Цитаты из книг автора «Микола Хвильовий»

А за вікном по станції урочисто брів на схід синій листопад і зникав у невідомих пісках у Закаспії.

А за вікном по станції урочисто брів на схід синій листопад і зникав у невідомих пісках у Закаспії. Вадим лежав, розкинувши руки, волосся йому спадало на тьмяний лоб. Іноді кашляв і вихаркував шматки крови, які безсило падали йому на груди. Вся сорочка в напівтемній кімнаті оддавала багрянцем.

І думала: віра чи певність? Потім уявила – мчаться кудись дороги. Це наші федеративні.

І думала: віра чи певність? Потім уявила – мчаться кудись дороги. Це наші федеративні. Не зупиняються… А то дороги б'ються в муках і знову мчаться. Вадим каже – «поезія». Припустім… Але, може, дороги не мчаться? Марія думала про глухі завулки нашої республіки, де увечері молодь співає «Інтернаціонал», а вранці йде робити на глитая. Розбіглись дороги, розбіглись стовпи. На однім стовпі написано – підеш направо – загризе вовк, підеш наліво – уб'єшся в ярку.

А що ж оспівувати? Всяку сволоч… тільки тому, що вона зветься комуністами? – Не знаю, а на це хворієш і ти – на романтику. – Не думаю!

Я теж романтик. Але романтика така: я закоханий у комуну. Про це не можна казати нікому, як про перше кохання. Тільки тобі. Це ж роки, мільйони років! Це незабутня вічність. Так, Маріє, все треба, як є. І всефедеративне міщанство, і трагедії в душах окремих одиниць, і бюрократизм. Нарешті потрібно зупинитися…

…Втретє розривали свіжу могилу, що на цвинтарі біля бараків.

Втретє розривали свіжу могилу, що на цвинтарі біля бараків.

А на цвинтарі вже вирили чоловіка голубого, і барачний лікар так визнав: умер від задухи, отож живим закопали.

Коли розрили свіжу сопку, з могили ще плазував кволий стогін. То цурпалки живого м'яса, що все одно скоро підуть у вічність.