Цитаты из книг автора «Іван Франко»

З пропадистих, чорних, мов горла безодні, дебрів піднімалася сивими туманами пара

Народ нужденний, прибитий, понурий, супроти чужих несмілий і недотепний

Незважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний

Захар Беркут – се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді.

Многі голоси обізвалися за тим, аби по давньому звичаю до боярина приложити закон про непокірного і шкідного громадянина, розбійника та злодія і вигнати його з обсягу громадських земель, а дім його зруйнувати дотла.

прибігли громадські лісничі, кажучи, що боярин відмірює і запальковує для себе величезний кусень найкращого громадського лісу. Знов громадська рада вислала відпоручників до Тугара Вовка.

І вона взяла Максима за руку і гаряче прилипла устами до його уст. Тугар Вовк не міг отямитися, не міг здобутися на один рух, на одно слово.

Ні, годі мовчати, – сказала нараз Мирослава, рішучо обертаючись, – я не померкну для

Боярине, віддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душі своєї!

– Ось мого батька двір, – сказав Максим, показуючи на один двір, нічим не відмінний від інших. Перед домом не було нікого, але двері від сіней були відчинені, а в стіні до полудня прорубані були два невеличкі квадратові отвори, які вліті оставались або зовсім створені, або закладались тонкими і напівпрозірчастими гіпсовими плитками і на зиму, крім того, забивались дощаними віконницями. Се були тодішні вікна.