Отзывы на книги автора «Наталья Сняданко»

Що може гарантувати автору успіх його твору? Форма? Стиль? "Родзинки?" Спроба письменника показати себе найрозумнішим? Наявність намагань вчити інших життю? Як на мене, ні. Проте одне ключове слово таки прозвучало. Життя. Саме близькість до нього гарантує автору успіх.
Якщо ви пишете про життя - про те, що могло б статися, про те, що могли б пережити й відчути реальні люди - 75% шляху до тріумфу вами вже пройдено.
Причому, жанр тут неважливий. Усе - від мемуарів та рожевих романів до фантастики й трилерів - це те, що може бути. Те, що має право на життя. І не має значення, чи є у автора вже якійсь відзнаки, чи він тільки дебютант. Найголовніше, аби він відчував те, що читачам потрібне дзеркало життя. Або якийсь альтернативний варіант його розвитку. Таке собі віконечко в паралельний світ. Шпарина, крізь яку можна зазирнути в чуже життя й докопатися до найінтимніших подробиць - від кольору білизни до думок і почуттів.
От Наталка Сняданко майстерно створює такі шпарини у чуже життя. На жаль, мені не доводилося читати інших її книжок, тож я спиратимуся тільки на цю - "Фрау Мюллер не налаштована платити більше".
У центрі історії троє жінок - Христина, Соломія та Ева. Всіх трьох поєднує колоритний і загадковий Берлін. Дві подруги подалися туди шукати кращої долі. І от одна з них вкоротила собі віку. Через що? Що могло штовхнути молоду дівчину на такий крок?
Отут вже постає простір для подальшого фантазування, еге ж? Але причин я не розкриватиму, бо не бачу сенсу вікривати у рецензіях сюжет. Одне скажу: у Наталки Сняданко є не тільки головне розуміння "дзеркальності" літератури - ключ до успіху, як на мене, а й усі ті позитивні якості, які я перелічила на початку: стиль, "родзинки", чітка структурована форма оповіді... Я не відривалася від книжки без нагальної потреби. З кожним таким письменником я все більше насолоджуюся українським словом. Чого і вам раджу.

На перший погляд цей психологічний роман про взаємини Христини і Соломії на тлі різних подій та в різних країнах, про заробітчанство в Європі, куди ми всі спрямовані та врешті решт прийдемо, нехай те так скоро і лише в постаті своїх онуків. Роман про лесбійські стосунки, про кохання в іншій іпостасі, але не брудне і не вульгарне. Це ніби гіпертрофована дружба.

Христина і Соломія не від легкого життя вирішили податися на заробітки до Німеччини. Автор з ювелірною точністю і докладністю описує «сім кругів пекла» отримання візи, черги в консульстві, натяки на хабарі, всю бюрократичну машину. Але попри однакові біографії здобувачів віз, Соломії і Христини, візу відкривають лише одній. Соломія отримає право в‘їзду лише через рік. Христина за цей рік познайомилася з Євою, закохалася і повністю віддалася почуттю. Якби це був дешевий бульварний роман, то автор далі б розвивала тему лесбійського трикутника. Але цього не відбулося, трикутника не виникло. Адже, попри взаємини Соломії та Христини в Україні, на чужину вони поїхали, полишивши такі любовні емоції вдома. Повторюсь, це була гіпертрофована дружба.

В цій книзі зібрані історії заробітчанок з України, котрі працюють в Німеччині. Вони займаються прибиранням, сидять з хворими, працюють в сільському господарстві на сезонних роботах та доглядають літніх людей. Дуже цікавою є постать старенької бабусі, привезеної турботливим сином в Німеччину, куди він перебрався і «став на ноги». Ось для догляду за літньою жінкою і найняли Соломію. Ганна Копириць родом із Галичини, багато чого бачила в своєму житті. Вона згадує все і розказує доглядальниці. Згадує: як прийшла війна, як прийшли «совєти», як набирали в лави УПА та СС Галичина, як боялися «німця», як боялися «руських», як країна на один день стала Незалежною Україною. Все пам’ятає. Ось ця вставна новела, на мою думку, і є ключовою, головною. В давно минулі часи молодих людей гнали на примусові роботи до Німеччини, а тепер люд з України сам прагне працювати в Німеччині, б’ється головою об бюрократичну візову систему, платить гроші, щоб працювати на чужині. Після війни німці виплачували гастарбайтерам компенсації. А хто зараз компенсує материнську турботу, якої позбавлені діти заробітчанок? Такі собі «матері по-скайпу» кладуть своє здоров’я на жертовний п’ядестал разом з можливістю бути поруч зі своєю дитиною тоді, коли вона зробить перший крок або вперше закохається.

Твір написаний живою мовою: галицькі говірки, суржик, літературна українська мова. Здається, що якийсь неїстівний вінегрет. Але ні. Це все так гармонійно і достовірно виглядає. Історію Ганни Копириць складно уявити розказаною літературною мовою, сюди пасує галицька говірка. Розмови в берлінській католицькій церкві українських заробітчанок точаться на україно-російському суржику. Це додає достовірності і реальності. Цей мовно-стилевий дисонанс – родзинка роману Наталки Сняданко.

Житейские истории о сложной жизни людей, в семье которых есть больные алкоголизмом. Есть, правда, рассказы и от лица самих алкоголиков, но вот в них тоже очень четко прослеживается, кому в данном случае приходится труднее всего.

Не могу сказать, что эта книга может стать каким-то пособием, или толчком помочь справиться с этой проблемой. Нет, это скорее предупреждение о том, к чему может привести злоупотребление спиртным. Рассказы, достаточно интересные и сильные. Они запросто вызовут сострадание и переживание со стороны сторонних наблюдателей, или тех, кому пришлось в жизни столкнуться с «больными» людьми. Очень хорошо, что вышли все эти рассказы из-под пера разных авторов. Иначе столько страниц об одном и том же читать было крайне не интересно. А так, разный стиль, разная манера изложения и свой взгляд на ситуацию сделали книгу не такой "надоедливой" и монотонной.

А написаны они действительно талантливо. Здесь и внутренние переживания, и истории о сложных судьбах, но без излишнего нытья и соплей. Истории очень разные: и о отце алкоголике, и о женщине, спившейся на работе. Да, между прочим, история о девушке медике очень трогательная. И ведь одиночество тоже может быть одной из причин алкоголизма.

В общем, читать о таком хорошо тогда, когда эта беда находится вне твоей семьи, и не коснулась никого из твоих близких. Хотя, я бы ее расценила как предупреждение.

Отзыв на 2-х языках

Украинский вариант
Гарний сучасний український роман. В ньому всього потрошку. Дитинство за радянських часів, віджим приміщень за часів початку незалежності, спроба заробітку за кордоном та всі періпитії пов'язані з оформленням візи (бюрократизм чиновників нижньої ланки). Це все Наталка розбавила лесбійськими стосунками, саме стосунками, а не коханням. Що приводить до цього жінок. Частіше за все це психологічні травми дитинства, стосунки батьків які не були гармонійними, свекруха яка занадто впливає на подружнє життя. Це було притаманно жінкам післявоєнного покоління, коли чоловіки переживали спомини війни, вживали гірку від гіркоти на душі, а жінки повинні були бути сильними, тягти на собі роботу, господарство й виховання дітей. Тому в синах вона намагалися виховати не просто людину, а чоловіка для себе, який буде доглядати їх до останнього й слухатися завжди і усьому. Тому у таких чоловіків були нетривкі шлюби, від яких в кінці страждали усі, і подружжя, і мати, а саме головне це діти.
Бал зняла за те, що роман вийшов начеб і цільним, а нараз деякі оповідки можна було б виокремити, і роман від цього б ніяк не постраждав. Як на мене то трохи було зайвого. Розповідь галицької бабусі – правда життя, але вже трохи набридло, що наші автори постійно намагаються вставити до своїх творів згадки про совєти й УПА.
Жили собі Христина та Соломія, подруги, коханки бо так склалося, викладачки музики (скрипка й арфа). У Соломії навіть був шлюб, від якого залишилась дитина. І ось коли школи закрили, бо приміщення в якому вона знаходилась було у центрі міста, й зрозуміло, що йому найдуть більш грошове застосування. Спочатку вони намагались торгонути косметикою. Пам'ятаю як ходили і по Києву жінки з торбинками польської та турецької косметики. А потім вирішили виїхати за кордон на заробітки. Арфістка стала доглядальницею стареньких бабусь (о, якби я хотіла щоб і у нас була така практика). Скрипачка теж спочатку була доглядальницею, а потім стала прибиральницею. Гарно показано всі ступені як вони до цього прийшли, відношення людей до заробітчанок з Східної Європи.
Ще одна лінія це стосунки Христини з Соломією і Євою. Наразі розказано і про життя сім'ї Єви, і чому вона стала такою.
Авторка намалювала побут німецьких сімей, відношення до роботи, відпочинку, грошей, подорожей, сприймання подарунків. Порівняла пріоритети суспільств різних країн та епох (радянська модель, німецька, українська різних періодів).
Як на мене то головним в цьому творі – психологічне сторона Христини. Її роздуми, вагання, мрії, спогади , ті хто її оточував й оточує й все через призму внутрішнього світу.

Русский вариант
Хороший современный украинский роман. В нем всего понемногу. Советское детство, времена начала независимости, попытки работы за границей и все перипетии повязанные з оформлением визы (бюрократизм чиновников нижнего звена). Это все Наталья разбавила лесбийскими отношениями, именно отношениями, а не любовью. Что приводит к этому женщин. Чаще всего психологические травмы детства, не гармонические отношения родителей, свекровь, которая очень сильно влияет на семейные отношения. Это было присуще женщинам послевоенного периода, когда мужчины переживая воспоминания войны, употребляли горькую от тяжести на душе, а женщины должны были быть сильными, тянуть на себе работу, хозяйство и воспитание детей. Поэтому в сыновьях пытались воспитать не просто человека, а мужчину под себя, который бы досмотрел их до последнего и слушался всегда и во всем. Поэтому у таких мужчин были недолги браки, от которых в конце страдали все, и семьи, и мать, а самое главное дети.
Звезду сняла за то, что роман вышел с одной стороны цельным, но некоторые рассказы можно было бы отсоединить, и роман от этого никак бы не пострадал. Как на меня было немного лишнего в книге. Рассказ галицкой бабушки – правда жизни, но уже немного надоело, что наши автора постоянно вставляют в свои произведения воспоминания о УПА и советской армии.
Жили себе Кристина и Соломея, подруги, любовницы ибо так сложилось, преподавали музыку (скрипка и арфа). У Соломеи был брак, от которого остался ребенок. И вот когда школу закрыли, ибо помещение, в котором она находилась, было в центре города, и ему нашли более прибыльное применение. Сначала они пытались торговать косметикой. Помню, как и в Киеве ходили с пакетами польской и турецкой косметики. А потом решили уехать за границу на заработок. Арфистка стала присматривать за старенькими женщинами. Скрипачка тоже сначала присматривала, а потом стала уборщицей. Хорошо показаны все ступени как они к этому шли, отношение людей к работницам с Восточной Европы.
Еще одна линия это отношения Кристины с Соломеей и Евой. Также рассказано и про семью Евы, и почему она стала такой какая есть.
Автор нарисовала быт немецких семей, отношение к работе, отдыху, деньгам, путешествиям, принятий подарков. Сравниала приоритеты обществ разных страны и времен (советская модель, немецкая, украинская разных периодов)
Как на меня главное в этом произведении – психологическая сторона Кристины. Ее мысли, переживания, мечты, воспоминания, те кто ее окружал и окружает и все через призму внутреннего мира.

Нічого особливого від цієї книги не очікувала. Примітивна обкладинка, посередня назва, та й сучукрліт рідко радує чимось дійсно вартим уваги. Але, як не дивно, книга мені сподобалась. Вона не відрізняється динамічним розвитком сюжету, та й сюжету як такого немає, лише вимальовується загальна картина із фрагментів, спогадів, якихось дрібниць. Своєрідна мозаїка. Але, на мою думку, саме ці дрібниці найбільше варті уваги. Всі ми з них складаємося: листівки напам"ять, іграшки, візитки, записнички, запальнички, малюнки на серветках - у кожного щось своє. Як потім приємно перебирати все це і пригадувати щось рідне.
Приємно вразила мова і стиль написання - легкі, невимушені, можна навіть сказати, світлі.
Герої, можливо, дещо не зовсім виписані і дивакуваті, але хто з нас без гріха? У кожного - свій скелет у шафі, свої маленькі хитрощі і таємниці.

нічого такого, що б робило дану книгу особливою, окрім, можливо, ілюстрацій-гербаріїв.
копання у героях ніби глибоке, але поверхове, у героях ніби щось є, та їх якось мало. героїв
стрибки по головах - а деякі герої і зовсім не потрібні.
та й задум, зрештою, незрозумілий.
трохи схоже на маркеса, трохи на кундеру, але схоже чимось непевним, чимось прозорим, ніби їх стиль просто її натхнення.
загалом, такі книги потрібні. це не жіночий роман, а просто роман, красива мова, концепція, настрій, що викликає книга, - задумливий і меланхолійний, те, що треба, щоб не думати про книгу, а думати про авторку.

Сняданко - это такое вот себе мое детство. Впервые я ее читала в восьмом классе, как сейчас помню, а потом все лето козыряла галицизмами.
И вот теперь я читаю ее новую книгу. Я, откровенно говоря, не то, чтоб очень хотела - просто вышло так, что у меня оказался бесплатный экземпляр, и, несмотря на убогую обложку, захотелось узнать, как она пишет теперь.
Пишет теперь Сняданко намного лучше. Она избавилась от излишнего западного экзотизма, ее речь плавная, легкая, очень выверенная. Единстенное, что все время резало глаза - это последовательное "посміхатися" вместо "усміхатися", но это, кажется, настолько распротсраненная ошиька, что ошибкой ее уже даже и не считают.
Ну так вот: эта история плавная и непоследовательная.
Но в ней нет действия.
Чесное слово: такому жуткому нарратофилу как я читать сучукр следует очень осторожно, потому что временами кажется, что можно умереть от статичности. или - превратиться в соляной столб.
Сюжет, что само забавное, тут есть. Но если соотнести его с чем-то, то это будет как набор слайдов. Вот - один слайд: Ирина, которая собирается в школу. Тут можно долго рассказывать о школе. Вот ее подруга - рассказ о подруге. Вот ее соседи - рассказ о соседях.
В этом смысле книга названа очень правильно - там, найдя между страницами засушенный цветок, можно долго вспомниать лето, когда его сорвал, вспоминат, с кем ты тогда дружил, о чем мечтал, как пахло в доме и долго ли еще было до конца лета.
Возможно, для этой истории это лучший вариант.
Но я надеюсь. что когда-нибудь в действие взамен описания уверуют все.

Хорошая и очень поучительная книга, даже для тех кто не пьет вообще. Книга после прочтения которой задумаешься о многих вещах и на главный вопрос:- зачем пить? отвечаешь: -а зачем!? А вот действительно зачем алкоголь нужен нам? Мало кто думает о последствиях алкоголя, но если посмотреть "алкоголю в глаза" то последствия плачевны...
Кто то пьет для утешения, кто то от горя, кто то для радости и куража, кто то просто так, а некоторые пьют потому что общество пьет. Ну разве не так? На днях рождения, свадьбах и прочих вечеринках.... все пьют и мне наливайте, и с этого все и начинается. Остальные последствия после нескольких бокалов алкоголя, ведь на каждого алкоголь действует по разному.
Хоть и в книге есть цитата

"Наша країна не пристосована до тверезого способу існування."

Кто то согласен, кто то нет, но книгу стоит прочесть каждому.

Нравоучительная подборка рассказов, предлагающая задуматься о проблеме пьянства и алкоголизма в современном обществе. Предполагается, как мне кажется, должна влиять благотворно на моральный облик украинцев, т.к. написана украинскими современными писателями и издана на украинском языке.
Подборка интересна тем, как на данную проблему общества смотрят украинские писатели и писательницы. Интересно, что писатели-мужчины смотрят на проблему пьянства с комической точки зрения и скорее описывают "шутки-приколы". Похоже для них это не проблема.
Писатели-женщины более трагически смотрят на проблему пьянства в обществе и более разнообразно рассматривают разные ситуации. Их истории полны ужаса, драматизма, трагизма, разных форм душевной боли и потерь. Женщины-писательницы даже делятся автобиографическими историями, тем самым дают пищу для размышлений своим читателям.

Спочатку купила книгу, напевно, із-за назви. Потім побачила низький рейтинг на сайті та довго обходила стороною..Стояла на полиці, пилюку збирала....Але час прийшов і я, будучи дуже скептично настроєною, очікуючи довгого нудного читання, врешті-решт взялася за цю книгу. І...отримала в цілому задоволення.
Мені складно говорити, про що ця книга. Про любов? Якась брудна трохи та любов. Певно, просто про життя та скелети у шафі людини. Інтригує анотація, але абсолютно не бачу зв"язку між нею та головними героями. Життя так званої "комуни коханців" оригінальна історія, але нелогічна....Як на мене.....Але цікава:)
В цілому любителям сучасної українського літератури я готова рекомендувати цю книгу, вона незвична, вона дивно, вона відштовхує та притягує одночасно....
Одним словом, мені складно говорити, просто читайте самі))))