Отзывы на книги автора «Михайло Коцюбинський»

Еще совсем недавно я побывала в очень страшном месте.Это было отделение детской онколгии.Я видела детей больных страшной болезнью,я видела детей,которые выживут,увы,не все.И вот по школьной программе мне было задано прочесть "Цвіт яблуні" Михаила Коцюбинского.Тяжелое произведение,очень.Оно также связано с детской смертью,с переживаниями родителей,а именно отца девочки.Написано она невероятно хорошо,читать приятно,но читая новеллу чувствуешь горькое,тягучее чувство жалости,горя,несправедливости...Слезы на глаза у меня не навернулись,но горькая задумчивость, по поводу этого произведения, была у меня еще довольно долго.

Новелла очень сильная!Ее обязательно стоит прочесть!

И я бы написала этот отзыв(не посмею называть это рецензией,так как я их никогда и не писала) на украинском,но так его смогут прочесть и понять лишь малая часть читателей ЛЛ,а написав его на русском,о таком произведении как "Цвіт яблуні" смогут узнать больше читателей.

"Intermezzo" - психологическая автобиографическая новелла. Intermezzo означает перерыв. Это слово используется в итальянском театре, но в новелле про театр ни слова не говорится. В ней герою стало душно в городе, он устал от этого безумного течения, шумного пространства. Эму захотелось остановиться, остаться в одиночестве, вырваться из железных лап города и вздохнуть свободно. Он устал. Он рассказывает, как он приехал в село, описывает все прелести это тихой, спокойной, уединенной жизни. Но встреча со стариком заставляет его вернуться назад. Заставляет идти дальше. Потому что и у города и у села есть свои недостатки. Надо лишь определить, с какими мы готовы смириться. Или как их обойти.
Обеспеченность vs свобода. Что бы выбрали вы?

Я вельмі памылілася, калі пачала чытаць гэтую кнігу ў тралейбусе, едучы на працу. Ужо пасля першых старонак мне стала дрэнна, хацелася вывернуцца навыварат, выцягнуць знутры боль і горыч, якія апанавалі. Усім сэрцам і душой я адчула сапраўднае гора бацькі, які ведае, што яго маленькі дзіцёнак-анёлак памірае. Ведае і нічога не можа з гэтым зрабіць. Б Е З Д А П А М О Ж Н Ы.

Я плакала.

Наколькі ўдала былі ўкроплены недарэчныя мужчынавы думкі пра раман і будучых дзяцей у думкі пра цяперашняе гора! Так па-натуральнаму. Па-сапраўднаму. Быццам шукаў у іх паратунак: хоць на хвілінку, секунду забыцца пра сваё няшчасце.

Дачытаўшы апошнюю старонку, я падумала: "Праблемы на працы? Непаслухмяныя дзеці? Сесія? Гэта ўсё такая лухта!"

Лухта, у параўнанні з сапраўднай бядой герояў твора.
І не дай бог зразумець, што гэта такое.
Не дай бог адчуць.

Спойлеры
Чудове оповідання, де розповідається про земську вчительку Раїсу, яка ще під час навчання захоплювалася забороненими книжками і прониклася долею нещасного народу, бачила свою місію в тому, щоби померти для народу, але пізніше вирішила жити для того ж народу. Раїса скоріше прагнула вирватися із шкільних стін, щоби бути ближче до людей. Та коли вона потрапила в рідне село, то враз розчарувалась: весь "страдник-народ" був десь в Росії; на селі були самі мужики, яких Раїса добре знала і не дуже любила.
Тож запал жінки допогати народу швидко охолов. І найкращим виходом для неї було вийти заміж (вважав її батько), проте нареченого не знаходилось: Раїса не була ні багачкою, ні красунею. Отак, побувши дома і втративши надію вийти заміж, дівчина мусила стати вчителькою. Змінити місце проживання жінку змусила сварка з попом, який забагато втурчався в діяльність школи, проте це лише завуальована причина переїзду. Насправді ж, вчителька тікала від одноманітності свого життя.
В новому селі жінка почувається самотньо, проте до неї с самого початку жителі ставляться добре. З часом Раїса знаходить собі друга в особі о. Василя - місцевого попа. І, сама того не помічаючи еволюціонує: автор порівнює її з лялечкою метелика, що з весною розкривається і починає жити. Священик стає центром її світу. Героїня змінюється сама (починає постувати, жалкує за тим, що вона раніше не жила таким життям як зараз) і змінює о. Василя (помалу він кидає пити, нібито змінюється на краще)... Але з часом о. Василь починає показувати свою справжню натуру: йому набридає ця опіка, всілякі заборони, балачки про місію і обов'язок... Він починає певною мірою показувати свою владу над дівчиною: розпоряжається шкільними справами (а чи не від цього жінка втікала?), всіляко показує вчительці свою грубість і владу, починає пити і зневажати бідну вчительку...
Раїса ж просто підкорюється: вона вже настільки залежна від свого почуття, що здатна терпіти будь-яке приниження, тільки бути б поряд... Вона просто починає в'янути... Оповідання закінчується тим, що подруга вчительки, здогадується що Раїса кохає Отця. Після чого з вуст нещасної жінки зривається відчайдушний крик... Тож "лялечка" знову потрапила в ту ж саму пастку, так до кінця і не розкрившись...

Коцюбинський розвінчує нікчемність, мізерність культурництва і це все поєднує з викриттям згубного влпливу духовного дурману на людину з осудженням тієї рабської покори, яка освячувалася церквою, з показом лицемірної діяльності священнослужителів. Стає гарно видно відмінності між спілкуванням людей різних суспільних верств.

Спойлеры
Я думала, що казка буде дійсно казкою, проте в цю зовсім не казкову і не дитячу казку майстерно вписано страшний для багатьох образ Хо - старий дідуган з сивою бородою, добрими лукавими очима - образ страху, породженого тим, що зляканий не наважується сміливо подивитися в очі небезпеці.Та наспраді Хо трошки інший: він зовсім не страшний (страшним його зробила людська уява), дуже старий і насправді дуже-дуже мріє, щоби нарешті люди перестали його боятися, подивилися йому в очі нарешті, і він міг спокійно померти, щезнути, знайти свій спокій...
Твір складається з певних розділів, через які повчально проходить старий Хо. Проте перший розділ починається з просто майстерного опису ранку в лісі, зачаровує той опис разом з дідом Хо, зацікавлює, що ж буде далі. А далі мудрий Хо провчить боягузів, а декого навіть навчить не боятися, він розкриє справжню натуру людей, проникаючи в їх думки, протиставляючи їм іншу сторону дій:

- В другій частині засуджується антипедагогічне виховання дітей через залякування. В уяві малят Хо постає страшним дідом, що забирає неслухняних дітей до себе в мішок. Навіть в освіченій панській сім'ї і те, лякають дітей старим Хо, але ж "хто раз спізнається з почуттям страху, не хутко зможе відкараскатися від нього";
- Третя частина є історією життя панни Ярини, яка просто марить, начитавшись без ладу сто томів книжок, присвятити своє життя тим людям, які працювали на неї весь час - стати народною вчителькою. Але як тільки прийшов час переходити до діла, то розпещена пані лякається і знаходить тисячі завад на своїй дорозі: браком сил, змогою долати труднощі в новому житті. Новеліст висміює її вдавану паніку, "боротьбу", показує лицемірство багатої, звиклої до всього готового, пані. Боротьба її полягала в тому, що в найвідповідальніший момент до неї посватався багатий сусід, перед дівчиною постала дилема: чи йти вчителювати, чи виходити заміж за грошовитого, закоханого хлопця? Проте без особливого вагання дівчина вибирає своє звичне життя і окидає "високу мрію", яка стала заскладною для такої панночки, як Ярина. Страх перед змінами і власний егоїзм стали сильнішими за таку мрію;
- В четвертій частині передовим образом є псевдопатріот Макар Іванович Литка. Він дбає лише про свою посаду, шкуру... А сам продовжує гратися в патріота в різних гуртках, спекулюючи своєю студентською добою, яка насправді була не такою уже й українською. Треба тільки лиш згадати його безмежний страх, коли брат присилає Литці листівку, підписану українською мовою! Він страшенно злий і боїться, щоби ніхто не прогледів і не здав його за такі страшні речі, як українська мова. Чого варта його велика ціль, якою він тільки грає - написати наукову статтю українською мовою - проте він зараз же на противагу каже, що українська мова зовсім бідна в науковому плані. Видно ж всю "любов"...
- І нарешті в п'ятій частині автор вводить так звані позитивні образи: письменника, хлібороба, поета і вчителя, які (молоді, перспективні й завзяті) не бояться старого Хо, якби він для цього не старався. А їхні зусилля недаремні: хоч вони й прошли крізь терни, виснажились, проте досягли мети!

Казка говорить про те, що всі страхи - тільки наша уява. Не треба боятися складнощів - без них все рівно не буває, треба йти до мети!

Мені дуже подобаються новели та оповідання Коцюбинського. "Лялечка" не є виключенням.
На тлі звичайного життя автор змальовує психологічні зміни, що відбуваються з Раїсою, сільською вчителькою, її духовну кризу, з якої вона не може знайти виходу. В оповіданні показано зміну поглядів від борця за народний добробут до повного розчарування у народі загалом і зокрема в школі, народній інтелігенції, що вироджується і деградує. Якоїсь миті героїня уявляє себе лялечкою, з якої ось-ось вийде метелик з гарними крилами, бо її змучене самотністю серце нарешті знаходить, куди застосувати всю любов та ніжність, що накопилася у ньому. Але чи здатен вийти метелик з покірної, безвольної, розчарованої лялечки?
"Лялечка" - це історія нещасної жінки, яка так і не змогла знайти своє місце у житті

Історія про загнаність, про безвихідне становище, про вимушений злочин. Про те, що людина настільки сильно переживає знущання над своїм народом, що лють просто переповнює чашу терпіння і переливається через край кров'ю вбитої людини.

Я гнів народу і його кара, дихання уст правди, огонь з чорної хмари людської кривди, стріла з його лука...

І ця людина просто зізнається. І хоч тіло його замкнули в клітці, але не змогли знищити запал душі...

Бо що з того, що замкнули мене у сей холодний льох, коли ввесь пишний світ, всі барви, весь рух життя отут, у мені, в голові, в серці...

Мені дуже подобається манера письма Михайла Коцюбинського. У його творах таке чарівне поєднання образів, символів, звуків та зображень. Це дуже легко читається, які б теми не піднімалися в творі.

страшна повість про реалії минулого життя.
про те, як мрія згубила не одну людину. Але найстрашніне тут - кінець. Те, як осліплена людська маса здатна на неабиякі злочини. Дочитувати було моторошно та ніяково

Спойлеры
Твір належить до революційної тематики: головний герой, Кирило, втілюється в образі відповідального революціонера перед партійним обов'язком. І вже з самого початку твору хлопець постає як мандрівник, проте він не вільний навіть в своїх мандрах. Його відірвано від сім'ї, виглядає він старшим, аніж є. Він ще не бачив по суті життя, а уже погруз в проблемах роботи. Все життя його крутилося навкруги партійної відповідальності. І тут раптом, коли він в котре змінює місце проживання і залишається тільки чекати листа, він закохується в природу, бачить життя і красу природи... Бачить широкі лани, запашне жито, таке вільне голубе небо над головою... І просто вже не уявляє життя без цього всього. Крім того він вперше закохується, раніше він сприймав дівчат тільки як друзів, а тут закохався... Потрапив в свій рай, знайшов себе... Здавалося б, ось воно - ЩАСТЯ! Проте у відповідального героя мучить його минуле життя, і вже не цікавить його навіть лист, якого він так чекав. І тут дві протилежності: таке цікаве життя тут біля коханої чи там, серед революціонерів...
Він живе в постійному страху перед бажанням покинути партію... Його мучає совість і врешті решт він зустрічає свого минулого соратника Івана, який запрошує його в гості, закликає до боротьби, проте Кирило не хоче вже боротися - хоче простого людського щастя... Але на дачі їх зустрічає дружина Івана, яку раніше називали "товариш Марія". Тепер це гладка жінка, що цікавиться тільки господарством та інколи читає книжки. Газет тут більше не читають, останніми політичними подіями не цікавляться. Після обіду сплять. Спочатку Кирило відчуває полегкість, але потім його починає дратувати це міщанське болото, яке почало затягати і його. Спочатку він навіть хотів зректися своєї мрії і жити так як жив до приїзду в те місто, як раніше. Але потім він зрозумів, що насправді мрії його і ідеали не тут, не з цими пустими людьми, а біля дорогої серцю дівчини з простим життям...