Камер спостереження в кінотеатрі не виявилося. Поліція поспілкувалася з працівниками, проте ті не згадали, що бачили підозрюваного. Та, зрештою, суботні вечірні сеанси відвідує надто багато людей, аби можна було когось запам’ятати. Тож поки що поліції не вдалося ані підтвердити, ані спростувати свідчення малого. Бовтун (та й інші його колеги) терпіти не могли, коли в справах залучені неповнолітні. З ними завжди чимало «геморою». А що найбільше не сподобалося Бовтуну, то це те, що свідки, від яких родичі дізналися, що дівчину вбили, несподівано виїхали з міста.

На дзвінки ніхто з них не відповів, тож допитати їх не вдалося.

* * *

Харків. Середа, 6 листопада 2019 року. 16:01

Єгор вклав до рота останній шматок кебабу й допив своє лате. Сьогодні цей кавовий напій для нього своєрідний консенсус – з одного боку це не американо, до якого привчила колишня наречена, з іншого не чай, до якого він так і не зміг повернутися. Вкотре впіймав себе на думці, що так, як Таня, не готує ніхто. Шаурма зі свининою в цьому новомодному закладі Харкова геть не сподобалася.

Свідок запізнювався. У таких ситуаціях Єгор починав страшенно нервувати: ану ж не прийде? Скляр набрав номер такого собі Андрія Буянкіна, чоловік відхилив дзвінок. Слідчий насупився й захвилювався ще більше. Проте вже за пів хвилини двері маленького закладу, що спеціалізується на стріт-фуді, відчинилися, і він побачив низенького на зріст повного чоловіка.

«Схожий», – швидко вирішив.

Багато часу свідкові не знадобилося, аби вирізнити серед відвідувачів рудого поліцейського. Чоловік махнув рукою й закрокував до Єгора.

– Извините за опоздание. Задержался в больнице, – поправив окуляри й присів навпроти. – Это ведь вы Егор Скляр?

Єгор похитав головою. Його ні з ким не сплутаєш. Чоловік із цікавістю роздивлявся слідчого. І до цього Єгорові теж не звикати.

– То розкажіть, як все було, – відразу перейшов до справи Єгор, не бажаючи гаяти час на порожні балачки. А найголовніше – зупинити це безцеремонне споглядання. Так, рудий. Так, дуже. Ну то й що?

Буянкін знітився. Він не чекав такого початку розмови. Єгор не усміхався, натомість спопеляв недоброзичливим поглядом. «Типичный мент», – подумалося. Несподівано йому захотілося якомога швидше завершити цю зустріч. Та й насправді вона зі самого початку не передбачала нічого приємного. Адже події, про які вони мали спілкуватися, – біль усього життя.

– То як це трапилося?

Буянкін зітхнув. Давноминулі події з’явилися перед очима так, немов все трапилося тільки вчора.

– На самом деле, очень быстро и непонятно. Мы ненадолго оставили Игоря во дворе в коляске. А когда жена вышла к нему, ребенка уже не было.

– У вас на подвір’ї немає собаки? – здивувався Скляр.

– Отравили как раз за несколько дней до этого. Еще не успели завести новую.

– Хто отруїв? Ви знаєте?

– Ну, уверен, тот, кто украл ребенка. Сначала мы думали на кого-то из соседей. Ну, знаете, бывают ведь вредные, – він поправив окуляри й нервово погладив вуса. – Только после похищения ребенка мы поняли, что к чему.

Єгор замислився. Гарно продумано: до викрадення готувалися.

Напередодні вони з Льонею заїжджали до сиротинця, в якому виросла Олександра Альтман. Учора він довго сушив мозок, і єдине, що спало на думку, – довідатися більше про загиблу. Виявилося, у притулку не мають жодної інформації про підопічну. Кількамісячну дитину підклали під двері. Дешевий одяг, соска, маленька ганчір’яна лялька, – усе, що мала при собі Олександра Альтман.

Настрій Скляра впав до найнижчої позначки. Єдине, що вдалося довідатися про жертву, – лише імена її друзів із сиротинця. Двоє з них покинуло місто відразу після випуску. З двома жінка продовжувала спілкуватися й у дорослому віці. Та ці люди виявилися серед тих, з ким Бовтун особисто спілкувався. Принаймні поки жодних підстав підозрювати в чомусь цих людей.

Сьогодні ж вранці Єгорові спало на думку перевірити, чи не зникали діти в період, коли народилася Олександра Альтман. Хтозна, можливо, зникнення подружжя пов’язане із загадковим минулим саме дружини? За роки служби Єгор бачив чимало несподіваного.

Бовтун знехотя перевірив інформацію про зникнення дітей у період народження Олександри. Сам він скептично сприйняв версію приятеля. Оперативник дуже здивувався, коли довідався, що такий випадок справді відбувся. Щоправда, викрали кількамісячного хлопчика. У селі поблизу Харкова.

– Дитину так і не знайшли? – більше констатував, ніж запитав Скляр.

Він встиг ознайомитися зі справою багаторічної давнини, тож прекрасно знав, чим все завершилося.

Чоловік похитав головою. Думками він полинув у минуле, пригадуючи події дня, який назавжди змінив життя його та дружини. Їхній шлюб не пережив трагедії, і ось уже майже двадцять років, як вони розлучилися. Дружина так і живе в селі з двома старшими синами, він же ж перебрався до обласного центру майже сім років тому.

– Нам сказали, что это могли быть цыгане. Забрали ребенка для попрошайничества. Ну, или кто-то украл на… – чоловік запнувся, та врешті знайшов у собі сили доказати, – органы.

Єгор стиснув кулаки. Усередині закипала кров: несправедливість у світі ніколи не буде подолана.

– Ну а ви не чули, щоб зникали дівчатка? – обережно поцікавився.

Роздратування, яке опанувало через спізнення свідка, поступилося співчуттю. Слідак навіть не сумнівався, що сьогодні цей чоловік із поцяткованим віспою обличчям та сумними очима так і не зможе забути їхню розмову. Не зможе навіть через тиждень чи два.

– Пропадали, – ствердно похитав головою. – В то же время, когда и наш ребенок.

Єгор відчув, як серце від хвилювання несамовито застукало в грудях: він спитав, аби спитати, не очікуючи позитивної відповіді.

– Но ребенка быстро нашли.

Єгор боляче впав із сьомого неба на землю.

– Знаю, нам следователь рассказывал. Думали, что похищения связаны, но потом оказалось, нет.

– Дитину повернули батькам?

– Думаю, да, – стенув плечима свідок.

* * *

Харків. Середа, 6 листопада 2019 року. 20:25

Єгор перевірив інформацію, надану свідком, і виявив, що в період, коли зник його син, справді викрадали дівчинку. Дитину швидко повернули батькам, тож Бовтун не звернув увагу на цю справу. Проте увагу звернув Скляр.

Дівчинку на ім’я Еліна Самборська викрали в липні 1993 року й повернули за три тижні. Скляр поцікавився родиною дитини та як склалася їхня доля. Багато часу йому не знадобилося, аби встановити, що сім’я Самборських – партнери Альтманів по бізнесу.

Дізнавшись цей факт, слідчий відразу поїхав із ними поспілкуватися. Валерій Самборський та його дружина Віра Самборська підтвердили інформацію. От тільки дитину повернули хворою на запалення легень, Еліна не вижила.

Розчарованим Скляр поїхав до себе в готель. Десь у душі підозрював, що в цій історії не може бути все так просто. Зникнення дитини Самборських, а за деякий час поява однолітки їхньої доньки в сиротинці. Така собі Олександра Альтман з’явилася нізвідки, без жодної інформації про батьків та місце появи на світ.

«Щось тут не так», – переймався слідчий.

У збіги Єгор Скляр не вірив.

* * *

Харків. Четвер, 7 листопада 2019 року. 15:14

Власта Коваль прибула до Харкова напередодні, оселилася в готелі й відразу ж почала знайомство з новим містом. На сході України патрульна опинилася вперше, тож їй страшенно цікаво було побачити якомога більше. Вона передчувала цікавий досвід. Без сумніву, канадські колеги мають, що розповісти.

Свою службу Власта дуже любила, проте інколи вона здавалася їй нудною. Надто в спокійні зміни. Хотілося більше гострих моментів. Та в тихому провінційному містечку годі на них чекати. Інколи життя здавалося занадто прісним. Вона згадала про доньку, завдяки якій зараз тут перебувала. Зателефонувала Каті й перепитала, що мала́ хоче отримати в якості сувеніру.

– Придумала вже? – з сяючими очима Власта роздивлялася вулиці великого міста.

– Ой, мамусю, що привезеш, – те й буде, – запевнила дівчинка.

– Ну дивись, у тебе ще є час подумати, поки я не привезла тобі щось, що буде потім пилитися в шафі, – посміхаючись, попередила доньку.

Вони ще трохи побалакали, відтак патрульна продовжила прогулянку містом. Скоро зателефонував Артем, і вона зі запалом поділилася новими враженнями. У Харкові він бував кілька разів, тож мав змогу чимало порадити. Зокрема, де смачно повечеряти. Що Власта залюбки й зробила після довгої розмови з ним.

Зранку в четвер пройшла реєстрацію, і стажування розпочалося. Ще першого дня в готелі вона познайомилася з колегами, які прибули до колишньої столиці України з тією самою метою, що й вона, тому нині почувалася спокійніше й впевненіше. За підвищення кваліфікації Власта взялася з величезним ентузіазмом.

Піднесення не тривало довго. Після закінчення навчання першого дня група патрульних зіштовхнулася з групою інших колег. Власта зрозуміла, що це слідчі, коли побачила поміж них Єгора Скляра. Слідак здивовано вп’явся поглядом у патрульну, привітався кивком голови, відтак пройшов повз, гукаючи когось з одногрупників. Власта і досі пам’ятала, з якою зневагою він ставився до неї тільки тому, що вона патрульна. А ще, він вважав, що жінкам не місце в поліції.

Власта ще довго цього дня не могла повірити своєму «щастю».

* * *

Харків. Четвер, 7 листопада 2019 року. 17:02

– Єгоре, чого ти причепився до цієї дитини? – сьогодні Бовтун був не в гуморі.

Голова йшла обертом від чималої кількості справ.

Скляр зручно вмостився на місці Вікторії й вголос розмірковував про справу. Також у думках він не міг надивуватися, що зустрів сьогодні Власту Коваль. Чому з усіх патрульних до Харкова відправили саме її?

Бовтуна він майже не бачив за купою пакунків із доказами з різних справ, якими був завалений стіл оперативника. Приятелю дісталися як свої, так і справи колеги. Стіл Вікторії натомість стояв майже порожнім, папери та канцелярські приналежності на ньому акуратно складені.