Розділ третій
Квітослава-Орися

Я – квітка степова,
Я – всіх і нічия.
Я сонцева коханка,
Я вітру забаганка.
Полин – купіль моя,
Пірнай – і я твоя.
Я – квітка лугова,
Гойдаюсь в травах я.
Я у вінку співанка,
Пелюсткова веснянка.
Вуста з нектаром я,
Відпий – і я твоя.
Я – квітка польова,
У житі бавлюсь я,
Я – жайворонка любка,
Грайливая голубка.
Купальська врода я,
Милуйся! Я – твоя.
Я квітка у гаю,
Царюю як в раю:
В промінні ніжусь я,
Під трелі солов’я.
Жаги оздоба я,
Вдягни – і я твоя.
Я – квітка лісова,
Купаюсь в росах я,
Я громова любаска,
Дощу – жадана ласка,
Духмяний килим я,
Ступи – і я твоя.
Одне лиш прошу, пам’ятай:
Не рви мене і не ламай.
Землі, життя – оквіта я.
Я – всіх, твоя і нічия.

Тоня Білоус «Я – квітка»

Поява дитини у житті родини – це щось найсвітліше, найпрекрасніше. Кажуть, що до вибору імені дитини варто ставитися дуже серйозно. Адже вибираючи його, батьки визначають слово, яке людина потім чутиме найчастіше в своєму житті. Зокрема, татові і мамі варто подумати, як вони називатимуть дитину в повсякденному житті – скороченим ім’ям чи повним.

Традиційними українськими іменами були імена святих або біблійних персонажів, що мали єврейське, латинське, грецьке походження, бо їх носили перші святі й мученики. Окрім того, в українській культурі трапляються імена скандинавського походження, які разом з собою принесли лицарі-варяги. Такі імена, наприклад, носили перші князі та їхні дружинники.

Тому батьки Квітослави над іменем довго не думали, адже що може бути гарніше за квітку? Крім того, народилась дівчинка у квітні, коли довкола весна – все квітне та пахне. Отже, отримавши такий подарунок долі, батьки й вирішили назвати доньку цим іменем – таким музичним, весняним, пахучим…

Лагідна форма рідкісного імені – Квітка, Квітуся – саме так її називали близькі. «Її оптимізм безмежний. Вона світла та цілеспрямована особистість із чистими помислами», – ось як визначає її ім’я наука, що досліджує імена – ономастика… Дослівно ім’я Квітослава – та що славить квіти; славна (гарна) як квітка. Ця жінка – сонце. Вона чесна, відкрита для спілкування, дружелюбна і тверда у кращому сенсі цього слова. Тобто, вона не буде твердити на отримане «ні» – «так», і навпаки, але залишиться непохитною на своїх позиціях, бо вважає їх справедливими і правдивими. Якщо Квітослава в чомусь і помилилася, вона не буде сперечатися і стояти на своєму. Натомість відкрито визнає свої помилки і, якщо треба, вибачиться, вичерпавши тим самим конфлікт.

Вона прагне створити міцну сім’ю. Без сім’ї просто не бачить свого існування. Чоловіка вибирає розумного, зрілого. Зазвичай цей чоловік старший за неї. А з ровесниками їй нудно, бо вона вже в двадцять років мудра і прониклива.

Та щоб максимально уберегти й захистити тендітну донечку, батьки нагородили свою Квіточку ще одним іменем – Орися (Ярина), яке має давньогрецьке коріння (Аріана) і перекладається, як «світ» або «мирна». Це ім’я давньоукраїнського походження, що хотіли підкреслити українські мігранти, характерне для Галичини. Іменини Орисі відзначають 26 лютого, 29 квітня, 7 березня, 18 і 26 травня, 10, 17 і 22 серпня і 1 жовтня. Як свідчить значення імені Орися, дівчинка з таким ім’ям – спокійна і тиха. Але вже змалку вона проявляє самостійність. Переконати в чомусь дівчинку не так просто, бо своя думка в неї завжди є. Хоча Орисі часом притаманні такі риси, як нерішучість (кожне рішення дається важко, після повного аналізу ситуації) і невпевненість в собі і своїх силах. Крім того, власниця імені не буде ні на кого покладатися, вона доб’ється всього своїми силами, нехай і не відразу. Орися може бути примхливою і досить вимогливою. Вона росте дуже самостійною, всі рішення ретельно продумує сама, однак прислухається до думки і порад старших. Найчастіше дівчина добре вчиться в школі, може бути й відмінницею. Завдяки відповідальності та цілеспрямованості вона прекрасно опановує всю шкільну науку. Окрім того, їй подобається малювання, музика й танці. У носіїв цього імені дуже сильно розвинена інтуїція. З переліку рис імені випливає, що дівчина з таким ім’ям – дуже тонка і вразлива натура, вона відчуває будь-які зміни в настрої свого співрозмовника. Орися дуже влюблива, для неї самотність – найгірше покарання, можливо, тому, що Бог дав їй жіночність і природну чарівність. Єдине, що може перешкодити дівчині з таким ім’ям – це її власні лінощі, які періодично дають про себе знати. В цілому ж Орися розумна і здатна вникнути в суть будь-якої науки – модельєр, дизайнер, перукар, медсестра, менеджер, керівник тощо. У носіїв цього імені не завжди виходитиме зосередитися на завданні. Зазвичай людей з таким ім’ям багато з-поміж оптимістичних сангвініків та відомих музикантів.

Розділ четвертий
Тато – Володимир Цісик

Соломія Курушельницька і Квітослава Цісик. Два неповторних голоса. Два серця, яким щеміло за Україну. Дві українські душі, що вболівали за долю поневоленого народу. Коли перша полишала цей Світ, друга у цей Світ приходила. Дві улюблені доньки своїх татусів. Доньки у становленні творчих особистостей яких татко відіграв вирішальну роль. Буває важко зрозуміти батьківську любов, вона відрізняється від материнської. Але навіть стримана, не надто емоційно забарвлена любов батька відчувається, сприймається і засвоюється донькою. Донька для люблячого татка – це принцеса, це його (і вже тому) ідеальне жіноче створіння: найкрасивіша, найулюбленіша, най-най… у всьому і завжди це його гордість, це світло для його душі. У свою чергу, батьківська любов дає дівчинці почуття захищеності, безпеки, впевненості в собі, відчуття своєї вартісності; розвиває жіночність, привабливість, потрібність й успішність. Батько для дівчинки – це цілий СВІТ. І якщо цей світ любить і приймає її, завжди готовий допомогти і захистити, то їй нічого не страшно. Вона виходить у доросле життя без страху, зі знанням того, що все буде добре, вона завжди знайде підтримку опору, адже весь світ на її боці.

Коли надходила осінь, татко брав її на Союзівку, аби виглядати журавлів, які, за переказами, коли летіти на південь з Канади, тут пролітали, і можна було чути їх розпачливий крик. І хоча птахи давно не пролітали тут, бо люди вже почали освоювати канадські озера, батько сподівався, що може статись диво і вдасться побачити журавлиний ключ або ж почути його тужливий плач. Щоб, як і на батьківщині, далекій Україні, у глибокому дитинстві побачити того журавлиного ключа. І пригадати, як ворожили за його криком і за тим, як довго кружляв над селом, про майбутній врожай і про зиму: чи буде снігова і принесе достатньо снігу, щоб напоїти вологою землю, чи буде сухим літо, чи, не дай Боже, дощовим та ще в ту пору, коли треба буде заготовляти худобі сіно, а ще гірше, коли почнеться сльота, як потрібно буде людям жати, чи зерно проросте в колосі… Проте журавлі не з’являлись, і татко впадав у сумовитий настрій. Тут так все подібне до його малої батьківщини. Коли він дивився на північ, на ті горби, і поодинокі кущі, йому здавалось, що він у рідних Лісках, що стоїть біля єгомосцьового приходства коло церкви і дивиться в бік старого кладовища. Батько згадував отця Кочія, друзів – школярів, однолітків, які з полотняними сумками бігли до школи, де вчителював його брат Микола і звідки ранками на село звучав голос шкільного дзвоника, що кликав їх до навчання. У таких випадках татко любив читати «Не гріє сонце на чужині» Тараса Шевенка: