Пастор Мандерс. Але ж не в нас? Не в нас!

Фру Алвінг. Ні, чому ж, – і в нас також.

Пастор Мандерс. Ну, признаюсь!..

Фру Алвінг. А що ви, власне, можете заперечити проти цих книжок?

Пастор Мандерс. Заперечити? Не гадаєте ж ви, що я стану вивчати подібні твори?

Фру Алвінг. Тобто ви навіть не знайомі з тим, що засуджуєте?

Пастор Мандерс. Я досить багато читав про ці писання, щоб не схвалювати їх.

Фру Алвінг. Але ж ваша особиста думка?

Пастор Мандерс. Наймиліша фру Алвінг! У багатьох випадках життя нам доводиться покладатись на думку інших. Так уже заведено на цьому світі, і це добре… Інакше що сталося б із суспільством?

Фру Алвінг. Так-так. Ви, мабуть, маєте рацію.

Пастор Мандерс. Я, зрештою, не заперечую, що такі книжки можуть так чи інакше цікавити. І я не бачу нічого поганого в тому, що ви бажаєте ознайомитися з сучасними, як кажуть, течіями думки у тому великому світі… куди ви так надовго відпустили свого сина. Але…

Фру Алвінг. Але?…

Пастор Мандерс (понижуючи голос). Але про такі речі не говорять, фру Алвінг. Зовсім ні до чого давати знати всім і кожному, що ти читаєш і про що думаєш у себе в чотирьох стінах.

Фру Алвінг. Звичайно. Я тієї ж думки.

Пастор Мандерс. Подумайте, як ви тепер повинні зважати на притулок, який ви ще тоді вирішили влаштувати, коли дотримувались зовсім інших поглядів у цих питаннях – наскільки я можу судити, звичайно.

Фру Алвінг. Так-так, цілком з вами згодна. Але ми про притулок і…

Пастор Мандерс. Так, ми про притулок і збирались поговорити. Отже, обережніше, дорога фру Алвінг! І перейдімо тепер до наших справ. (Відкриває папку і виймає звідти папери.) Ось бачите?

Фру Алвінг. Документи?

Пастор Мандерс. Усі. І в повному порядку. Але, скажу я вам, нелегко було забезпечити їх у строк. Довелося брати прямо натиском. Власті до хворобливості педантичні, коли йдеться про такі рішення. Але тепер ось тут усе. (Перегортає папери.) Ось затверджений акт про пожертвування вами садиби Сульвік, яка належить маєткові Русенволл, – з усіма наново збудованими приміщеннями, шкільним приміщенням, будинком для вчительського персоналу й каплицею. А ось акт про встановлення фонду й затверджений статут нового притулку. Бачите? (Читає.) «Статут дитячого притулку пам'яті капітана Алвінга».

Фру Алвінг (довго дивиться на документ). Так ось, нарешті!

Пастор Мандерс. Я вибрав звання капітана, а не камергера. Капітан якось скромніше.

Фру Алвінг. Так-так, як вам здається краще.

Пастор Мандерс. А ось книжка ощадної каси, куди внесено капітал, проценти з якого підуть на утримання притулку.

Фру Алвінг. Дякую. Залиште її, будь ласка, в себе… Так буде зручніше.

Пастор Мандерс. Добре. Я гадаю, ми поки що залишимо капітал в ощадній касі. Умови, звичайно, не дуже вигідні: чотири проценти і вклад повертають, коли ми попередимо про вилучення за півроку. Але якщо трапиться потім випадок позичити гроші під хорошу закладну, – звичайно, першу і взагалі цілком солідну, – тоді ми з вами поговоримо про це докладніше.

Фру Алвінг. Так-так, дорогий пасторе Мандерс, ви все це краще розумієте.

Пастор Мандерс. Я в кожному разі шукатиму. Та є ще одне, про що я багато разів хотів спитати вас.

Фру Алвінг. Про що саме?

Пастор Мандерс. Страхувати нам будівлі притулку чи ні?

Фру Алвінг. Звичайно, страхувати.

Пастор Мандерс. Заждіть, заждіть. Давайте обміркуємо справу гарненько.

Фру Алвінг. Я все страхую – будівлі, і майно, і збіжжя, і живий інвентар.

Пастор Мандерс. Само собою. Це все ваше особисте добро. І я те ж саме роблю. Само собою. Та тут, бачите, справа інша. Притулок має таку святу мету…

Фру Алвінг. Ну а якщо все-таки?…

Пастор Мандерс. Що стосується особисто мене, я, власне, не бачу нічого поганого в тому, щоб ми забезпечили себе від будь-яких випадковостей…

Фру Алвінг. І я також.

Пастор Мандерс…але як поставляться до цього тутешні люди? Ви їх краще знаєте від мене.

Фру Алвінг. Гм… тутешні люди…

Пастор Мандерс. Чи не знайдеться тут таких людей… солідних… цілком солідних, поважних, які б визнали це негожим?

Фру Алвінг. Що ви, власне, розумієте під людьми солідними, поважними?

Пастор Мандерс. Ну, я маю на увазі людей такою мірою незалежних і впливових за своїм становищем, що з їх думкою не можна не рахуватись.

Фру Алвінг. Так, таких тут знайдеться декілька… які, мабуть, визнають це негожим.

Пастор Мандерс. Ось бачите. А в місті у нас таких багато. Згадайте тільки всіх прихильників мого собрата. Такий наш крок можуть розцінити як невір'я, відсутність у нас уповання на вищий промисл.

Фру Алвінг. Але ж ви з свого боку, дорогий пане пасторе, знаєте, що…

Пастор Мандерс. Я це знаю, знаю. Цілком переконаний, що так треба. Це так. Та ми все-таки не можемо нікому завадити тлумачити наші мотиви, як хто хоче. А подібні пересуди можуть зашкодити справі…

Фру Алвінг. Звісно, якщо так…

Пастор Мандерс. Я не можу також не взяти до уваги скрутного… я ладен навіть сказати, двозначного становища, в яке я можу потрапити. В керівних колах у місті дуже цікавляться притулком. Він частково повинен вдовольняти і потреби міста; він, треба сподіватись, чималою мірою полегшить общині піклування про бідних. Але оскільки я був вашим порадником і відав усією діловою стороною справи, то й повинен тепер побоюватись, що поважні громадяни накинуться насамперед на мене…

Фру Алвінг. Так, вам не слід піддавати себе цьому.

Пастор Мандерс. Не кажучи вже про напади, які, без сумніву, посиплються на мене у певних газетах і журналах, які…

Фру Алвінг. Досить, дорогий пане пасторе. Одне це міркування вирішує справу.

Пастор Мандерс. Отже, не треба страхувати?

Фру Алвінг. Ні. Відмовимось від цього.

Пастор Мандерс (відкидаючись на спинку стільця). А якщо трапиться все-таки нещастя? Хто знає? Ви відшкодуєте збитки?

Фру Алвінг. Ні, прямо кажу, я цього не беру на себе.

Пастор Мандерс. Тож знаєте, фру Алвінг… в такому разі ми беремо на себе відповідальність, яка змушує добре замислитись.

Фру Алвінг. Ну, а хіба, по-вашому, ми можемо зробити інакше?

Пастор Мандерс. Ні, в тому-то й справа, що ні. Нам не слід давати привід судити нас вздовж і впоперек, і ми аж ніяк не маємо права викликати ремствування парафіян.

Фру Алвінг. У кожному разі вам, як пастору, це робити не варто.

Пастор Мандерс. І мені здається також, ми маємо право уповати, що такій установі пощастить… що вона буде під особливим заступництвом.

Фру Алвінг. Будемо уповати, пасторе Мандерс.

Пастор Мандерс. Виходить, залишимо так?

Фру Алвінг. Так, без сумніву.

Пастор Мандерс. Добре. Бути по-вашому. (Записує.) Отже, не страхувати.

Фру Алвінг. Дивно, однак, що ви заговорили про це якраз сьогодні…

Пастор Мандерс. Я багато разів збирався спитати вас щодо цього…

Фру Алвінг…тому що вчора у нас мало не виникла там пожежа.

Пастор Мандерс. Що таке?

Фру Алвінг. Власне, нічого особливого. Загорілися стружки в столярні.

Пастор Мандерс. Де працює Енгстран?

Фру Алвінг. Так. Кажуть, він дуже необережний із сірниками.

Пастор Мандерс. Так, у нього голова… повна всіляких думок і спокус. Слава Богу, він усе-таки намагається тепер зразково жити, як я чув.

Фру Алвінг. Так? Від кого ж?

Пастор Мандерс. Він сам запевнив мене. До того ж він такий працьовитий.

Фру Алвінг. Так, поки тверезий…

Пастор Мандерс. Ах, ця злополучна слабість! Та він каже, що йому часто доводиться пити мимоволі, через свою скалічену ногу. Останнього разу, коли він був у місті, він просто розчулив мене. Прийшов і так щиро дякував мені за те, що я влаштував його на цю роботу до вас і що він міг побути біля Регіни.

Фру Алвінг. З нею він, здається, якраз не дуже часто бачиться.

Пастор Мандерс. Ну як же, він каже – кожного дня.

Фру Алвінг. Можливо.

Пастор Мандерс. Він прекрасно відчуває, що йому треба мати коло себе кого-небудь, хто стримував би його у хвилини слабості. Це найсимпатичніїпа риса у Якоба Енгстрана – що він ось приходить до тебе, такий жалюгідний, безпорадний, і щиро кається в своїй слабості… Останнього разу він просто сказав мені… Послухайте, фру Алвінг, якщо у нього є справді душевна потреба мати коло себе Регіну…

Фру Алвінг (швидко встає). Регіну!

Пастор Мандерс…вам не слід перечити.

Фру Алвінг. Ну ні, якраз перечитиму. Та й, крім цього, Регіна дістає місце у притулку.

Пастор Мандерс. Але ви зважте, він усе-таки батько їй…

Фру Алвінг. О, я краще знаю, який він їй батько. Ні, наскільки це залежить від мене, вона ніколи до нього не повернеться.

Пастор Мандерс (встаючи). Але, дорога фру Алвінг, не хвилюйтесь так. Далебі, прикро, що ви з таким упередженням ставитесь до Енгстрана. Ви чогось наче злякались.

Фру Алвінг (спокійніше). Як би там не було, я взяла Регіну до себе, у мене вона й залишиться. (Прислухаючись.) Облишмо, досить, дорогий пасторе Мандерс, не будемо про це говорити. (Радіючи.) Чуєте? Освальд іде по сходах. Тепер займемося лише ним.

Освальд Алвінг у легкому пальті, з капелюхом у руці, покурюючи довгу пінкову люльку, входить з дверей, що ліворуч.

Освальд (зупиняючись у дверях). Пробачте – я думав, що ви в конторі. (Підходячи ближче.) Здрастуйте, пане пасторе!

Пастор Мандерс (вражений). А!.. Це дивно!

Фру Алвінг. Так, що ви скажете про нього, пасторе Мандерс?

Пастор Мандерс. Я скажу… скажу… Ні, та невже насправді?

Освальд. Так-так, перед вами справді той самий блудний син, пане пасторе.

Пастор Мандерс. Але мій дорогий молодий друже…

Освальд. Ну, додамо: той, що повернувся до рідного дому.

Фру Алвінг. Освальд натякає на той час, коли ви так заперечували, щоб він став художником.

Пастор Мандерс. Очам людським багато дечого може здаватися сумнівним, що потім все ж… (Тисне Освальдові руку.) Ну, добро пожалувати, добро пожалувати! Та, дорогий Освальде… Нічого, що я називаю вас так запросто?

Освальд. А як же інакше?

Пастор Мандерс. Добре. Так ось я хотів сказати вам, дорогий Освальде… ви не думайте, що я безумовно засуджую всіх художників. Я гадаю, що й у цьому колі багато хто може зберегти свою душу чистою…

Освальд. Треба сподіватись, що так.

Фру Алвінг (сіяючи). Я знаю одного такого, який залишився чистий і душею й тілом. Погляньте на нього лише, пасторе Мандерс.

Освальд (ходить по кімнаті). Так-так, мамочко, облишмо це.

Пастор Мандерс. Так, справді цього не можна заперечувати. І до того ж ви почали вже створювати собі ім'я. Газети часто згадували вас, і завжди вельми прихильно. А втім, в останній час щось наче замовкли.

Освальд (біля квітів). Я в останній час мало працював.

Фру Алвінг. І художникові потрібен відпочинок.

Пастор Мандерс. Можу собі уявити. Та й підготуватись треба, зібратися з силами для чогось значного.

Освальд. Так… Мамо, ми скоро будемо обідати?