№ 7. Ши. Військо

Ця гексаграма відрізняється від попередньої тим, що в ній замість «творчості», розташованої зовні, опиняється «виконання». Якщо перше – це напруга та світло, то друге – податливість і пітьма. Вона не може вносити ясність, так би мовити, озвучувати міркування, і тому в ситуації, показаній у цій гексаграмі, конфлікт не може бути вирішений судом. Тут дієве щось інше. Той, хто може судити себе сам, до суду справу не доводить. А той, хто доходить до необхідності судитися, не обов’язково буде задоволений рішенням суду. В такому випадку він, незважаючи на це рішення, повстане проти нього. Але в такому становищі діяти лише юридичними засобами безглуздо, бо саме за їхньою допомогою висловлений осуд. Система «Книги змін» була б порушена, якби суд у ній був показаний лише з позитивного боку. Можливий і неправий суд, проти якого треба повстати. Але позаяк юридично повстати неможливо, то доводиться вдаватися до збройного повстання, до війська. Не можна, однак, легковажно ставитися до останнього. Тому ця гексаграма присвячена багатосторонньому вивченню «війська», його дій і застосування. Небезпека – основна ознака дії і застосування війська. Це показано в самій структурі гексаграми: всередині (внизу) – небезпека, а зовні – виконання: триграма, що складається тільки з рисок темряви. Похмура небезпека, ось що каже сам символ. З найбільшою пильністю, з повноцінним життєвим досвідом чоловіка слід вирішувати суперечку за допомогою війська. Тут однаково згубними можуть виявитися як юнацький запал, так і стареча відсталість. Тільки при контролю цього може бути успіх, тобто може бути виправлено те, що вже раніше було зіпсовано. Недорозвинений юнак або розвинеться правильно, і тоді йому треба лише зачекати свого часу; або ж він у розвитку помилиться і має бути засуджений. Якщо ж навіть судом не можна виправити помилку, то необхідні рішучі заходи: необхідна дія війська. Такий другий сенс цієї гексаграми. Але в них обох загальним залишається вимога стійкості: сталого перебування на правильному шляху та з незаплямованою совістю. У тексті є лише натяк на ці домінуючі думки, які розкриваються тільки в коментаторській літературі, головним чином з герменевтичного дослідження. Ось текст: «Військо. Стійкість. Змужнілій людині – щастя. Осуду не буде».

1

У будь-яких діях війська співіснують і здобуток, і втрата. Перевага першого над другою визначає успіх війська. Але успіх досяжний лише тоді, коли не він є пристрасно бажаним результатом. Тут гарячковість може лише спричинити найгірші наслідки. Натомість успіх можливий лише тоді, коли застосування війська випливає не з одного прагнення перемоги (яку однаково бажають обидві воюючі сторони), а із залізної необхідності, з вищих законів стратегії. Так і виправлення помилок, допущених в пізнанні, недосяжне за допомогою дій, що базуються на простому намірі та бажанні. Цього можна досягти тільки з усвідомлення його неминучості, яке має бути найґрунтовнішим і сумлінним. Текст втілює ці думки в такі слова: «Слабка риска – на початку. Війську виступати за законом. Без сумлінності – нещастя».

2

Різниця елементів полярності можлива лише в силу їхньої єдності. Різниця між світлом і темрявою можлива лише завдяки їхній єдності. У теорії «Книги», по-перше, вельми часто вказується на взаємне тяжіння світла та темряви. По-друге, в кожній гексаграмі переважає дієва тьма, якщо тіньових, слабких рисок у ній відчутна меншість, і навпаки. По-третє, в кожній гексаграмі показане розгортання цього процесу в часі, що йде двома хвилями, в яких дві вищі точки – це риски друга (у внутрішньому) і п’ята (в зовнішньому). Вони, займаючи серединне розташування між початком хвилі й її кінцем, особливо сприятливі. Це ще підкреслюється й тим, що середина, зосередженість, цілеспрямованість, врівноваженість – все це поняття, які містяться в технічному терміні чжун. Вже наворожена позиція показана тут рискою, що символізує всі ці ознаки, тобто займає найвдаліше місце, крім того, це й єдина в гексаграмі світлова риска, до якої тяжіють і якій підпорядковуються всі інші риски. Але вона також опинилася в самому осередді триграми «небезпека». Все це має показувати розташування полководця в серці його війська. Нехай військо та його дії і стоять під знаком небезпеки, нехай в оточенні і пітьма, але цей полководець перебуває в серці війська, тобто однаково далекий як від надмірного, так і від недостатнього. Тому його дії будуть цілком і завжди вдалі і він удостоїться вищої похвали, бо між його рискою (сильною) і рискою володаря (слабкою п’ятою) існує відповідність як за аналогією їхніх центральних позицій, так і за антитезою полярності. Так зображений в такій образності та символіці вдало діючий полководець. Такий розум, що діє в самому серці нового акту пізнання. Завдяки його центральному розташуванню йому однаково доступні всі складові, що входять до пізнавального акту. І саме цей розум, закладений в основу нового акту пізнання, й інспірований із боку носіїв уже досягнутого знання. У тексті про це сказано такими словами: «Сильна риска – на другому місці. Перебування в серці війська. Щастя. Осуду не буде. Володар тричі віддасть наказ».

3

Позиція кризи – децентрована. Крім цього, тут вона зайнята слабкою рискою, а це ще погіршується тим, що в символіці «Книги» нормою вважається перебування сильних рисок на непарних позиціях і слабких – на парних. Власне, ця норма вимагає сили для подолання кризи, але в цьому випадку – якраз навпаки. Тому жодного успіху тут очікувати неможливо, що і знаходить своє відображення у відповідному образі тексту. Так і в пізнанні не може бути успіху, тобто нового знання, коли акт нового пізнання позбавлений внутрішньої сили та правильності. Він не в змозі подолати відсталість уже накопиченого досвіду, який у нових умовах може бути цілком непридатним і неживим. Тоді відбувається підміна нового живого пізнання трупами колись виниклих думок, чужих до поточного моменту пізнавального життя. Іншими словами, відбувається загибель пізнання, тобто нещастя, розкол між знанням і світом. Текст це висловлює лаконічно та напружено: «Слабка риска – на третьому місці. У війську може бути віз трупів. Нещастя».

4

Нормальність співвідношення між слабкою рискою та парною позицією дає можливість говорити про наступний етап розвитку цього щабля, на якому враховується попередній досвід, і надавати перевагу відмові від активних дій: відступ війська на постійні квартири для вичікувальної підготовки подальшого наступу. Так само і в пізнанні – це момент, коли підводиться підсумок накопиченого досвіду перед вторинним завоюванням нового пізнання. Ні про удачу, ні про невдачу тут говорити неможливо, але можна лише вказати, що «відступ війська» – це не втеча, а підготовка, за яку ганити не треба. Текст тут такий: «Слабка риска – на четвертому місці. Війську – відступати в тил. Осуду не буде».

5

Хоча п’ята позиція взагалі є підйомом сил, але в цьому випадку вона зайнята слабкою рискою, що символізує неможливість самостійних дій. Проте тут треба діяти, бо кінцевий результат дії ще не досягнутий, і домішуються до нього зовсім чужі елементи. Ніби на обробленому полі з’явилася дичина, яка псує врожай Однак якщо самому тут діяти і неможливо, то для успішності наказів їх годі було скасовувати. Треба тримати своє слово. При цьому, природно, важливо, щоб була правильно обрана людина, котрій наказують і котру тим самим наділяють відповідними повноваженнями. У таких умовах її безапеляційність необхідна, а кожен її підлеглий, котрий діє на свій страх і ризик, приречений на невдачу, навіть якщо б він діяв із повною відвертістю і стійкістю. У гносеологічній глосі символіку цієї цитати розуміють так, що мова йде про той момент пізнання, коли завойовується нове знання, але воно ще не завойоване остаточно. У такому становищі до справжнього знання домішуються ще й елементи випадкових асоціацій, які виникають не через незнання чи занадто поверхневе знайомство з предметом пізнання. Тут може дуже допомогти і обізнаність у літературі, і за ці слова треба міцно триматися, однак слід пам’ятати, що важливий сенс слів, а не самі слова, що сенс цей необхідно ґрунтовно засвоїти, ніби здавна усиновити. Це «старший син», який протиставляється «молодшому синові», що уособлює лише поверхневе знайомство з літературою. Для останнього стійкість рівносильна відсталості, яка може знищити успіх пізнання. Ось образи в тексті: «Слабка риска – на п’ятому місці. На ріллі є дичина. Сприятливо тримати слово. Осуду не буде. Старшому синові – бути перед військом. Молодшому синові – віз трупів. Стійкість – до нещастя».

6

Гонитва за перемогою лише заплющує очі на нагальну необхідність боротьби. Тому на попередніх щаблях із відповідно різними сторонами давалися попередження проти помилок поточного моменту. Тут же – кінець процесу, названого військом. Тут мова вже має йти про результат його дій. Єдине попередження, доречне тут, – це попередження проти дії нікчем, які борються лише заради перемоги. Тому один із коментаторів цього місця промовляє настільки ж лаконічно, як і парадоксально: «Коли абсолютно мудрий чоловік керує військом, то на початку він не домагається перемоги за будь-яку ціну. Тому наприкінці він може [досягти] справжнього успіху». Як метафора ця думка може бути застосована і до діяльності пізнання на етапі завоювання нового знання, де останнє вже завойоване і має утворити єдність, наче знову заснована держава має поєднатися з домами колишніх феодалів. Якщо перевести це в образність феодальної пам’ятки «Книги змін», читаємо: «Слабка риска – нагорі. Великий володар керує долями. Він засновує царство, приєднуючись до домів [феодалів]. Нікчемні люди так не діють».

№ 8. Бі. Наближення

Досягнення перемоги (завоювання) – це лише момент, результат якого має бути закріплений. Дія, спрямована на закріплення звитяги, характеризує цю ситуацію. Вона полягає у взаємному зближенні переможця та завойованої ним області, яке можливо тому, що перемога означає знищення та підпорядкування всього того, що чуже, що не здатне до зближення. Останньому тут необхідно поставити правильний прогноз майбутнього розвитку, причому мова наразі йде не стільки про досягнення добробуту завойованої області, скільки про запобігання зовнішнім силам, які діють руйнівно. Якщо для попередньої ситуації момент звитяги є останнім моментом, то для цієї ситуації він виступає в ролі її початку. У ньому ті початкові співвідношення, які підлягають стійкому збереженню на все майбуття. Так мова йде з точки зору того, до кого [воно] наближається. Тим же, хто наближаються до нього, необхідно усвідомити, що в такій ситуації можливе лише благотворне зближення, яким має скористатися відразу кожен, хто йде до зближення. Запізнення в таких умовах рівносильне відмові, рівносильне перетворенню зі співучасника перемоги в переможеного та розбитого. У процесі пізнання, поки нове знання ще не досягнуте, доводиться чинити різні дії для його досягнення. Тут і протиставлення знання незнанню, і приведення в стрункість хаосу переживань, і проникнення в поки що недоступну стихію ще не пізнаного, і відмежування від випадкових, що заважають, уявлень. Але ось пізнання завойоване. Це означає, що всі ці дії доведені до позитивного результату. Тоді в галузі пізнання можна досягти всього родинного, ніщо чуже вже не на заваді. Можливо, й потрібне зближення нового, вищого пізнання з попереднім пізнанням. Те, що зберігає в останньому силу переконливості, незважаючи на досягнення нового пізнання, що стоїть на вищому щаблі, відразу ж об’єднується з ним у єдину систему знань. Ті ж пізнання попередніх щаблів, які зараз запізнилися, – вже не придатні та приречені на загибель. Така проміжна ситуація між завоюванням перемоги й її майбутнім виховним процесом. Текст висловлює це так: «Наближення. Щастя. Вникни в оракул, і від початкової вічної стійкості осуду не буде. Чи не краще відразу ж прийти? Хто запізниться, тому – нещастя».

1

Найвіддаленіше від переможця і водночас найподатливіше коло підлеглих позбавлене можливості самостійно діяти. Воно якнайінтенсивнішим чином прагне наблизитися до переможця, бо особливо відчуває віддалення від переможця, котрий (беручи до уваги попередній коментар) постає тут як носій нового, справжнього пізнання: як «володар правди». Стосунки тут, на початку зближення, ще напрочуд прості, позбавлені химерності та штучності. Тому «володар правди» наповнений нею, як простий невибагливий глиняний глечик наповнений водою. Не в зовнішності його суть, а в його змісті. Кожен наближається до нього, навіть діючи заради себе самого, чинить усе ж те, що вимагає ситуація. Тому, приходячи до нього беззастережно, до кінця, він творить щастя не тільки для себе, але й для інших. Пасивно зберігаючи свої знання, він долучається разом із ним до всієї системи знову завойованого рівня світорозуміння й утворює для останнього такий собі кордон, оформляє його. У цьому корисна дія простого людського розуму, здорового глузду, який замінюється іншими типами пізнання на подальших етапах. Текст висловлює це такими словами: «Слабка риска – на початку. Наближайся до того, хто знає правду. Осуду не буде. Він наповнений правдою, як повний глечик. Остаточно прийдеш до нього, то буде щастя і для інших».

2

Те наближення, яке мається на увазі тут, – це не зовнішня, не суто просторова близькість, а зближення по суті, для якого визначальним є лише внутрішня співзвучність. Тому в процесі цієї ситуації насамперед враховується її ритм і співзвучність цьому ритму. Ми вже неодноразово бачили, що процес, показаний у тій чи іншій гексаграмі, є ритмом двох хвиль, в яких друга та п’ята позиції висловлюють вищі точки розвитку кожної хвилі. Тому між ними існує така ж внутрішня спорідненість. Тут це підтримується протилежністю сил світла (5) і темряви (2), отже, й їхнім взаємним тяжінням. При цьому тут обидві ці сили займають свої позиції природно. Тому саме між ними, можливо, найпродуктивніше плідне зближення. Якщо в ньому вся суть цієї гексаграми, то в цих межах вона зображена найбільше лише в поняттях, тоді як її образна розробка в уяві буде показана в тексті п’ятої риски. Тут також відзначається той момент в пізнанні, який характеризується пристрастю, потягом до пізнання, але й повною можливістю реалізувати цей потяг. Він є, і ніщо йому не перешкоджає. Останнє навіть виражається суто графічно: адже між другою рискою (суб’єкт бажання) і п’ятою (об’єкт бажання) немає сильних рисок, які можуть чинити опір. Однак на цьому етапі мається на увазі лише наближення, але ще не досягнення об’єкта бажання. Й якщо для п’ятої позиції, як побачимо, буде характерне повне та досконале пізнання, то для цієї – лише прагнення до нього і володіння ним не реально, а лише в ідеалі. Останнє все ж можливе, бо межа між внутрішнім і зовнішнім тут знищена силою співзвучності та взаємним їхнім тяжінням. Ці думки тут подано лише в натяку доволі скупого тексту, але вони, без сумніву, випливають з усієї системи пам’ятки і потрібні для гідного насичення не в міру лаконічного тексту: «Слабка риска – на другому місці. Наближайся до нього зсередини. Стійкість – на щастя».

3

Прагнення до об’єкта (вищого ідеалу) залишається і тут, але сприятливі умови вже минули. Мова іде про тих, хто спізнився, про кого йдеться в тексті самої гексаграми. Вже саме прагнення є силою, а наявність сили обов’язково викликає протиборство. Так суб’єкт тут обличчям до обличчя протистоїть усім негативним силам, які в коментаторській літературі іноді розглядаються як інфернальні. Це показано і в тому, що тут присутнє лише прагнення до ідеалу за повної неможливості його здійснення, бо ознаки, які позитивно діяли на попередньому щаблі, – співзвучність, нормальність, зосередженість – повністю відсутні тут. Остання можлива лише на другий і на п’ятій (центральних у триграмі) щаблях, перша ж і друга – на цій позиції відсутні: і третя та шоста позиції зайняті однорідними і тому неспівзвучними силами, а третя, непарна позиція зайнята не нормативно слабкою рискою. Це вкладено в слова лаконічного тексту: «Слабка риска – на третьому місці. Наближаєшся до нього, але воно – не те».

4

Після пережитої кризи наближення знову можливе, однак внутрішню спорідненість вже не відновити. Для неї час уже втрачено. І єдине, що тут можливе, – це зовнішня, просторова близькість, яка в цих умовах також має значення. Якщо мова йшла про внутрішню спорідненість понять, то тепер уже – про близькість їхнього співставлення. При цьому, звісно, межі співмірних понять розділяють їх, як і поєднують, тобто «зближують». Для успіху тут потрібна лише стійкість збереження такого status quo. Найдавніша коментаторська традиція вважає цю близькість близькістю до правителя його радників, між якими вона може підтримуватися не в силу внутрішнього співзвуччя, а лише в силу підпорядкування радників верховній владі. У тексті читаємо: «Слабка риска – на четвертому місці. Зовнішнє наближення до нього. Стійкість – на щастя».

5