Цитаты из книги «Лісова пісня»

Той, що греблі рве» – молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом

П е р е л е с н и к – гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами з блискучими очима.

М а в к а, в ясно-зеленій одежі з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами, розправляє руки

малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці)

убраний Лев у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятірець), коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені.

Лев уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; пополіському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки;

Лукаш – дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана біллю,

Не гідна ти дочкою лісу зватись! бо в тебе дух не вільний лісовий, а хатній рабський!

Таж ми з тобою колись були товариші, а потім чи грались, чи кохались – трудно зважить, — тепер настав братерства час.

Кохання – як вода, – плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод — стає мов камінь. От моє кохання!