Духовні кордони

Ще є духовні кордони. Це те, у що ти віриш, твої переконання, твій світогляд.

Дуже важливо уміти тримати духовні кордони. Триматися того, у що ти віриш. Цінності і переконання – це наш орієнтир у житті. Що би з нами не відбувалося, ми завжди можемо звіритися зі своїми цінностями: чи відповідає те, що я роблю, тому, у що я вірю? Наприклад, якщо нашою цінністю є гідність іншої людини, то ми не будемо добиватися нашої мети, принижуючи інших.

Ми збираємо свої життєві цінності впродовж життя, немов складаємо по цеглинці високу стіну. Це те, що робить нас – нами. І саме вони мають визначати нашу поведінку і наш вибір у житті, а не сторонні втручання.

Якщо ти віриш у те, що мусиш зберегти цноту до весілля – тримай ці кордони! Це твої переконання, твій життєвий досвід, і хай там що тобі не розповідають, що ти несучасна, геть відстала від життя – тримай кордон.

Якщо ти віриш у вільне кохання – тримай і цей кордон! Тебе звинуватять у розпусті, назвуть «зіпсованою» – тримай цей кордон. Ніхто не вправі казати, якою (чи яким) ти маєш бути. Доти, доки твої дії не шкодять іншим людям і не порушують чужих кордонів – ти можеш бути собою!

З віком наші переконання можуть мінятися, але дуже важливо розрізняти те, у що віриш ти, і те, чого від тебе хочуть батьки чи друзі.

Це дуже важка тема, бо всі ми хочемо подобатися і бути прийнятими до гурту. В давнину одним з найстрашніших покарань для злочинця було вигнання з міста. Можливо, тобі теж знайомі ці гидотні відчуття, коли тебе не сприймає клас чи компанія «крутих» дівчат – хлопців. Саме тому ми підлаштовуємо наші переконання під такі, які є «популярними» чи вважаються «правильними» нашими батьками, друзями, однокласниками. З часом дуже просто загубити межу між «це те, що мені хочеться» і «це те, чого від мене очікують». Ох, це непроста задача! Особливо, якщо твої переконання ідуть врозріз із переконаннями твого оточення!

Але хіба просто прикордонникам захищати кордони держави від вторгнення? Ні. Тому і тобі буде непросто. Але тримати духовні кордони неабияк важливо. Це вберігає від шкідливих впливів, маніпуляцій (коли тебе змушують обманним шляхом робити те, чого ти не хочеш) і насильства.

Про насильство

Напевно, для мене це буде найскладніший розділ. І я маю попередити тебе, що читати це може бути неприємно, боляче і травмуюче. Але як би нам не хотілося вірити у світ рожевих поні та білих кошенят з гарними бантиками, як би наші батьки не старалися якнайдовше утримати нас у безпечній бульбашці і захистити від всього зла світу, але реальність така, що насильство є, і трапляється воно, на жаль, частіше, ніж ми могли б собі уявити.

Отже, давай про це поговоримо.

Як я розповідала раніше, насильство – це будь-які дії, що вчиняються проти твоєї волі і є тобі неприємними. В офіційному визначенні мовиться про те, що насильство вчиняється проти тих, хто є слабшим, хто не може чинити повноцінний опір. Наприклад, якщо дитину б’ють батьки, а дитина надто слабка фізично, аби дати здачу, – це фізичне насильство. Так само, якщо чоловік б’є жінку. Або жінка б’є чоловіка, а він не може дати здачі, бо вихований так, що не має права підняти руку на жінку. Це все є фізичне насильство.

Фізичне насильство зручне тим, що його легко виявити. І є можливість це довести і покарати зловмисника.

Якщо вчитель знущається з тебе в школі, висміює перед усім класом – це психологічне насильство (адже ти не можеш рівноцінно виступити проти вчителя, зважаючи на твоє становище у школі). Психологічне насильство підступне тим, що воно не таке помітне, як фізичне. Багато хто взагалі не вважає це за насильство. Між тим, психологічне насильство може зламати людину. Хоч фізичної шкоди начебто немає, але людину можна знищити. І це дуже страшно. І страшно зізнатися, особливо чоловікам. Бо сказати вголос, що твоя дружина чи дівчина чинить психологічне насильство – це в нашому світі рівносильно визнати себе слабаком.

Психологічне насильство небезпечне ще тим, що довести його майже неможливо. Жертву такого насильства часто вважають саму винною, що допустила таке. Мало того, коли психологічне насильство чинять щодо дітей, це навіть може сприйматися як частина виховання!

Якщо хтось, особливо дорослий, примушує тебе до статевих стосунків проти твоєї волі або переконавши тебе в тому, що ти цього хочеш, – це сексуальне насильство.

Давай поговоримо про сексуальне насильство детальніше. Бо ця книжка, насправді, саме про нього.

Сексуальне насильство і яке воно буває

Чомусь вважається, що сексуальне насильство обов’язково включає в себе те, що ми називаємо «сексом», але із застосуванням сили. Типова картинка насильства уявляється так: хтось сильний валить дівчину на землю, заламує руки. Дівчина кричить і відбивається, але їй грубою рукою затискають рота, здирають одяг і ґвалтують…

Але це не так. Тобто так теж може бути, але це вже крайня форма прояву насильства.

Насправді ж, сексуальним насильством є будь-які неприємні тобі дії, які спрямовані на отримання власного сексуального задоволення проти твоєї волі.

Що це може бути?

Мацання

Дуже типова картинка, коли владний дорослий (тобто такий, що має над тобою безпосередню владу, як-от директор чи вчитель, батько чи вітчим) дозволяє собі, як то кажуть «розпустити руки». Зазвичай він настільки поважний, і ця повага така непорушна в уявленні інших, що тобі просто не вірять. Не вірять, що така хороша людина, знаний фахівець, заслужений діяч, педагог з великої П може дозволити собі розважатися мацанням дівчат чи хлопчиків у підсобках. Думають, що ти фантазуєш або просто брешеш. Наприклад, батьки героїні історії, поданої нижче, сказали дівчині, що вона «перебільшує».

Це був ректор національного економічного університету. Навіть прізвище можна знайти, бо вже покійний, його ховали з почестями державного рівня. 2001 рік, літо. Мені було 16. Заслужений дід, відомий економіст, ректор Наргоспу науковець і діяч. Я робила з ним інтерв’ю для молодіжного проекту, де працювала. Після інтерв’ю спитала його, на який факультет він радить мені подати документи, бо батьки мої вважають, що за цим університетом майбутнє, а я саме закінчувала школу. Я заціпеніла, коли він заліз мені під блузку, притис і облапував у нього в кабінеті – ця гидка, жирна стара жаба. Я мовчала і плакала, коли вийшла із заціпеніння і розвернулася до виходу з кабінету. Він призначив, коли мені прийти в той його кабінет – у суботу «подавати документи», коли нікого нема на роботі. Тоді козлові було за 70.

Або ось така історія, де викладач був настільки поважний, що всі зважали лише на його статус, а не на те, як він регулярно домагався дівчат-студенток:

Мій університет любить пишатися «елітністю» і статусом, бити всілякі рекорди і запрошувати викладачів, про яких можна було б сказати «у нас викладає сам пан N!». Але чомусь мій університет зовсім не турбується про те, як себе поводять ці викладачі зі студентками.

Я не знала, як реагувати на руки старого дідугана-викладача під своєю футболкою. Я не знала, як ще йому пояснити слова «будь ласка, припиніть» і «не треба», коли він ліз язиком мені у вухо. Я не знала, як ще дати зрозуміти, що мені не подобаються його руки у мене на шиї і те, як він підсідає все ближче і ближче, коли я кажу, що мені треба додому, щоб він перестав, що ні, я не піду з ним у його номер. Мої знайомі не знали, що відповісти, коли він чатував на них біля туалету і говорив, як він їх там уявляв.

Я не знала, що відповісти старому сивому завідувачу кафедри, коли він жартував про секс, вагіни і «хтивих студенток».

Моя подруга не знала, що відповісти викладачу, коли він писав у соціальній мережі і запрошував додому, «жалкуючи», що вона не має хлопця з «тугими штанями». Вона не знала, що сказати йому на його відверті залицяння, жарти про шпагат на заняттях фізкультури і занижені оцінки після того, як дала зрозуміти, що все це – зайве для викладача.

Ще часом буває так, що люди просто не реагують на те, що відбувається. Навіть у людному місці ми можемо лишитися наодинці з насильником, і нам не допоможуть. Як ось у цій історії:

Мені було близько 16 років, я їхала в поїзді з Києва в Лисичанськ на нижній бічній полиці. Вранці я прокинулася і побачила, що коло мене на полиці сидить дивний дорослий чоловік і розглядає мене. Він сказав, що коли я спала, у мене трохи задерлася майка і було видно живіт, і він чекав, коли я нарешті прокинусь. До розмови долучилися його друзі, які їхали в купенавпроти. Вони ставили різні питання про моє знання Києва та розхвалювали того дядька, що сидів на моїй полиці. В один момент чоловік, який сидів навпроти, схопив мене за ноги і почав їх розсовувати. Другий загнав у куток і намагався поцілувати. Був повний вагон людей. Я кричала, щоб вони мене не чіпали, але ніхто не реагував. Дівчина, яка сиділа навпроти, дивилася на мене і мовчала, а чоловік, що виходив з туалету, просто пройшов повз. Нарешті моя «чудова» компанія вирішила вийти покурити, залишивши одного «стежити за мною». Я сказала йому, що піду здати постільну білизну. Схопивши телефон і постіль, я побігла в початок вагона, в перше купе. За іронією долі, там був якраз той чоловік, який виходив з туалету і ніяк не зреагував на те, що відбувалося. Побачивши мене, він повернувся до мене спиною на своїй верхній полиці. Я ридала і дзвонила мамі з розрядженого телефону, вона змогла викликати в мій вагон міліціонера. Я не могла говорити від сліз, коли зустріла у вагоні цього міліціонера, але він мене просто обійшов і навіть не звернув уваги. Запитав у провідника при мені, в чому справа, той сказав, що все «ок», після чого міліціонер пішов… Речі свої мені все-таки вдалося забрати. Мама зустрічала на вокзалі і намагалася знайти міліцію, тому що мій «наречений» виходив зі мною на одній станції, але міліції там не було.

Доторки і тертя

Наприклад, коли у транспорті хтось лізе тобі під спідницю чи мацає за сідниці, треться об тебе статевим членом – такі переслідування завдають багато прикрощів, і часом дівчата починають уникати переповнених вагонів метро.

До речі, у Мексиці в години пік, коли вагони найбільше переповнені, у поїзді виділяють пару вагонів суто для жінок. Поліцейські ставлять кордони на платформі, де є вихід до цих вагонів, і жінки, які хочуть уникнути чоловічої компанії у тисняві, проходять туди. Туди також пускають хлопчиків до 14 років.

Я сама їздила у таких вагонах – мені дуже сподобалося відчуття розслабленості і можливість не напружуватися і не чекати ніякого зла від оточуючих. Саме у жіночих вагонах Мексики я вперше відчула, наскільки насправді напруженим є київське метро.

Колись ми з батьками вирушили на відпочинок на море. І там на екскурси їздили місцевими автобусами, маршрутками. Людей набивалось дуже багато, і було дуже спекотно. Батьки сіли на місця біля водія, там дітей на руки не візьмеш. Було одне вільне місце біля дверей. Я сіла скраю, а молодший брат – ближче до вікна. Був момент, коли незнайомий чоловік терся об мене своїм пенісом (добре, хоч у штанях). Я тоді не розуміла, що він робить і що це значить. Мама звернула на це увагу, а тато сказав підсунутись трохи ближче до брата. Але ці домагання не припинились, і цьому мужикові нічого не було за це. Мені було 14 років. Батьки мені тоді нічого не пояснили.

Саме явище називається «фроттеризм», а люди, які його практикують, фроттеристи. Фроттеризм – це коли людина збуджується і отримує сексуальну розрядку шляхом тертя статевими органами об іншу людину. Оскільки найзручніше це робити у транспорті, де люди стають близькими проти волі і зона комфортної відстані зминається натовпом, то фроттеристи полюють на жертв у години пік у переповнених автобусах, тролейбусах чи метро.

Один американський комік дуже гарно описав відчуття, яке, ймовірно, переживають фроттеристи. Він розповів про те, як умудряється у переповненому транспорті ліктем відчути груди жінки. Навіть якщо на ньому куртка, светр, сорочка, а на жінці куртка, светр, сорочка, його лікоть «знає», коли торкається забороненої частини тіла. Адже, каже він, доторк до жіночих грудей сплутати неможливо!

Певно, таке ж збудження відчувають фроттеристи, торкаючись сідниць «обраниці». Вони збуджуються від однієї думки про те, що ось прямо зараз вони труться об щось таке привабливе, і їм за це нічого не буде. Іноді це збудження виливається в оргазм (сексуальну розрядку).

Фроттеристів досить легко злякати, якщо почати голосно обурюватися з того, що вони роблять. Адже це є проникнення за межі твоїх фізичних границь без твого дозволу! У такому випадку більшість фроттеристів просто тікають на найближчій зупинці. Хоча іноді тікати доводиться нам самим…