Цитаты из книги «Захар Беркут»

одним із головних старань Захара було

– провести зі своєї Тухольщини просту і безпечну дорогу на угорський бік.

менше як чудовного бесідника та порадника, котрий «як заговорить, то немов бог тобі в серце вступає», а як порадить чи то одному чоловікові, чи й цілій громаді, то хоч цілий майдан старців набери, то й ті вкупі, певно, ліпшої ради не придумають. Віддавна Захар Беркут прийшов був до того твердого переконання, що як чоловік сам-один серед громади слабий і безрадний, так і одна громада слаба, і що тільки спільне порозуміння і спільне ділання[98] многих сусідніх громад може надати їм силу і може в кождій громаді поокремо зміцнити свобідні порядки громадські. Тож ніколи, працюючи всілякими способами для своєї Тухольщини, Захар не забував і про сусідні громади.

Але не тільки в самій Тухольщині видний і спасенний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кільканадцять миль довкола, по руськім і угорськім боці. Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не

Раз у рік з’їздив у Тухольщину князівський збірщик податків, і громада старалась якнайборше[97] позбутися немилого урядового гостя: через день або два він виїздив, обвантажений усяким добром – бо податки в великій мірі платили тухольці натурою.

Бідних не було в громаді; земля достачала пожитку для всіх, а громадські шпихліри[95] та стодоли[96] стояли завсіди отвором для потребуючих.

Сімдесят літ минуло від того часу. Мов стародавній дуб-велетень, стояв Захар Беркут серед молодого покоління і міг тепер бачити плоди своєї довголітньої діяльності. І, певно, не без радості міг він глядіти на них.

і одверто розповів йому про ціль свого приходу. Сивобородий, понурий дід Акинтій прийняв його без суперечки – і Захар вибув не рік, а цілі три роки. Він вернувся зо скита новим чоловіком; його любов до громади стала ще гарячішою і сильнішою, його слова плили кришталевою, чистою хвилею, були спокійні, розумні і тверді, як сталь, а проти усякої неправди гострі, як бритва. В своїй чотирилітній мандрівці Захар Беркут пізнав світ, був і в Галичі, і в Києві, бачив князів і їх діла, пізнав вояків і купців, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю пам’яті як матеріали для думки. Він вернувся з мандрівки не тільки лікарем, але й громадянином. Бачачи по долах, як князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз’єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг, Захар Беркут переконався, що для його братів-селян нема іншого рятунку й іншої надії, як тільки добре уладження й розумне ведення та розвивання громадських порядків, громадської спільності та дружності. А з другого боку, від Акинтія і від інших бувалих людей він чимало наслухався про громадські порядки в північній Русі, в Новгороді[92], Пскові[93], про добробут і розцвіт тамошніх людей, і все те запалювало його гарячу душу до бажання – віддати ціле своє життя на поправу й скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині.

поки по році блукання не зайшов до скитських монахів[89][90]. Між ними був один столітній старець, що довгі часи пробував на Афонській горі[91] у греків і читав там багато старих грецьких книг. Той монах умів чудово лічити рани і брався навчити своєї штуки кождого, хто проживе з ним рік у добрій злагоді і покажеться йому чоловіком щирого серця й чистої душі. Багато вже учеників приходило до старого, вічно задуманого і вічно сумовитого монаха, але ні одного він не вподобав, ні один не прожив з ним умовленого року і не виніс його тайників лікарських. Про сього-то лікаря прочув Захар Бер

Він вийняв свій ніж і задав собі ним глибоку рану в стегно. – На, замов, – сказав він до зачудованого лікаря. Примова не вдалася. – Е, – сказав лікар, – се для того не вдається, що ти самовільно завдав собі рану. Такої рани замовити не можна. – Ну, то видно, що кепська твоя примова, і мені її не потрібно. Я потребую такої примови, котра не питала би, чи рана самовільна, чи ні, а загоїла б усяку. І, як стій, Захар Беркут покинув ворожбита і пішов дальше – розпитувати ліпших лікарів.