби-ременя тупо зрізана, ротовий отвір вертикальний. Вся вона вкрита кістяною лускою, яка забарвлена дуже красиво: на сріблястому тлі нерівномірні темні смуги. Якщо додати, що плавці в риби-ременя жовтогарячі, ви, мабуть, погодитесь, що це створіння надзвичайно прекрасне.

Червона крилатка також може претендувати на звання першої красуні. Плавці в неї нагадують крила, вкриті пір’ям. А темно-буре тіло вкрите ніжно-рожевими смугами. Втім, торкатися її не варто: колючки, розташовані на кінчиках плавців, легко ламаються.

У США водиться риба джорданела, яка завдяки своєму забарвленню отримала назву «американський прапор». Її тіло вкрите смугами червоних та синьо-зелених лусочок, зовсім як на прапорі країни. Під спинним плавцем знаходиться темна пляма, яка добре помітна у самців.

Багатощетинкові черви водяться тільки в морі. Деякі з них мають не лише незвичайну форму тіла, але й незвичайні імена. Спробуйте вгадати, яку зовнішність мають представники родини афродітових. «Афродіта – богиня кохання, отже, афродітові, мабуть, дуже красиві», – скажете ви. І не помилитесь, хоча краса їхня одних може вразити, а інших налякати. Наприклад, щетиниста герміона спереду має два або чотири маленьких ока. Все її тіло вкрите лусочками, а з боків пучками ростуть довгі щетинки. Ну як, подобається?

А ось родичка кальмара та каракатиці – сепіола. В неї десять відростків, які охоплюють її голову, наче вінець. Вони оточують ротовий отвір, і сепіо-ла використовує їх замість рук. Два відростки набагато довші за інші. По обидва боки знаходяться плавці округлої форми. Тіло напівпрозоре, красивого рожевого кольору. З боків розташовані великі очі, які яскраво світяться у темряві.

Сепіоли, як і кальмари, вміють випускати «чорнильні бомби».

Речовина, яку вони використовують для маскування, зветься сепією і застосовується як фарба.

Ви, мабуть, не повірите, якщо хтось скаже вам, що восьминіг – надзвичайно красива істота. Але подивіться, які кольорові візерунки вкривають його шкіру, коли він освідчується в коханні! Втім, він змінює забарвлення і в менш романтичних обставинах. По-перше, він робить це для того, щоб забезпечити собі маскування на будь-якому ґрунті. По-друге, восьминоги дуже ревниво ставляться до порушення їхньої території, і зміна кольорів – перше попередження для незваних гостей.

Риби також вміють змінювати колір. Це добре відомо рибалкам. Риби одного виду, які виросли в різних умовах, набувають такого забарвлення, яке найкраще збігається з кольоровою гамою рідного дому. Ті, хто виріс у прозорих озерах з піщаним дном, вкриті світлими кольорами. В озерах, де до води примішується торф, вона стає буруватою, тому і риба «вдягається» утемні кольори.

Під час загибелі риби обмін речовин в її тілі змінюється, тому часто навіть найкрасивіші з них після смерті втрачають свої кольорові вбрання та тьмяніють. Давні римляни влаштовували для почесних гостей дуже жорстоке видовище. У кімнаті ставили посудину з водою, у якій плавали червонобород-ки – надзвичайно красиві рибки, луска яких виблискувала усіма відтінками червоного. Посудину закривали, і рибки, позбавлені кисню, починали повільно вмирати. Під час агонії їхня луска змінювала колір, а потім ставала тьмяною.

Часто зміна кольорів (а іноді – навіть форми тіла) відбувається під час шлюбного періоду. Яскравим прикладом такого перетворення може стати звичайна гостроморда жаба. Як правило, її забарвлення дуже невиразне – буре. Але коли над водою лунають пісні самців, які кличуть своїх подруг, їх не впізнати: шкіра стає ніжно-блакитною.

Риби міняють кольори не так швидко, як восьминоги. Але не настільки повільно, щоб за цим неможливо було спостерігати. Якщо однакових риб посадити до акваріумів із різним забарвленням ґрунту та стін, вже через два-три тижні різниця між їхнім забарвленням стане очевидною. Таке пристосування до нових умов є наслідком способу життя риб: протягом життя вони можуть неодноразово змінити місце проживання.

Оснащення мешканців водного космосу

Для того, щоб добре почуватися у водній стихії, її жителі протягом тисячоліть змінювали форму свого тіла, вчилися протистояти холоду й тиску, добувати кисень та їжу. Їхні тіла перетворилися на справжні скафандри, що здатні забезпечити своїм володарям комфорт навіть у суворих умовах. Давайте ознайомимося з оснащенням підводних мешканців.

Пам’ятаєте загадку, яку загадав хобіту Фродо Горлум?

 
«Що не дише, а живуще,
Як смерть, холоднюче;
П’є, але не хоче пить,
Вся в броні, що не дзвенить?»
 

Фродо винайшов вірну відповідь. Ви також здогадалися, про кого тут ідеться. Звичайно ж, це риби – найтиповіші водні жителі. Подивіться, як будова їхнього тіла пристосована для існування в воді. Більшість риб має обтічну форму. Якщо обвести контур риб, то одні з них будуть схожі на торпеди, інші – на стріли. Тіло багатьох з них сплющене з боків, тому, коли риба пливе, вона ніби розтинає воду.

Поверхня тіла у багатьох риб вкрита лускою, яка з’являється у молоді тоді, коли вона доросте до кількох сантиметрів. Луска може бути більшою чи меншою за розміром, але її кількість не змінюється. Луска – це тверді шкірні пластинки. У прадавніх морських жителів, а також в акул луска за будовою подібна до зубів. У костистих риб луска кісткова. Вона здебільшого має форму круглястих пластинок, задній край яких або рівний, або зазубрений.

Завдяки своїй формі луска не тільки захищає тіло риби від поранення, але й спрощує її пересування у водному середовищі. У деяких риб луску вкриває тонкий шар слизу, який служить своєрідним мастилом, що зменшує тертя і прискорює рух.

Коли людина гостює у підводному світі вона не може обійтися без повітря. Тієї кількості, яку ми можемозахопити з собою у власних легенях, достатньо максимум на три хвилини. А водні тварини вже кілька мільярдів років користуються власним пристроєм, який постачає їм кисень просто з води. Ви вже здогадалися, що мова піде про зябра.

Якщо ви купили рибу з крупною лускою, можете спробувати визначити її вік. Справа в тім, що на лусці можна побачити кільця,  подібні до тих, які видно на пнях. Підрахуйте кільця, і ви дізнаєтесь, скільки років цій рибі.

Зябра – це тонкостінні вирости тіла, у яких проходить газообмін: до організму потрапляє кисень, а зайвий вуглекислий газ виводиться з нього у воду. Зябра бувають внутрішні або зовнішні. Зовнішні зябра зустрічаються у безхребетних тварин. Вони являють собою перисті, нитчасті або гребінчасті вирости на різних частинах тіла. У риб зябра часто вкриті кістяними пластинками і розташовані поруч з глоткою. У деяких риб, особливо тих, хто може виходити на сушу, в процесі дихання беруть участь не тільки зябра, але й плавальний міхур та лабіринтовий орган.

Густина риби трохи більша за густину води, тому вона повинна тонути у воді. Але в неї є спеціальний орган – плавальний міхур, заповнений повітрям. Коли він стискається, густина риби стає більшою за густину води, і риба може опуститися на дно. А коли міхур розширюється, вода виштовхує рибу на той рівень, де густина її тіла буде врівноважена. Отже, плавальний міхур потрібен рибам для того, щоб підійматися або опускатися у різні шари води. Коли риба пірнає, він стискується, коли виринає на _ мілину – розширюється. Цей пристрій дозволяє рибам не докладати надмірних зусиль для того, щоб залишатися на місці. Завдяки плавальному міхуру тіло риби знаходиться у рівновазі з водним середовищем. Втім плавальний міхур є не у всіх риб. Він не потрібен тим глибоководним рибам, які майже весь час проводять на дні.

Шкіра акул дуже довго була об’єктом дослідження. Вчені зацікавилися її будовою насамперед тому, що акули можуть розвивати велику швидкість, майже не звертаючи уваги на опір води. Здавалося б, чим більш гладка поверхня тіла, тим менше  вода затримує її. Але шкіра акули – дуже  жорстка, рибалки здавна використовували їі замість наждаку. Під час експерименту вчені ретельно відтворили з сучасних матеріалів шкірний покрив акули. Катер в «акулячій шкірі» показав набагато кращі результати, ніж інші учасники експериментальної гонки.  Виявляється, виступи та западини, яких безліч на поверхні тіла акули, заважають воді весь час проводять на утворювати завихрення, що затримують рух.

Немає його і в акул, тому вони повинні протягом усього життя рухатися, щоб не потонути: густина тіла акули набагато більша, ніж води.

Придонні мешканці, які шукають здобич у мулі, дбають не про те, щоб утриматись на одному рівні – далі опускатися просто нікуди, – а про інші речі. Перед ними стоїть дві мети: не піднятися на поверхню і стати якомога непомітнішими. Тому форма їхнього тіла дуже відрізняється від «типової» для більшості риб. Вони також сплющені, але в іншому напрямку – спинно-черевному. Яскравим прикладом такої форми тіла є камбали та скати.

Органи руху риб – це плавці (назва виникла від слова «плавати»). Саме так вважали вчені довгий час, аж поки не зрозуміли свою помилку. Виявилося, що у пересуванні риби бере участь усе її тіло. Вона звивається у воді, виписуючи хвилясту лінію, м’язи хвоста та спини проштовхують її вперед, а плавці допомагають їй корегувати напрямок руху. Найбільший і найважливіший – хвостовий плавець. Грудні, спинні та черевні плавці зазвичай служать для стабілізації тіла риби під водою. За їхньою допомогою риба повертає, гальмує, зберігає рівновагу. Плавці важко порівняти з кінцівками наземних тварин, але у деяких випадках плавці можуть служити своїм хазяям замість рук або ніг. Наприклад, тригла, або морський півень, пристосував свої плавці для того, щоб навчитися ходити. Морський півень завдяки своїм незвичайним плавцям має вигляд істоти з риб’ячим тілом та лапками павука.

У водній товщі часто зустрічаються дивні риби, які також мають сплощене у спинно-черевному напрямку тіло. Це манти. Якщо поглянути на них зверху, то форма їхнього тіла буде схожа на ромб, а збоку вони майже плоскі. Їхнє пересування у воді нагадує політ птаха – настільки воно граціозне. Незважаючи на дуже великий розмір, манти цілком безпечні для людей.

Втім, водний простір населяють не тільки риби. Тут є багато створінь, які користуються своєрідними пристроями.

Розглянемо морських равликів. Від ворогів та водного тиску їх захищає черепашка, яка часто має примхливі форми. Завдяки тому, що равлики харчуються переважно рослинною їжею, вони обзавелися своєрідною «теркою» – радулою. Нею ці молюски подрібнюють їжу. З-під черепашки у равликів виступає нога – орган руху, за допомогою якої вони пересуваються з місця на місце. Мускули ноги роблять хвилеподібні рухи, і равлик таким чином просувається вперед. Двостулкові молюски також мають ногу, хоча й не всі. Ті, що мешкають на скелях або на підводних рослинах, винайшли спосіб прикріплюватися до них, щоб не докладати зайвих зусиль. На кінці ноги у таких двостулкових молюсків знаходяться залози, які виробляють клейкі нитки, що швидко твердіють у воді. Люди помітили таку властивість і почали збирати ці нитки, щоб виготовляити з них одну з найбільш дорогих тканин – вісон.

Губки належать до найпростіших за будовою багатоклітинних організмів. їхнє тіло, яке може приймати у різних видів неоднакову форму, нагадує холодець, який пронизує безліч маленьких отворів. Ці істоти дуже давні, але майже не змінилися за мільйони років. А навіщо? Все життя губки складається із засмоктування води. Разом з водою через її тіло проходить їжа – дрібні частки органіки. Ними і живляться губки.