Концептуальний підхід до аналізу проблем соціально-економічного розвитку суспільства завершується формуванням певної моделі, що містить у собі теоретичну конструкцію, схему та структуру реально можливих економічних та соціальних зв’язків, реалізація яких відбувається на основі системи поглядів та основного задуму, закладених у концептуальному підході, шляхом визначення та використання відповідних інститутів та інструментів.
У перекладі модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus – міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є:
1. Зразок конструкції чогось.
2. Відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет).
3. Схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві.
4. Формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозв’язків економічних явищ.
В економічному житті суспільства модель виступає не лише результатом існування певної концепції розвитку, аналогом системи зв’язків, яка може реально існувати в разі вдалої реалізації провідного задуму певних суб’єктів політичної та господарської діяльності, але й засобом, формою передбачення тенденцій подальшого, більш віддаленого функціонування та розвитку того чи іншого об’єкта. Можливості такого використання моделей економічного розвитку значно зросли з появою математичних, числових методів виразу економічних взаємозв’язків, що дозволяє визначати та прогнозувати різні можливі, за даних умов, варіанти становлення, функціонування та розвитку окремих змінних елементів моделі.
Економічні моделі розрізняють за ознаками мети їх конструювання, функціонального призначення та масштабів систем, суть яких вони відбивають. Існують, наприклад:
• моделі прогностичні, імітаційні (дозволяють оцінити наслідки якоїсь дії), оптимізаційні (створюються з метою пошуку найкращих комбінацій для досягнення однієї або декількох цілей);
• моделі мікроекономічні та макроекономічні різного рівня: глобальні, що охоплюють економіку в цілому та секторальні;
• моделі квартальні, річні, середньо- та довгострокові;
• багатонаціональні, з інтегрованими операціями для економічного моделювання, моделі для прогнозування розвитку світового господарства, що враховують, зокрема, динаміку потоків торгового обміну;
• регіонально-національні моделі, які забезпечують прогнози на основі інтегрованого аналізу національних та регіональних проблем [3, с. 218, 230].
Звичайно, на відміну від вищезгаданих, моделі, структура яких містить не лише односутнісні економічні елементи, а й такі, що окреслюють структури інших систем, у їх взаємозв’язку із системою економічною, сформувати навіть у найбільш абстрактному теоретичному вигляді набагато важче. Такі моделі є менш стійкими, зазнають більш значного та складного впливу з боку змінних внутрішніх і зовнішніх чинників, характер визначеності та можливості визначення яких менш прогнозовані, отже, не піддаються безпосередньому впливу та корегуванню. Водночас розуміння суті об’єктивних ринкових та соціальних законів, дотримання яких забезпечує цілісність та поступальний характер розвитку метасистем, дозволяє й у даному випадку визначити найбільш характерні риси оптимізуючої структури моделі, на основі якої стає можливим формування системної економічної політики, реалізація цілей якої у процесі господарської та інших видів діяльності забезпечує реальні позитивні (кількісні та якісні) зміни у суспільстві, у становищі більшості його окремих суб’єктів.
Жодний елемент (зокрема й людина) соціальної (економічної) системи не може знаходитися поза зв’язком із величезною кількістю інших елементів, складових. Види, форми, типи зв’язків можуть мати найрізноманітнішу спрямованість, по-різному проявляти себе у часі, просторі, по-різному впливати на організацію суспільного виробництва, хід та результати суспільного відтворення. За цих умов головними завданнями дослідників економічних і господарських систем є насамперед визначення ключових, стійких і довготривалих зв’язків між певними економічними явищами та процесами, між суб’єктами економічної діяльності, аналіз змісту і характеру впливу таких зв’язків на можливості залучення до створення певної сукупності товарів і послуг основних суб’єктів економічного життя, наявних ресурсів та формування на цій основі конкретних завдань економічної політики, інструментів її реалізації.
Отже, пізнання стійких, глибинних зв’язків між складовими певної економічної системи – це пізнання об’єктивних законів, які виступають за певних умов регуляторами економічного та соціального життя суспільства. Таке пізнання є необхідною умовою свідомого формування відповідної спрямованості економічного розвитку, відповідної мотиваційної системи залучення до активної економічної діяльності максимально можливої кількості індивідів, певних організаційних структур, держави, отже найбільш повної реалізації потреб та інтересів суспільства, кожної окремої людини.
Безперечно, пізнання законів економічного розвитку передбачає формування відповідного інструментарію, поза яким не можна вести аналіз реальних процесів економічного та соціального життя, сформувати певну наукову теорію економічного розвитку, розробити конкретну теоретичну концепцію та модель як основу практичної економічної політики щодо реалізації нагальних і перспективних потреб людини і суспільства. Основу такого інструментарію в економічній теорії складають поняття та категорії, які відбивають та утримують у собі характеристику, зміст тієї чи іншої сторони сутності реальних економічних процесів, дозволяють тим самим визначити можливі тенденції та варіанти їх подальшого розвитку.
Принципово важливою особливістю ставлення дослідника до використання таких понять і категорій у процесі наукового аналізу тих чи інших сторін, форм, тенденцій економічного життя має стати визнання наявності в них єдиної глибинної сутності і змісту. Без такого підходу до розуміння конкретних понять і категорій представниками різних економічних наук буде неможливо сформулювати єдині критерії, принципи, форми та напрями економічного аналізу складних і надскладних економічних систем.
Отже, усвідомлення сутності, ролі та необхідності пізнання економічних законів, опанування інструментарієм економічного дослідження дозволить вам свідомо поглянути на внутрішні важелі та регулятори економічного життя, визначити сильні та слабкі сторони механімів управління сучасними господарськими системами, зрозуміти основні завдання, напрями та форми економічної політики, яка забезпечила б сталий економічний розвиток у країні на інноваційних засадах в інтересах більшості членів нашого суспільства.
Зв’язок (взаємозв’язок) являє собою такий тип відносин між суб’єктами життєдіяльності, явищами, процесами або їх властивостями, коли зміни в одній із складових цього взаємозв’язку ведуть до змін в іншій складовій, забезпечуючи (або не забезпечуючи) певний синергетичний результат. Тому важливо розрізняти сутнісні (причинно-наслідкові) суттєві та несуттєві зв’язки, стійкі й нестійкі, необхідні і випадкові, внутрішні та зовнішні, первинні й вторинні, загальні та специфічні зв’язки тощо.
Типи зв’язків у соціальних системах – зв’язки можуть існувати як регулярні, стійкі, так і нерегулярні, випадкові, конструктивні і деконструктивні, забезпечуючи за певних умов упорядкованість структурних елементів економічної системи, надаючи їй ознак цілісності або створюючи передумови для біфуркації, ентропії, хаосу, тобто для дезінтеграційних процесів у структурі цієї системи.
Взаємозв’язок – основна функція – фіксація наявності відносин між певними суб’єктами економічної діяльності, інших форм соціального життя.
Взаємодія – відбиває активний характер взаємозв’язку, тобто відносин між суб’єктами економічної діяльності з метою використання синергетичного ефекту від такої взаємодії при реалізації певних цілей щодо задоволення потреб та інтересів індивідуума, організації, суспільства, держави.
Взаємовплив – вища форма реалізації функцій взаємозв’язків та взаємодії суб’єктів економічної, політичної, соціальної та інших видів діяльності системи зв’язків, що склалися. Саме такий стан може забезпечити дійсний синергетичний ефект функціонування економіки, суспільства, держави, який знаходить свій прояв у врівноваженості можливостей забезпечення потреб та інтересів, зростання обсягів виробництва та рівня добробуту, прогресивну та динамічну спрямованість розвитку національної економіки, інших сфер суспільного життя.
Синергізм, синергія (грец. synergeia) – варіант реакції організму (зокрема й соціального організму) на комбінований вплив двох або кількох лікарських речовин (чинників), який характеризується тим, що така дія перевищує дію кожного компонента, що функціонує окремо.
Закони науки – стійкі взаємозв’язки між відповідними процесами та явищами фіксуються у вигляді наукових законів та функціональних взаємозалежностей. У науці такі залежності мають, як правило, кількісний характер і описуються відповідними функціональними законами у вигляді математичних рівнянь, що зв’язують відповідні змінні.
Економічний закон – форма упорядкованої організації, функціонування та прояву внутрішньо необхідних, сталих істотних зв’язків між протилежними, але взаємообумовленими сторонами, властивостями економічних явищ і процесів, елементами економічної системи.
Механізм дії економічних законів у ринковій економіці – це певна система об’єктивних економічних форм і процесів, через які проявляються найбільш стійкі та суттєві причинно-наслідкові зв’язки, що охоплюють поле діяльності даного закону або вимоги з боку закону до форм організації господарської діяльності як окремими виробниками, так і суспільством у цілому.
Механізм використання економічних законів – передбачає підсвідомий або свідомий рух суспільства, окремого суб’єкта економічної діяльності в напрямку та в межах, визначених вимогами ринкових законів на основі пошуку найбільш ефективних інституційних форм, методів та інструментів господарювання, які відповідали б цим вимогам, а отже, й інтересам суб’єктів ринку.
Конкуренція (у буквальному значенні – сутичка, зіткнення). 1. Суперництво, боротьба за досягнення кращих результатів у якійсь сфері діяльності. 2. Боротьба між приватними виробниками (суб’єктами ринкового господарства) за найбільш вигідні умови виробництва, реалізації та купівлі товарів і послуг; стан взаємовідносин, при якому відбувається вільне, повне та достовірне зіставлення всіх суб’єктів господарювання як у плані пропозиції, так і попиту на товари та послуги, засоби виробництва та капітал; об’єктивний закон ринкової економіки на всіх етапах її становлення та розвитку.
Поняття – думка, що відбиває в узагальненій формі предмети та явища дійсності у зв’язку між ними шляхом фіксації загальних та специфічних ознак, в якості яких виступають властивості предметів та явищ і відносини між ними; об’єкт характеризується в поняттях узагальнено, що досягається за рахунок використання у процесі пізнання таких розумових дій, як абстракція, ідеалізація, узагальнення, порівняння, визначення.
Зміст поняття – це сукупність ознак предметів, які знайшли відображення в понятті.
Категорія – являє собою більш складну сутнісну форму виразу закономірностей функціонування, розвитку та трансформації економічного життя людини, економічних систем, суспільства в цілому мовою науки. Найбільш розповсюджені визначення категорії:
1) філософське загальне поняття, що відображає найбільш суттєві властивості та відносини предметів, явищ об’єктивного світу (матерія, час, простір, рух, причинність, якість, кількість тощо);
2) розряд, група предметів, явищ, осіб, об’єднаних спільністю якихось ознак; категорія (від грец. kategoria – висловлювання, судження, визначення, ознака) є формою мислення, яка відображає універсальні властивості та співвідношення предметів об’єктивної дійсності. Категорії розглядаються також як «гранично загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв’язки та відносини реальної дійсності та пізнання».
Вони виступають формами та стійкими принципами організації процесу мислення, «відтворюють властивості та відносини буття та пізнання у всезагальній та найбільш концентрованій формі». Усі категорії науки знаходяться у певному зв’язку між собою, отже, являють собою систему, яка будується на основі єдності історичного та логічного, тому кожна категорія «може бути осмислена лише як елемент усієї системи».
Спільні (однопорядкові) ключові сутнісні ознаки та функції поняття категорії: по-перше, категорія є сформульованою людською думкою, отже, доступною досліднику формою узагальнення сутності певних реальних об’єктивних процесів в економіці та суспільстві, що вже мали місце у житті людства, розвиваються у даний час або можуть відбутися за певних умов у майбутньому і, по-друге, саме існування таких сформульованих узагальнень щодо сутності окремих процесів, окремих дій, окремих форм відносин у процесі життєдіяльності людини та суспільства робить категорії ефективним інструментом дослідження внутрішніх (ендогенних) важелів функціонування та розвитку економіки, інших сфер суспільного життя.
Позитивна економічна теорія, зокрема, визначає сутність і зміст економічних законів, що діють на певному етапі розвитку суспільства, суть і зміст категорій, за допомогою яких можна визначити принципи та характер економічних процесів господарської діяльності. Тобто «позитивна економічна теорія пояснює механізм і характер дії об’єктивних економічних законів».
Нормативна економічна теорія визначає та пояснює правила і норми економічної поведінки суб’єктів економічної діяльності, які прагнуть у ході цієї діяльності досягти якихось певних нових результатів. Тобто нормативна економічна теорія прогнозує, визначає шляхи дій, рекомендує, що слід зробити, як слід діяти, щоб, враховуючи вимоги об’єктивних економічних законів, сформувати таку економічну політику держави, окремих суб’єктів господарювання, які забезпечать рух вперед як в економічній, так і в інших сферах суспільної діяльності, пов’язаних з економікою.
Концепція (від лат. conceptio – розуміння, система) має декілька варіантів тлумачень, серед яких насамперед можна виділити наступні: це система поглядів, те чи інше розуміння явищ, процесів; єдиний, визначальний задум, провідна думка якогось твору, наукової праці тощо.
Суть концептуального мислення, концептуального підходудо розуміння тих чи інших процесів, тенденцій, закономірностей соціально-економічного розвитку полягає насамперед у формуванні сутнісної уяви про характер і зміст певних економічних явищ і процесів; у системному сприйманні процесів, що відбуваються у суспільстві, в економіці; у формуванні на цій основі системного бачення віддалених стратегічних перспектив і результатів розвитку цих процесів, необхідних напрямків їх трансформації.
Модель (фр. modele; італ. modello; лат. modulus – міра, зразок, норма) має багато варіантів тлумачень, серед яких, на наш погляд, найбільш цікавими є: зразок конструкції чогось; відтворення предмета у зменшеному або збільшеному вигляді (див. також макет); схема, зображення або опис якогось явища чи процесу у природі та суспільстві; формалізована та представлена системою рівнянь система взаємозв’язків економічних явищ.
1. Окресліть роль різних типів зв’язків – економічних, соціальних, політичних, духовних – у повсякденному житті людини та суспільства.
2. Які умови необхідні, на ваш погляд, для перетворення зв’язків виробничого, соціального, побутового характеру у стійкі, сталі, такі, що будуть постійно відтворюватися?
3. Дайте характеристику спільних і відмінних рис у ланцюгу: зв’язок – взаємозв’язок – взаємовпливи – взаємозалежність.
4. Що означають поняття: синергетичний результат, синергетичний ефект і яка роль взаємозв’язків між окремими суб’єктами господарюванні у його досягненні?
5. Чим відрізняються закони науки та закони реального економічного життя?
О проекте
О подписке