Цитаты из книги «Перехресні стежки»

«А коли не заздрісна, то чого тобі треба?» «Того, щоб ти вважав за жінку мене, а не її». «Се від тебе залежить. Якби я при тобі знаходив більше приємності, то я б не шукав її в товаристві Орисі».

Слухай, Валеріане, се не може так далі бути». «Що таке?» «Ти знаєш що. Або я твоя жінка, або ні».

Він оповідав се байдужно, майже жартливо, навіть не почуваючи, яке огидливе вражіння викликав тим у свойого слухача. Євгеній сидів при столі, підперши голову долонею і зажмуривши очі;

Я десь так по півночі іду також на своє ліжко, чую: вона хлипає. «Овва, небого, – думаю собі, – тим мені не заімпонуєш, я на таке оружжя твердий

другий день вона дується, не говорить. А мені байдуже. Не говориш – як собі хочеш

неї нема темпераменту. Вона холодна, як риба, понура, все задумана, а ніколи нічого не видумає, без ініціативи, а при тім уперта і завзята там, де можна мені зробити якусь прикрість.

то чей же вона, бачачи, що я вдержую її своєю працею, даю їй становище і повагу в світі, схоче бути мені вдячною, буде йти мені під лад»

не збуджуючи зовсім любові, можна з женщиною дуже добре бавитися, і веселитися, і навіть жити. Правда, так жити, щоб забавляти її, бути її слугою, паяцом, невольником і банкіром – се не був мій смак

Велика любов – то так, як високе шляхетство: noblesse oblige[14]. А я все волів бути свобідний від усяких зобов’язань.

По шлюбі була маленька забава з танцями у цьоці, а о одинадцятій вночі ми обоє сиділи вже в вагоні другої класи – білети вільної їзди вручила нам цьоця по шлюбі – і гнали силою пари на своє нове життя.