Цитаты из книги «Я (Романтика)» Миколы Хвильовия📚 — лучшие афоризмы, высказывания и крылатые фразы — MyBook. Страница 1
image

Цитаты из книги «Я (Романтика)»

42 
цитаты

Ах, цей наївний комунар остаточно нічого не розуміє. Він буквально не знає, навіщо ця безглузда звіряча жорстокість. Він нічого не бачить за моїм холодним дерев’яним обличчям.
5 мая 2020

Поделиться

Моїх товаришів легко пізнати: доктор Тагабат, Андрюша, третій – дегенерат (вірний вартовий на чатах).
1 июня 2018

Поделиться

Методій Кирилович – колега Івана Івановича
31 мая 2018

Поделиться

Вулицю, що на ній живе мій симпатичний герой, названо ім’ям Томаса Мора («вулиця Томаса Мора»)
31 мая 2018

Поделиться

Отже, до побачення, золотий мій читачу! Сподіваюся ще раз зустрітися з вами.
4 декабря 2021

Поделиться

Чим же треба кінчати? Кінчати, очевидно, прийдеться не сном Івана Івановича (хай він собі спить на здоров’я), а описом такого трагічного фіналу, що все-таки звалився на зовсім і ніяк невинну голову мойого ідеологічно витриманого героя. Правда, славетний винахід (про нього далі, це саме той винахід, що зробив ім’я Івана Івановича безсмертним!) примушує автора написати ще невеликий розділ, але, по-перше, цей передостанній розділ є, так би мовити, розділ не обов’язковий (нетерплячий читач може його й не читати), а, по-друге, великим злочином було б обминути те, чого обминути ніяк не можна. Отже, після осени прийшла, як і треба було чекати, зима.
4 декабря 2021

Поделиться

Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радости, закинув руку за шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів мавзера й нажав спуск на скроню. Як зрізаний колос, похилилася вона на мене. Я положив її на землю й дико озирнувся. – Навкруги було порожньо. Тільки збоку темніли теплі трупи черниць. – Недалеко грохотіли орудія.
5 мая 2020

Поделиться

І знову я пізнаю себе нікчемною людиною й пізнаю: десь під серцем нудить. І не ридати, а плакати дрібненькими сльозами хотілось мені – так, як у дитинстві, на теплих грудях.
5 мая 2020

Поделиться

там ішла моя мати з похиленою головою. Я відчував: пахне м’ятою.
5 мая 2020

Поделиться

Я йшов по дорозі, як тоді – в нікуди, а збоку мене брели сторожі моєї душі: доктор і дегенерат.
5 мая 2020

Поделиться

...
5