Розділ V

Коли людина піддає себе під пануючу над ним пристрасть, – або, іншими словами, коли його коник закушує вудила, – прощавай тоді тверезий розум і обачність!

Рана дядька Тобі майже зовсім не давала про себе знати, і як тільки хірург відійшов од подиву і дістав можливість говорити, – він сказав, що її якраз почало затягувати і що коли не станеться нових відшаровувань, ніяких ознак яких не помічаються, – то через п’ять-шість тижнів вона зовсім зарубцюється. Таке ж число олімпіад здалося б дядькові Тобі дванадцять годин тому коротшим терміном. – Тепер думки у нього змінювалися швидко; – він згоряв од нетерпіння здійснити свій задум; – ось чому, ні з ким більше не порадившись, – що, доречно зауважити, я вважаю правильним, коли ви заздалегідь вирішили не слухатися нічиїх порад, – він таємно наказав Тріму, своєму слузі, упакувати корпію та пластирі й найняти карету четвериком, розпорядившись, аби її було подано рівно о дванадцятій годині, коли мій батько, за відомостями дядьків, мав перебувати на біржі. – Потім, залишивши на столі банковий білет хірургові за його турботи і лист братові з висловленням сердечної вдячності, – дядько Тобі уклав свої мапи, книги з фортифікації, інструменти і т. д. – і, за підтримки милиці з одного боку і Тріма з іншою, – сів у карету і відбув у Шенді-хол.

Причини цього раптового від’їзду, або, вірніше, приводи, до нього були такі:

– Стіл у кімнаті дядька Тобі, за яким він сидів напередодні перевороту, оточений своїми мапами і т. д., – був дещо замалий для нескінченної безлічі великих і малих наукових інструментів, які зазвичай захаращували його; – простягнувши руку за табакеркою, дядько ненавмисно звалив на підлогу циркуль, а нагнувшись, аби його підняти, зачепив рукавом готовальню та щипці для зняття нагару, – і позаяк йому зовсім не таланило, то при спробі спіймати щипці на льоту – він упустив зі столу мсьє Блонделя, а на нього графа де Пагана.

Такому каліці, як дядько Тобі, нічого було й думати про відновлення порядку самостійно, – він подзвонив своєму слузі Тріму. – Трім! – сказав дядько Тобі, – подивися, що я тут натворив. – Мені потрібно б придбати що-небудь зручніше, Тріме. – Чи не можеш ти взяти лінійку і виміряти довжину та ширину цього столу, а потім замовити мені вдвічі більший? – Так точно, з дозволу вашої милості, – відповів із поклоном Трім, – а тільки я сподіваюся, що ваша милість незабаром настільки видужає, що зможе переїхати до себе в село, а там, – коли вашій милості так по серцю фортифікація, ми цю штуку розчистимо під горіх.

Мушу вас тут повідомити про те, що цей слуга дядька Тобі, відомий під ім’ям Тріма, служив капралом у роті дядька; – його справжнє ім’я було Джеймс Батлер, – але в полку його прозвали Трімом, і дядько Тобі, якщо тільки не бував дуже сердитий на капрала, ніколи інакше його не називав.

Рана від кулі мушкета, що влучила йому в ліве коліно в битві при Ландені^[103] за два роки до справи під Намюром, зробила бідолаху непридатним до служби; – але оскільки він користувався в полку загальною любов’ю і був до того ж майстер на всі руки, то дядько Тобі взяв його до себе служником, і Трім виявився надзвичайно корисним, виконуючи при дядькові Тобі в таборі і на квартирі обов’язки камердинера, стременного, цирульника, кухаря, кравця і прикажчика; він доглядав за дядьком і йому прислуговував із великою вірністю й відданістю в усьому.

За те і любив його дядько Тобі, особливо ж його прихиляла до свого слуги подібність їх знань. – Бо капрал Трім (як я його віднині називатиму), прислухаючись протягом чотирьох років до міркувань свого пана про укріплені міста і користуючись постійною можливістю заглядати і пхати носа в його плани, мапи і т. д., не лише перейняв дивацтва свого пана як його служник, хоча сам і не сідав на коника дядька, – зробив чималі успіхи у фортифікації і був в очах куховарки і покоївки не менш досвідченим у науці про фортеці, ніж сам дядько Тобі.

Мені залишається покласти ще один мазок для завершення портрета капрала Тріма, – єдина темна пляма на всій картині. – Чоловік любив давати поради, – або, вірніше, слухати власні розмови; але його манера триматися була незвичайно шаноблива, і ви без зусиль могли змусити його зберігати мовчання, коли ви цього хотіли; але варто було мові його завертітися, – і ви вже не в силах були його зупинити: – мова у капрала була надзвичайно проречиста. – Щедре оздоблення мови вашою милістю і гранична шанобливість капрала Тріма говорили з такою силою на користь його проречистості, – що хоч як би вона вам докучала, – ви не могли серйозно розсердитися. Що ж до дядька Тобі, то він ставився до цього благодушно, – або, принаймні, цей недолік Тріма ніколи не псував стосунків між ними. Дядько Тобі, як я вже сказав, любив Тріма; – крім того, він завжди дивився на вірного служника – як на скромного друга, – він не міг би наважитися змусити його замовкнути. – Такий був капрал Трім.

– Смію просити дозволу подати вашій милості пораду, – вів далі Трім, – і сказати, як я думаю про цю справу. – Зроби послугу, Тріме, – відповів дядько Тобі, – говори, – говори, не боячись, що ти про це думаєш, дорогий мій. – Звольте, – відповів Трім (не з нахнюпленою головою і почухуючи потилицю, як неотесаний мужик, а) відкинувши назад волосся і стаючи навитяжку, точно перед своїм взводом.

– Я гадаю, – сказав Трім, виставляючи трохи вперед свою ліву, кульгаву ногу – і вказуючи розтисненою правою рукою на мапу Дюнкерка, пришпилену до драпіровки, – я думаю, – сказав капрал Трім, – покірно схиляючись перед найрозумнішою думкою вашої милості, що ці равеліни, бастіони, куртини і горнверки – жалюгідність і убозтво тут на папері, – дрібниця в порівнянні з тим, що ваша милість і я могли б спорудити, якби ми з вами були в селі й мали ми у своєму розпорядженні чверть або третину акра землі, на якій ми могли б господарювати як нам заманеться. Настає літо, – вів далі Трім, – і вашій милості можна буде виходити на повітря і давати мені нографію – (– Говори іхнографію,^[104] – зауважив дядько) – міста або фортеці, що вашій милості завгодно буде облягти, – і нехай ваша милість мене розстріляє на гласисі цього міста, якщо я не укріплю його, як захоче ваша милість. – Я не сумніваюся, що ти з цим впораєшся, Тріме, – мовив дядько. – Адже вашій милості, – продовжував капрал, – потрібно було б тільки намітити мені полігон і точно вказати лінії та кути. – Мені б це було не важко, – перебив його дядько. – Я б почав із фортечного рову, якби ваша милість захотіла вказати мені глибину та ширину. – Я їх тобі вкажу з усією точністю, – зауважив дядько. – По одну руку я б викидав землю до міста для ескарпа, а по іншу – до поля для контрескарпа. – Абсолютно правильно, Тріме, – мовив дядько Тобі. – І, влаштувавши укоси за вашим планом, – я, з дозволу вашої милості, виклав би гласис дерном, – як це заведено в кращих укріпленнях Фландрії, – стіни та бруствери я, як належить і як вашій милості відомо, теж обробив би дерном. – Кращі інженери називають його газоном, Тріме, – сказав дядько Тобі. – Газон або дерен, не важливо, – заперечив Трім, – вашій милості відомо, що це вдесятеро краще за облицювання цеглою чи каменем. – Я знаю, Тріме, що краще у багатьох відношеннях, – підтвердив дядько Тобі, кивнувши головою, – оскільки гарматне ядро заривається просто в газон, не руйнуючи стінок, які можуть засипати сміттям рів (як це сталося біля воріт Святого Миколая) і полегшити ворогові перехід через нього.

– Ваша милість розуміє ці справи, – відповів капрал Трім, – краще за всякого офіцера армії його величності; – але якщо б вашій милості забажалося скасувати замовлення столу та розпорядитися про наш від’їзд у село, я б запрацював як кінь за вказівками вашої милості й спорудив би вам такі укріплення, що пальчики оближеш, із батареями, критими ходами, ровами та палісадами, – словом, за двадцять миль кругом усі б приїжджали подивитися на них.

Дядько Тобі спалахнув, як вогонь, при цих словах Тріма: – але то не був рум’янець провини, – або сорому, – або гніву; – то був рум’янець радості; – його запалили проект і опис капрала Тріма. – Тріме! – вигукнув дядько Тобі. – Досить, замовкни. – Ми могли б почати кампанію, – вів далі Трім, – того самого дня, як виступлять у похід його величність і союзники, і руйнувати тоді місто за містом з тією ж швидкістю. – Тріме, – зупинив його дядько Тобі, – ні слова більше. – Ваша милість, – вів далі Трім, – могли б в гарну погоду сидіти у своєму кріслі (при цьому він показав пальцем на крісло) – і давати мені накази, а я б – Ні слова більше, Тріме, – мовив дядько Тобі. – Крім того, ваша милість не лише отримали б задоволення і приємно проводили час, але дихали б також свіжим повітрям, робили б моціон, нагуляли б здоров’я, – і в який-небудь місяць зажила б рана вашої милості. – Досить, Тріме, – сказав дядько Тобі (опускаючи руку в кишеню своїх штанів), – проект твій мені страшенно подобається. – І коли захоче ваша милість, я зараз же піду куплю саперний заступ, який ми візьмемо з собою, та замовлю лопату й кирку разом із двома… – Більше ні слова, Тріме, – вигукнув дядько Тобі у нестямі від захоплення, підстрибнувши на одній нозі, – і, пхаючи гінею в руку Тріма, – Тріме, – мовив дядько Тобі, – більше ні слова, – а спустися, голубчику Тріме, зараз же вниз і миттю принеси мені повечеряти.

Трім збіг униз і приніс своєму панові повечеряти, – зовсім даремно: – план дій Тріма так міцно засів у голові дядька Тобі, що їжа не спадала йому на думку. – Тріме, – сказав дядько Тобі, – відведи мене в ліжко. – Знову ніякого пуття. – Картина, намальована Трімом, запалила його уяву, – дядько Тобі не міг зімкнути очей. – Чим більше він про неї думав, тим чарівливішою вона уявлялася йому; – так що ще за дві години до світанку він прийшов до остаточного рішення і в усіх подробицях обдумав план спільного від’їзду з капралом Трімом.

У селі Шенді, біля якого розташований був маєток мого батька, у дядька Тобі був власний привітний будиночок, заповіданий йому одним старим дядьком разом із невеликою ділянкою землі, яка приносила близько ста фунтів річного доходу. До будинку прилягав город площею півакра, – а в глибині городу, за високим живоплотом із тисових дерев, був лужок якраз такої величини, як хотілося капралові Тріму. – Ось чому, ледве тільки Трім вимовив слова: «чверть або третина акра землі, на якій ми могли б господарювати як нам заманеться», – як цей самий лужок миттю сплив у пам’яті й спалахнув живими барвами перед уявним поглядом дядька Тобі; – це й було матеріальною причиною появи рум’янцю на його щоках, або, принаймні, яскравості цього рум’янцю, про яку сказано було вище.

Ніколи коханець не поспішав до своєї коханої з більш палкими надіями, ніж дядько Тобі до свого лужка, щоб насолодитися ним наодинці; – говорю: наодинці, – бо він схований був від будинку, як уже сказано, високою загорожею з тисових дерев, а з трьох інших боків його захищали від поглядів усіх смертних дикий гостролист і густі квітучі кущі; – таким чином, думка, що його тут ніхто не бачитиме, не в малій мірі підвищувала очікуване дядьком Тобі задоволення. – Химерна мрія! Хоч які б густі насадження оточували цей лужок, – хоч яким би здавався він затишним, – треба бути занадто наївним, милий дядьку Тобі, збираючись насолоджуватися річчю, що займає цілу третину акра, – так, щоб ніхто про це не знав!

Як дядько Тобі й капрал Трім впоралися з цією справою, – і як проходили їх кампанії, які зовсім не були бідні подіями, – це може скласти цікавий епізод у зав’язці та розвитку справжньої драми. – Але зараз сцена має змінитись – і перенести нас до містечка біля каміна у вітальні Шенді.