Поховання фараона

Діодор розповідає, що, коли єгипетський фараон помирав, уся країна перебувала у тривалій жалобі, що продовжувалася сімдесят два дні. Храми зачиняли, жертв богам не приносили, ніяких урочистостей не відбувалося, пахощами не вмащувалися. Усі ці дні єгиптяни не їли м’яса, не пили вина, не вживали виробів із борошна. Посипавши голови попелом, юрби чоловіків і жінок блукали містом із жалобними піснями, в яких славили чесноти померлого фараона. У день, призначений для поховання, саркофаг із набальзамованим тілом фараона ставили на особливі ноші, прикрашені пишним різьбленням і розписом, і з урочистими церемоніями проводжали в останню путь померлого владику, «сина сонця», який пішов до богів. Саркофаг з тілом царя поміщали в склепі всередині піраміди, гранітні стіни і стеля якого були ретельно відполіровані.

За легендою, перший єгипетський фараон Менес заснував місто Крокодилополь і наказав шанувати в ньому крокодилів, бо в цьому місці йому врятував життя крокодил. Після шістдесятирічного царювання Менеса затягнув під воду бегемот.

Родичі фараона і жерці піклувалися про те, щоб померлому не загрожувала небезпека в загробному світі, щоб він міг вільно пересуватися всередині своєї гробниці і щоб боги прийняли його як рівного. Тому часто стіни приміщень усередині пірамід були списані молитвами і заклинаннями. Особливо ретельні закляття наносили на двері, що вели з одного приміщення в інше чи з коридора до камери. У піраміді фараона VI династії (2600–2400 рр. до н. е.) Пепі біля перших дверей написано цілий гімн, де йдеться про те, що ці «двері неба» розверзаються тільки для Пепі, і більше ні для кого іншого. Перед другими дверима написано текст, що завершується словами: «Коли ж приходить Пепі зі своїм Ка, двері повинні відчинятися. Присвячено цю піраміду Пепі і його Ка». На стінах, що прилягають до дверей, зображені стражі дверей – павіани, вовки, леви – закляття проти злих демонів, що загрожують померлому фараону. Ці тексти, виявлені у великій кількості, є одним із найдавніших надбань релігійної літератури. Вчені назвали їх за місцем знахідки «текстами пірамід».

Розріз піраміди Хеопса

Піклуючись про безпеку духу померлого в загробному світі, його родичі не забували і про життєво необхідні речі. У спеціальних приміщеннях зберігалися коштовності й різні побутові речі, що належали фараону. Адже давні єгиптяни вірили, що померлий продовжує жити й після смерті, що він має потребу у всіх тих речах, що були йому необхідні за життя. І чудова гробниця царя правила йому за будинок, як і в житті будинком був розкішний палац.

До піраміди – священного місця упокоєння фараона, що став божеством, – простий смертний не смів наближатися. Однак багатства, що ними наповнили комори царської усипальниці, були великою спокусою для грабіжників. Будівники пірамід передбачили це. Вхід до склепу закривався зсередини важким замковим каменем. Після закінчення похоронних церемоній з-під каменя вибивалися підпори, і вхід до центрального покою піраміди, де стояв чудовий гранітний саркофаг з тілом фараона, замикався назавжди.

Такий же величезний камінь, спущений униз по похилому ходу до склепу, закривав хід до коридора. Колодязь, яким спускалися люди, після того як були замуровані всі входи і виходи, засипався. Царське поховання було недоступне для людей і демонів. Фараон міг мирно спочивати під стометровою громадою піраміди, що нависла над склепом.

Але всі застороги були марні. Царські гробниці пограбували ще в сиву давнину, і до наших днів збереглися лише порожні зали та хитромудрі переходи усередині пірамід.

Про те, як будувалися піраміди, розказав Геродот. Але й самого Геродота від часів будування відділяло понад два тисячоліття. Крім того, він писав зі слів провідників. За Геродотом, працювати над пірамідою Хуфу було наказано всім єгиптянам. Були зачинені навіть храми та призупинені жертвоприношення. Каміння, що його видобували на східному березі Нілу, люди мали волокти до річки. Після переправи на суднах на західному березі каміння перебирали інші люди і перетягували до нагір’я, де і розташовувалося місце будівлі.

По сто тисяч чоловік працювали позмінно протягом трьох місяців, отож праця не припинялася упродовж року. Десять років будували тільки дорогу, якою доправляли каміння до місця будівлі, а піраміду будували ще двадцять років. Під землею, немовби на острові, улаштували поховальне приміщення, що омивалося водами Нілу. Надземну споруду, тобто піраміду, зводили уступами, а для їхнього лицювання піднімали каміння за допомогою дерев’яних пристроїв, що були розставлені на уступах або переміщувалися з нижніх уступів на вищі. Тобто будувалася піраміда знизу вгору, а лицювалася згори донизу. Геродот повідомив, що напис на піраміді увічнив витрати на харчування робітників (часником та цибулею!) – 1600 талантів срібла.

Середня вага одного блоку в піраміді становить близько 2500 кг, але трапляються і гігантські блоки вагою до 50 тис. кг.

Цій розповіді довіряли 150–200 років тому, але не нині. Геродот був упевнений, що на будівництві застосовували залізні знаряддя, а ми знаємо, що їх в Єгипті тих часів не було.

Єгиптяни знали «небесне» метеоритне залізо і виробляли з нього прикраси або магічні предмети.

Каміння, з якого побудовано піраміду, добували в нагір’ї, а з-за Нілу привозили біле вапно для лицювання. Ніякого підземного острова у Великій піраміді не існувало. Срібного грошового обігу в Єгипті також не було.

Пересування гігантської статуї

Син та спадкоємець Хуфу Джедефра (Дадаф-Ріа, Раджедеф) також побудував піраміду, але набагато меншу, ніж батьківська: довжина сторони основи дорівнювала 100 м. Хуфу називав себе Сонцем, а Джедефра, перший серед фараонів, став називати себе «сином Ра», тобто сином Сонця, а це свідчить, що фараонівська влада похитнулася.

Другий син і спадкоємець Хуфу – Кафра збудував свою піраміду поруч з пірамідою батька. Вона була гідною Великої піраміди. Заввишки сягала 143,5 м, а довжина кожної із сторін основи становила 215,5 м. Вона виглядала навіть вищою за піраміду Хеопса, бо стояла на пагорбі. Вірогідно, що і Великий сфінкс (висота 20 м) належить Хафрові. Сфінкса було вирізьблено з природної скелі, що залишилася, як гадають, після того, як навколо неї вийняли каміння для будівлі однієї з пірамід. Царів-переможців вже в Старому царстві зображували у вигляді левів з людською головою, що тримають у лапах переможених іноземних ворогів. Отже, і Сфінкс – це уособлення сили фараона.

Конец ознакомительного фрагмента.