Медитація 3
Виявіть програму в своїй голові

А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, – віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, – іди з ним навіть дві.

(Матвій 5:40,41)

Якщо ви поглянете на те, як саме ви були виховані і як поводитеся у цьому світі, то виявите, що у вашій голові є ціла програма, набір команд, яким має бути світ, яким маєте бути ви і чого маєте хотіти.

Хто несе відповідальність за це програмування? Не ви. Насправді це зовсім не ви той, хто вирішує навіть такі основні речі, як свої бажання й прагнення і так звані потреби; що є ваші цінності, ваші смаки, ваше ставлення до того чи іншого.

То були ваші батьки, ваше суспільство, культура, релігія, минулий досвід, котрий вкладав робочі інструкції в ваш комп’ютер.

Тепер же, якого б ви не були віку і куди б не йшли, ваш комп’ютер повсюди супроводжує вас, він у постійній активності, і діючи кожної свідомої миті дня, владно наполягає на тому, щоб його накази втілювалися в життя людьми і вами.

Якщо його накази втілені, комп’ютер дозволяє вам бути спокійним і щасливим. Якщо вони не втілюються в життя, хай навіть і не через вашу провину, комп’ютер генерує негативні емоції, які змушують вас страждати.

1. Наприклад, якщо інші люди у чомусь не дотягують до очікувань цього комп’ютера, він карає вас розчаруванням, гнівом чи образою.

2. Інший приклад: коли щось знаходиться поза вашим контролем або майбутнє виглядає непевно, ваш комп’ютер вимагає, щоб ви відчували тривогу, напруження, хвилювання. Далі ви витрачаєте чимало енергії, намагаючись приборкати ці негативні емоції.

І ви в цілому справляєтесь з ними, витрачаючи ще більше енергії на перебудову світу навколо вас, аби накази вашого комп’ютера були реалізовані.

Якщо так і станеться, вам буде дарована певна міра хиткого спокою; хиткого – бо ж кожної миті якась дрібниця (потяг, що затримався, чи магнітофон, що раптом перестав працювати, лист, що вже мав надійти і не приходить – будь що) виявиться дисонуючою із програмуванням вашого комп’ютера, і той вимагатиме, щоб ви знову почувалися засмученим.

Отак ви й живете цим жалюгідним життям-животінням, постійно покладаючись на милість речей та людей, відчайдушно силуючись, аби вони відповідали вимогам вашого комп’ютера, щоб можна було втішатися бодай тим єдиним видом спокою, про який тільки знаєте, тимчасовим перепочинком від негативних емоцій, з милості вашого комп’ютера і вашого програмування.

Чи є з цього якийсь вихід. Так.

Вам не вдасться змінити своє програмування аж так швидко чи, мабуть, навіть ніколи. Та вам це й непотрібно.

Спробуйте ось що:

1. Уявіть, що ви опинилися в ситуації чи разом з людиною, яку вважаєте неприємною й за звичних обставин уникали б.

2. Тепер спостерігайте за тим, як ваш комп’ютер інстинктивно починає активно діяти, вимагаючи від вас уникати цієї ситуації або спробувати змінити її.

3. І якщо ви продовжуєте стояти на своєму й відмовляєтеся змінювати ситуацію…

4. Спостерігайте за тим, як комп’ютер настирливо вимагає від вас, щоб ви відчували роздратування чи тривогу, чи провину або будь-яку іншу негативну емоцію.

5. Тепер продовжуйте дивитися на цю неприємну ситуацію чи людину, поки не зрозумієте, що:

А. Це не вони викликали у вас негативні емоції. Б. Вони такі, які вони є, просто роблять своє й поводяться по-своєму, правильно чи неправильно, добре чи погано.

В. І це ваш комп’ютер, завдяки вашому програмуванню, наполягає на тому, аби ви відреагували негативними емоціями.

Вам це буде краще видно, якщо зрозумієте, що хтось із іншим програмуванням, зіткнувшись із тією ж таки ситуацією чи особою, чи подією, відреагував би цілком спокійно, навіть щасливо. Не зупиняйтеся, допоки не усвідомите цієї істини: єдина причина, чому і ви не реагуєте спокійно й щасливо – це ваш внутрішній комп’ютер, котрий вперто вимагає, щоб реальність була перероблена згідно з його програмуванням. Спостерігайте за всім цим, так би мовити, як сторонній спостерігач, і далі самі побачите ту чудову зміну, яка станеться в вас.

Щойно зрозумівши цю істину й тим самим зупинивши свій комп’ютер від генерування негативних емоцій, ви можете вдаватися до будь-якої дії, яку вважаєте потрібною. Можете уникати ситуації чи особи; або можете спробувати змінити їх, або наполягти на повазі до своїх прав чи до прав інших; ви можете навіть вдатися до використання сили.

Але тільки після того, як позбавилися своїх емоційних розладів, адже тоді ваші дії матимуть свій початок у спокої та любові, а не в невротичному бажанні догодити своєму комп’ютерові чи діяти у відповідності до його програми, щоб позбавитися негативних емоцій, котрі він генерує.

Тоді ви зрозумієте, наскільки глибока мудрість цих слів: «А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому. А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві».

Бо ж вам стане очевидним, що справжній гніт походить не від людей, що борються з вами у суді, чи від властей, що примушують до рабської праці, але від вашого комп’ютера, чиє програмування знищує ваш душевний спокій/лад тієї самої миті, як зовнішні обставини виявляться неспроможними задовольнити його накази. Як відомо, були люди, що почувалися щасливими навіть серед гнітючої атмосфери концентраційного табору!

Програмування, що гнітить вас, – от від чого вам потрібно звільнитися.

От тоді відчуєте ту внутрішню свободу, від якої тільки й мають народжуватися всі соціальні революції, оскільки потужний порив, те могутнє почуття, що піднімається у вашому серці, коли ви бачите суспільну несправедливість, і кличе до дії, матиме свій корінь у реальності, а не в програмуванні вашого «его».

Медитація 4
Зрозумійте свою програму

А він засмутився тим словом, і пішов, зажурившись, – бо великі маєтки він мав!

(Марк 10:22)

Чи знайоме вам це прозріння, що ви були запрограмовані почуватися нещасливим і тому всі ваші зусилля, аби стати щасливим, були приречені на невдачу?

Це можна порівняти з тим, аби ви вводили у комп’ютер математичне рівняння, а потім щоразу невдало намагалися отримати від нього сонети Шекспіра.

Якщо ви бажаєте бути щасливим, тоді насамперед потребуєте не зусиль чи навіть доброї волі, чи бажання, а чіткого розуміння, як саме ви були запрограмовані. От як воно було насправді:

I. Ваше суспільство і ваша культура навчили вас вірити, що ви не можете бути щасливі без певних людей і певних речей.

Тільки-но погляньте навколо себе: повсюди люди вибудували своє життя на переконанні, яке ніколи не піддається сумніву: без якихось речей, грошей, влади, успіху, похвали, хорошої репутації, кохання, дружби, духовності, Бога вони не можуть бути щасливі. Як виглядає конкретно ваша комбінація?

II. Щойно ви засвоїте це переконання, у вас природним чином утворюється прив’язаність до цієї особи, чи то речі, щодо яких вас переконали: без них ви не зможете бути щасливим.

III. Далі починається боротьба за те, щоб отримати цю дорогоцінну для вас річ чи людину, триматися за неї й захищатися від кожної можливості її втратити.

IV. Це у підсумку приводить вас до нікчемної емоційної залежності, бо ж об’єкт вашої прив’язаності тепер владний викликати захоплення, коли ви отримали його, тривогу, аби вас не позбавили його, й зробити нещасним, коли ви втратите його.

Наразі зупиніться на мить і складіть, серед цього жаху, безкінечний список прив’язаностей, в’язнем яких ви стали. Думайте про конкретні речі і людей, а не про якісь абстракції.

Щойно прив’язаність полонить вас, ви починаєте вибиватися з сил, щогодини й щомиті, аби перестроїти світ навколо себе, щоб вам здобути і втримати об’єкти вашої прив’язаності.

Це дуже виснажлива задача, що залишає вам обмаль енергії для того, щоб жити й сповна насолоджуватися життям. Це також нездійсненне завдання у світі, що постійно змінюється, і який ви просто не в змозі контролювати.

Тож замість жити повноцінним життям спокою і рівноваги, ви приречені на постійне розчарування, тривоги, занепокоєння, страх, підозри, напруження.

На якусь швидкоплинну мить цей світ, і справді, поступається перед вашим зусиллям і змінюється, щоб підлаштуватися під ваші бажання.

Тоді ви відчуваєте щастя, але ненадовго. Чи, радше, відчуєте ніби спалах задоволення, котрий зовсім не є щастям, бо ж до нього домішано страх, що кожної миті цей світ речей і людей, у якому ви, долаючи стільки болю, нарешті розставили все на свої місця, може вислизнути з-під вашого контролю й пошиє вас у дурні, що він неодмінно і зробить, раніше чи пізніше.

V. І є ще дещо, над чим слід замислитись: щоразу, коли відчуваєте тривогу і страх, це буває через те, що ви можете втратити чи не спроможетеся отримати об’єкт свого бажання, чи не так?

І кожного разу, коли вас допікають ревнощі, чи це не тому, що хтось може присвоїти те, до чого ви прив’язані? І чи не викликає ваш гнів те, що хтось стоїть на шляху до того, до чого ви прив’язані? Погляньте самі: коли вашій прив’язаності щось загрожує, ви стаєте подібні до параноїка – не можете мислити розсудливо і об’єктивно; ваше бачення стає спотвореним, чи не так? І щоразу, коли відчуваєте нудьгу, чи це не тому, що недостатньо забезпечені тим, що здатне, як ви вважаєте, зробити вас щасливим і до чого ви прив’язані?

А коли ви пригнічені й нещасні, причина цього очевидна й лежить на поверхні: життя не дає вам того, без чого у вас, за вашим переконанням, не може бути щастя.

Майже кожна негативна емоція, яку ви відчуваєте, є саме похідним від прив’язаності.

Отак ви й живете, обтяжені прив’язаностями – й відчайдушно прагнете досягти щастя, міцно тримаючись за цей тягар. Безглуздя навіть думати, що таке можливо.

Трагедія в тому, що вас переконали, що це єдиний спосіб досягнення щастя – і він же гарантовано породжує тривогу, розчарування й скорботу.

Навряд чи є хтось, кому відкрили таку істину: для того щоби бути по-справжньому щасливим, є одне і тільки одне, що ви маєте зробити: позбавитися програмування, звільнитися від отих прив’язаностей.

Коли люди натрапляють на цю очевидну істину, їм стає лячно від думки, скільки болісних зусиль потребуватиме відмова від їхніх прив’язаностей. Але процес цей зовсім не болісний. Навпаки…

Відмовлятися від прив’язаностей – це абсолютно чудове завдання, якщо інструмент, що ви використовуєте для звільнення від них, це не сила волі чи самозречення, а спостереження.

Усе, що потрібно зробити, – це:

1. Відкрити очі і побачити, що насправді ви зовсім не потребуєте цього об’єкта прив’язаності.

2. Просто усвідомте, що ви були запрограмовані, піддані промиванню мізків, аби думати, буцімто не зможете бути щасливі або не зможете жити без цієї конкретної людини чи речі.