Фру Руммель. Ні, ви тільки скажіть, будьте ласкаві. Коли все місто знало про це! Адже стара Бернік за малим не збанкрутіла через це. Мій чоловік мені тоді ж це все розповідав. Та Боже мене борони це поширювати!

Фру Голт. У всякому разі, ці гроші пішли не на мадам Дорф, бо вона…

Фру Люнге. Так, так… Як же вони потім між собою порозумілися… батьки Діни?

Фру Руммель. Та він собі поїхав, покинув і жінку, і дитину, а в цієї штучки вистачило нахабства залишатися тут ще цілий рік. Звичайно, вона не насмілювалась більше появлятися на сцені. Жила з того, що прала й шила на людей.

Фру Голт. Потім спробувала відкрити школу танців.

Фру Руммель. Розуміється, нічого з цього не вийшло. Які б це батьки довірили своїх дітей такій особі? Та вона недовго й прожила. Ця білоручка, очевидно, не звична була до праці. Заслабла на груди і померла.

Фру Люнге. Фе, справді брудна історія!

Фру Руммель. Авжеж, уявіть, як це мали пережити Берніки! Це темна пляма на їх сонячному щасті, як одного разу висловився мій чоловік. Через це, люба фру Люнге, ніколи й не згадуйте про ці речі тут, у них.

Фру Голт. І, Бога ради, ні словечка також про зведену сестру.

Фру Люнге. Виходить, у фру Бернік є ще й зведена сестра?

Фру Руммель. Була… на щастя. Тепер, я гадаю, цим родинним зв'язкам уже кінець. Вона була своєрідна особа! Уявіть собі, обстригла волосся, а в дощ ходила в чоловічих чоботях.

Фру Голт. І коли зведений братик… цей безпутний тип… утік і все місто, розуміється, обурювалось, – ви знаєте, що вона утнула?… Вирушила за ним!

Фру Руммель. А скандал який вчинила перед від'їздом, фру Голт!

Фру Голт. І не кажіть!

Фру Люнге. Господи, і вона теж наскандалила?

Фру Руммель. Та ви тільки послухайте, фру Люнге. Бернік тоді допіру посватався до Бетті Теннесен і прийшов до її тітки під ручку з нею оголосити про заручини…

Фру Голт. Адже Бетті з братом, знаєте, залишилися сиротами…

Фру Руммель. І раптом Лона Гессель підводиться зі стільця і – бац вишуканого, освіченого Карстена Берніка по щоці! У нього тільки у вухах залящало!

Фру Люнге. Нечувана річ!

Фру Голт. Це свята правда.

Фру Руммель. А потім склала свій чемодан і подалась в Америку.

Фру Люнге. Мабуть, сама націлялася вийти за Берніка?

Фру Руммель. Ще б пак! Вона, очевидно, уявляла, що саме з них і вийде добра пара, коли він повернеться з Парижа.

Фру Голт. Так, ви уявіть, що собі забрала в голову. Бернік, світський молодий чоловік, кавалер у повному розумінні цього слова, улюбленець дам…

Фру Руммель. їв той же час такий пристойний, такий моральний, фру Голт!

Фру Люнге. Що ж ця фрекен Гессель почала робити в Америці?

Фру Руммель. Бачите, тут завіса опускається і навряд чи слід її піднімати, як висловився одного разу мій чоловік.

Фру Люнге. Що це значить?

Фру Руммель. Ви ж розумієте, сім'я, звичайно, не підтримує з нею ніяких зносин; але все місто знає, що вона там співала для заробітку по трактирах…

Фру Голт. І читала якісь публічні лекції…

Фру Руммель. Видала якусь нісенітну книжку…

Фру Люнге. Скажіть на милість!

Фру Руммель. Так, очевидно, Лона Гессель теж одна з темних плям на сімейному щасті Берніків. Тепер ви про все знаєте, фру Люнге, і, їй же богу, я заговорила про це тільки для того, щоб ви були обережніші.

Фру Люнге. Та вже будьте спокійні. Але бідна Діна Дорф! Мені її шкода від щирого серця.

Фру Руммель. Ну, якраз для неї це було просто щастям. Ви подумайте, якби вона виросла у таких батьків! Ми, звичайно, всі про неї подбали і опікувалися нею, як могли. Потім Марта Бернік настояла, щоб її взяли сюди в дім.

Фру Голт. Але вона завжди була трудною дитиною. Ви розумієте – усі ці погані приклади… Такі, як вона, не те, що наші діти; з нею доводиться діяти обережно, все більше ласкою, фру Люнге.

Фру Руммель. Цить… Ось вона! (Голосно.) Так, справді, Діна така люба дівчина… Ах, ти прийшла, Діно? А ми тут розбирали білизну.

Фру Голт. Як смачно пахне твій кофе, Дінусю. Чашечка ось такого ранкового кофе…

Бетті (з тераси). Прошу сюди.

Марта і Діна допомагають служниці подати все, що треба, до столу. Усі дами розміщуються на терасі і поводяться з Діною перебільшено пестливо. Трохи згодом вона переходить до зали і шукає свою роботу.

Бетті (за столом на терасі). Діно, а ти хіба не хочеш?

Діна. Ні, дякую, мені не хочеться. (Сідає з роботою.)

Рерлун, обмінявшися кількома словами з фру Бернік, входить до зали.

Рерлун (удаючи, що йому треба щось взяти зі столу, тихо). Діно!

Діна. Що?

Рерлун. Чому ви не хочете лишатись там?

Діна. Коли я принесла кофе, я догадалася по обличчю приїжджої дами, що мова йшла про мене.

Рерлун. А яка вона була люб'язна з вами, це ви помітили?

Діна. Я цього не терплю.

Рерлун. Вдача у вас непокірлива, Діно.

Діна. Так.

Рерлун. Але чому ж?

Діна. Така вже я є.

Рерлун. Чом би вам не спробувати змінитись?

Діна. Ні.

Рерлун. Чому?

Діна (глянувши на нього). Адже я належу до морально зіпсованих.

Рерлун. Так не годиться, Діно.

Діна. Мама теж була морально зіпсована.

Рерлун. Хто вам наговорив такого?

Діна. Ніхто. Мені ніколи нічого не кажуть. Чому не кажуть? Усі поводяться зі мною так обережно, ніби я одразу розіб'юся, якщо… О, як я ненавиджу це добросердя…

Рерлун. Люба Діно, я добре розумію, що вам тут тяжко, але…

Діна. Ах, мені б тільки вирватися звідси! Я б зуміла пробити собі дорогу, якби мене не оточували такі… такі…

Рерлун. Які такі?

Діна. Такі пристойні й високоморальні люди.

Рерлун. Ви це несерйозно, Діно.

Діна. Ви прекрасно розумієте, як це серйозно з мого боку. Гільду й Нетту щодня приводять сюди, щоб вони служили мені за приклад. Але мені ніколи не стати такою зразковою. Та я й не хочу бути такою. О, тільки б мені вирватися звідси, – я певна, я стала б справжньою людиною.

Рерлун. Ви й так людина хороша, дорога Діно.

Діна. А яка мені з цього користь тут?

Рерлун. Значить, поїхати звідси… Ви серйозно думаєте про це?

Діна. Я б і одного дня тут не залишилась, якби не було вас.

Рерлун. Скажіть мені, Діно, чому, власне, ви так охоче буваєте зі мною?

Діна. Тому що ви вчите мене багато чого прекрасного.

Рерлун. Прекрасного? Ви звете прекрасним те, чого я можу навчити вас?

Діна. Так. Або, вірніше, ви не вчите мене, але, коли я слухаю вас, мені відкривається так багато прекрасного.

Рерлун. Як ви це розумієте – що таке прекрасне?

Діна. От ніколи про це не думала.

Рерлун. Так подумайте зараз. У чому ж, по-вашому, прекрасне?

Діна. Прекрасне – це величне… і дуже далеке…

Рерлун. Гм… Дорога Діно, я так щиро заклопотаний вашою долею.

Діна. І тільки?

Рерлун. Ви ж, звичайно, знаєте, як безмежно ви мені дорогі…

Діна. Якби на моєму місці була Гільда чи Нетта, ви не боялися б, щоб це помітили інші.

Рерлун. Ах, Діно, вам важко судити про тисячі обставин, які… Коли людина поставлена на сторожі моральних підвалин суспільства, в якому вона живе, то… потрібна особлива обережність. Коли б я тільки був певний, що мої наміри правильно витлумачать… Ну, та це байдуже… Ви потребуєте допомоги, і вам за всяку ціну треба допомогти, Діно. Чи згодні ви… коли я прийду… коли обставини дозволять мені прийти і сказати вам: ось вам моя рука, – ви приймете її і будете моєю дружиною? Ви даєте мені слово, Діно?

Діна. Так.

Рерлун. Дякую, дякую! Адже і для мене… О Діло, ви для мене така дорога! Цить!.. Іде хтось. Діло, заради мене, ідіть до них.

Діна виходить на терасу до кофейного столу.

З лівого боку, з кабінету виходять Руммель, Санстад, Вігелан і, нарешті, Бернік з купою паперів у руках.

Бернік. Ну, значить, справа вирішена.

Вігелан. Так, отже, з Богом.

Руммель. Вирішена, Берніку. Ти знаєш, слово норвежця міцне, як скелі Довре!

Бернік. І ніхто не зрадить, ніхто не відстане, незважаючи ні на яку опозицію?

Руммель. Ми з тобою вкупі. В огонь і в воду!

Гільмар (входить з тераси). Уводу? Дозвольте запитати, це у вас залізниця канула у воду?

Бернік. Ні, навпаки, вона піде…

Руммель. На всіх парах, пане Теннесен.

Гільмар (наближаючись). Справді?

Рерлун. Яким чином?

Бетті (на дверях тераси). Дорогий Карстене! У чому, власне, справа?

Бернік. Ах, Бетті, любонько, тобі це нецікаво. (До трьох комерсантів, що ввійшли з ним.) Тепер ми повинні розіслати підписні листи: чим швидше, тим краще. Само собою, ми четверо підпишемось першими. Наше становище в суспільстві зобов'язує нас не шкодувати сил.

Санстад. Розуміється, пане консул.

Руммель. Слово дане, і справа мусить піти якнайкраще.

Бернік. О, я ніскільки не турбуюсь про те, які будуть результати. Треба тільки, щоб кожний з нас обстоював цю справу в своєму колі. Коли ж їй буде забезпечене співчуття всіх верств суспільства, тоді, само собою, доведеться взяти участь і міському самоврядуванню.

Бетті. Ні, справді ж бо, Карстене, дай і нам послухати. Іди сюди і розкажи…

Бернік. О Бетті, люба, це рішуче не дамська справа.

Гільмар. Значить, ти все-таки вирішив узятися за цю залізницю?

Бернік. Розуміється.

Рерлун. Але торік, пане консул…

Бернік. То була інша річ. Тоді йшлося про приморську лінію…

Вігелан. А вона зовсім зайва, пане ад'юнкт. Адже в нас є пароплави…

Санстад. І, крім того, вона обійшлася б надто дорого…

Руммель. І йшла б просто врозріз з насущними інтересами міста.

Бернік. А найголовніше – не принесла б користі широким верствам населення. От чому я тоді й не погодився, і було прийнято проект внутрішньої лінії.

Гільмар. Так, але ця лінія не зачепить сусідні міста.

Бернік. Вона зачепить наше місто, любий Гільмаре, тому що ми проведемо до себе вітку.

Гільмар. Ах, так! Значить, новий задум.

Руммель. І задум чудовий – еге ж?

Рерлун. Гм!..

Вігелан. Не можна заперечувати, що саме провидіння ніби призначило цю місцевість для такої вітки.

Рерлун. Ви це серйозно говорите, пане Вігелан?

Бернік. Так, признаюся, я теж вбачаю ніби перст долі в тому, що я під час своєї весняної ділової поїздки випадково потрапив у долину, де мені раніше не доводилось бувати. І тут, наче блискавка, промайнула в мене думка: от де зручно провести до нас вітку. Я вирядив інженера на розвідку. І ось у мене вже всі попередні плани й кошториси, – все в порядку.

Бетті (все ще стоячи з іншими дамами в дверях тераси). Але як же це, любий Карстене, ти все приховував від нас?

Бернік. Дорога Бетті, вам би все-таки не зрозуміти справжню суть діла. А втім, я до сьогоднішнього дня нікому і словом про це не згадував. Але тепер настала рішуча хвилина; тепер час діяти відверто і енергійно. Нехай би мені навіть довелося ризикнути всім своїм майном, я все ж дійду до кінця.

Руммель. І ми з тобою, Берніку. Можеш розраховувати на нас.

Рерлун. Ви справді покладаєте такі великі надії на цю справу, панове?

Бернік. Ще б пак! Яким могутнім важелем це стане для піднесення всього нашого суспільства! Подумайте тільки, які лісові угіддя стануть доступні, які багаті рудники відкриються для розробки! А гірські річки з незліченними водоспадами? Яке широке поле для фабричної діяльності!

Рерлун. І вас не турбує, що жваві стосунки з зіпсованим зовнішнім світом…

Бернік. Будьте спокійні, пане ад'юнкт. Наше роботяще містечко, хвалити Бога, утвердилося тепер на митних моральних підвалинах. Ми всі докладали зусиль до оздоровлення ґрунту, якщо можна так висловитись, і так будемо продовжувати, кожний у своїй сфері. Ви, пане ад'юнкт, продовжуйте вашу плідну діяльність у школі й сім'ї, ми, люди практичного життя, зміцнюватимемо суспільство, підносячи в міру можливості добробут широких верств населення, а наше жіноцтво, – прошу вас сюди, ближче, добродійки, вам слід це послухати, – наше жіноцтво, скажу я, наші дружини й дочки нехай продовжують невтомно служити справі добродійності і бути взагалі підтримкою і втіхою для своїх близьких, як моя дорога Бетті і Марта для мене з Улафом. (Оглядаючись.) А де ж Улаф?

Бетті. Ах, зараз канікули, його й не втримаєш дома.

Бернік. Ну, значить, знов утік на пристань! Побачиш, він не вгамується, поки не скоїться якесь лихо.

Гільмар. Ото!.. Трохи погратися зі стихіями…

Фру Руммель. Як це мило з вашого боку, пане Бернік, що ви такі віддані своїй сім'ї!

Бернік. Так, адже сім'я – це ядро суспільства. Хороша сім'я, чесні, вірні друзі, маленьке, тісне коло, куди не можуть вторгнутись ніякі шкідливі елементи…

Управитель Крап входить з правого боку з листами й газетами.

Крап. Іноземна пошта, пане консул, і телеграма з Нью-Йорка.

Бернік (взявши телеграму). А! Від судновласників «Індіанки».

Руммель. Що, пошта прибула? Ну, я мушу відкланятися.

Вігелан. І я теж.

Сан стад. До побачення, пане консул.

Бернік. До побачення, до побачення, панове. Не забудьте, сьогодні о п'ятій годині засідання.

Руммель, Вігелан, Санстад. Так, так, гаразд, будемо. (Виходять праворуч.)

Бернік (прочитавши телеграму). Ні, це зовсім по-американськи. Просто обурливо!

Бетті. Господи, Карстене, що таке?

Бернік. Ось, пане Крап, прочитайте.

Крап (читає). «Якомога менший ремонт; спустити «Індіанку», як тільки буде на плаву; час сприятливий; в крайньому разі піде з вантажем»… Справді, що й казати!

Бернік. Піде з вантажем! Ці панове чудово знають, що з таким вантажем судно піде на дно, як камінь, коли б щось трапилося.

Рерлун. Ось вони – ці хвалені умови життя у «великому світі».

Бернік. Ви маєте рацію – ані найменшої турботи про людське життя, коли справа зв'язана з баришами. (Крапу.) Можна спустити «Індіанку» днів через чотири-п'ять?

Крап. Так, якщо пан Вігелан погодиться, щоб ми поки припинили роботи на «Пальмі».

Бернік. Гм… не погодиться він. Ну, ви займіться, будь ласка, кореспонденцією… Заждіть, ви не бачили на пристані Улафа?

Крап. Ні, пане консул. (Виходить до кабінету.)

Бернік (знову кинувши погляд на телеграму). Ризикувати життям вісімнадцяти чоловік – для цих панів нічого не значить.

Гільмар. Що ж, покликання моряка – боротися зі стихіями. Як це мусить лоскотати нерви, коли між тобою й пучиною тільки тонка дошка…

Бернік. Чи знайдеться у нас хоч один судновласник, який пішов би на таке? Ні одного, ні одного!.. (Побачивши Улафа.) Ну, хвалити Бога, цілий…

У садок вбігає з вулиці Улаф з вудкою в руці.

Улаф (ще з саду). Дядю Гільмаре, я був унизу і бачив пароплав.

Бернік. Ти знову був на пристані?

Улаф. Ні, тільки на човні. Уяви, дядечку, висадився цілий цирк з кіньми й звірятами. І страх скільки пасажирів!

Фру Руммель. Нарешті ми дочекались цирку!

Рерлун. Ми?… Я принаймні…

Фру Руммель. Ну, звичайно, не ми, а…

Д і н а. Мені б дуже хотілося подивитись цирк.

Улаф. І мені теж.

Гільмар. Дурненький! Ну, що там дивитись? Усе – лише дресировка. Інша річ, коли научос мчить крізь пампаси на своєму вогненному мустангу. Ну, та в таких жалюгідних містечках…

Улаф (термосить Марту за руку). Тьотю Марто, поглянь, поглянь – он де вони!

Фру Голт. їй-богу, вони!

Фру Люнгє. М-м, які противні!

Велика кількість пасажирів і натовп городян проходять вулицею.

Фру Руммель. Здається, страшенні блазні. Подивіться, фру Голт, на оцю, в сірому платті: тягне на спині саквояж!

Фру Голт. Подумайте! Начепила його на ручку парасольки! Мабуть, мадам директорша.

Фру Руммель. А ото либонь і сам директор… той, з бородою. Виглядає справжнім розбійником. Не дивись на нього, Гільдо!

Фру Голт. Іти теж, Нетто!

Улаф. Мамо, директор нам уклоняється!

Бернік. Що таке?

Бетті. Що ти кажеш, Улафе?

Фру Руммель. їй-богу, і ця жінка вклоняється!