Одному учневі довелося щодуху бігти додому, зачувши звістку, що його дім охопила пожежа. Учень був уже в літах, і кожен висловлював йому співчуття по поверненні. Все, що сказав йому Майстер, було: «Це полегшить тобі зустріч зі смертю».

***

– Просвітлена людина, – сказав Майстер, – та, яка бачить, що все в цьому світі є досконалим, саме таким, яким має бути.

– А як щодо садівника? – запитав хтось. – Він теж досконалий?

Монастирський садівник був горбанем.

– Для того, чим йому найменовано бути в житті, – сказав Майстер. – Наш садівник – це досконалий горбань.

***

Уявлення про досконалість всього існуючого на цьому світі – це вже було занадто для Майстрових учнів. Тож Майстер вклав його у формулювання, котрі вони були здатні осягнути. «Бог сплітає досконалі візерунки нитками нашого життя, – сказав він, – і в хід ідуть навіть наші гріхи. Ми просто не можемо бачити цього з тієї причини, що дивимося на цей гобелен зі зворотного боку». І, більш вичерпно: «Те, що для когось виглядає як блискучий камінець, в очах ювеліра є діамантом».

***

Один журнал, що поширювався на всю країну, поглузував з Майстрового вчення, і учнів це неабияк занепокоїло.

Та Майстра це анітрохи не збентежило: «Чи може щось бути по-справжньому правдивим, – казав він, – якщо цього ніхто не захотів підняти на сміх?»

***

В свої молоді роки Майстер був політичним активістом і якось мав очолити антиурядовий марш протесту. Тисячі людей полишили свої домівки й роботу, аби приєднатися до заворушень.

Та не встиг марш розпочатися, як він закликав людей розходитися.

«Ти просто не можеш цього зробити: цей марш планувався за багато місяців до того, й багато людей заплатили за нього дорогу ціну. Вони звинуватять тебе в непослідовності», – чув він від своїх збуджених послідовників.

Але Майстер був незворушним: «Я є відданим прихильником не послідовності, а Істини», – сказав він.

***

Єдина причина, учив Майстер, чому люди настільки нещасні – вони думають, що нічого не можуть змінити.

Йому особливо подобалася історія про чоловіка, який каже продавцеві: «Цей транзисторний приймач, що ви продали мені, просто чудовий в плані якості звука; але я хочу обміняти його на інший, який транслює цікавіші програми».

***

– Чого ти прагнеш?

– Миру, – відповів гість.

– Тим, хто прагне захистити своє «его», справжній Мир принесе лише неспокій.

А одній групі віруючих, що прийшли повитріщатися на нього й попросити благословення, він сказав із пустотливою усмішкою: «Нехай світ Божий назавжди лишить вас спокою!»

***

Повернувшись із подорожі, Майстер поділився одним дорожнім враженням, яке йому видалося алегорією самого життя.

Під час короткої зупинки він підійшов до вуличної закусочної, де вже були виставлені страви: смачні супи, пахучі каррі, й різноманітні наїдки, від яких просто неможливо було відвести очей.

Він замовив суп.

– Ви з цього автобуса? – запитала у нього огрядна продавчиня. Майстер кивнув.

– Тоді супу не наллю – не просіть.

– А як щодо гарячого каррі з паровим рисом? – здивувавшись її відповіді, спитав Майстер.

– В жодному разі, якщо ви з цього автобуса. Можете взяти бутерброди. Я готувала ці страви увесь ранок, а на те, щоб з’їсти їх, у вас є не більше десяти хвилин. Я не хочу, щоби ви їли те, чим не зможете по-справжньому насолодитися, через брак часу.

***

У Майстрові не було нічого бундючного чи пафосного. Дикий, розкотистий регіт повсякчас переривав його мову, що неабияк бентежило тих, хто сприймав усерйоз власну духовність – і самих себе.

Один розчарований відвідувач висловився про нього так:

– Цей чоловік – блазень!

– Аж ніяк, – сказав у відповідь Майстрів учень. – Ти не помітив головного: блазень заставляє тебе сміятися над ним, а Майстер робить так, щоби ти посміявся над собою!

***

– Як можна навчитися довіряти Провидінню?

– Довіряти Провидінню, – сказав Майстер, – все одно, що зайти в дорогий ресторан, не маючи жодного цента в кишені, і з’їсти десяток устриць з надією знайти перлину, щоби оплатити рахунок!

***

Учнів обурювало, що всяке релігійне поклоніння Майстер вважав за непотріб.

«Знайдіть собі об’єкт для величання, – постійно повторював він, – і ви благочестиво відвернете свою увагу від того, що є суттєво важливим, а саме від усвідомлення, яке веде до любові».

Одному відвідувачеві, який, побачивши Майстра, ніяк не міг прийти до тями від благоговійного захвату, Майстер запропонував банан. Але відвідувач прийняв банан із такою поштивістю, що навіть не знав, що з ним робити.

Коли Майстрові сказали про це, він відповів у характерній для себе манері:

– Скажіть тому телепневі, щоби він його з’їв.

***

Один новоприбулий учень так сказав іншому, більш досвідченому:

– Скажи, це правда чи це мені здається, що я ще так мало отримав, живучи поряд із Майстром?

– Може, це від того, що ти прийшов навчатися у нього духовної науки?

– А за чим же, дозволь спитати, прийшов сюди ти?

– Аби побачити, як він зав’язує поворозки на сандалях!

***

Було справжньою насолодою споглядати, як Майстер виконує найпростіші дії: сидить чи ходить, чи п’є чашку чаю або відганяє муху. Була якась граціозність у всьому, що він робив, від чого здавалося, що він живе у повній гармонії з Природою, немовби ці його дії виконувалися не ним самим, але Всесвітом.

Якось, коли він отримав посилку, його учні, немов зачаровані, спостерігали за тим, як він поштиво розв’язав мотузку, розвернув папір обгортки й дістав її зміст – ніби цей пакет був живою істотою.

***

Одна вірянка повідала Майстрові, що цього ранку ходила сповідатися.

– Навіть не уявляю собі, що ти здатна скоїти тяжкий гріх, – сказав Майстер. – У чому саме ти сповідалася?

– Якось розлінувалася й не пішла у неділю на месу, а одного разу посварилася із садівником. А було таке, що навіть вигнала свою свекруху з хати аж на цілий тиждень.

– Але ж це сталося п’ять років тому, чи не так? Певно, ти вже давно у цім висповідалась.

– Так-так. Але я щоразу у цьому сповідаюся. Мені так подобається згадувати про це…

***

– Прийде день, і ти зрозумієш, що зайнятий пошуками того, що у тебе вже є, – сказав Майстер одному не в міру старанному учневі.

– Тоді чому ж я не розумію цього зараз?

– Тому що дуже стараєшся.

– Чи маю, в такому разі, відмовитися від зусиль?

– Якщо скинеш напругу і дозволиш усьому статися у свій час, воно проявиться своїм ходом.

***

Для людей, які вправлялися в доброчинності заради здобуття Божої ласки чи благовоління, у Майстра була напоготові така приповідка:

Юрма народу зібралася, аби виграти кадилак, який був призом у змаганні, влаштованому відомою компанією – виробником мила.

Їм задали питання: «Чому вам подобається мило «Божественний аромат»»?

Одна жінка чесно відповіла: «Тому, що мені дуже хочеться виграти кадилак».

***

– Я пробув у тебе чотири місяці, й ти все ще не навчив мене жодної духовної вправи чи техніки.

– Вправи? – спитав Майстер. – Скажи на милість, навіщо тобі потрібні вправи?

– Щоби досягти внутрішньої свободи.

Майстер вибухнув нестримним реготом:

– Тобі дійсно знадобиться неабияка вправність, аби віднайти свободу за допомогою пастки, що зветься вправою, – сказав він.

***

Коли один учень поскаржився на те, що Майстрова духовність потребує осучаснення, Майстер голосно розсміявся у відповідь. А затим розказав історію студента, який спитав у книжковому магазині:

«Чи немає у вас новіших книг з анатомії? Цим вже щонайменше десять років».

«Так-то воно так, – відповів продавець, – але за останні десять років у людському тілі не добавилося ніяких кісток».

– І у людській природі, – додав Майстер, – нічого не додалося за останні десять тисяч років.

***

Майстер якось запропонував таку загадку:

– Що художник і музикант мають спільного з містиком?

Всі здалися.

– Усвідомлення того, що найсолодша мова злітає не з язика, – сказав Майстер.

***

Майстер саме йшов вулицею, як із дверей одного будинку вискочив чоловік, і вони двоє зіткнулися з величезною силою.

Чоловік розходився й вибухнув лайкою. Майстер на те відповів легким поклоном, ввічливо посміхнувся і сказав: «Друже мій, я не знаю, хто з нас відповідальний за це зіткнення, але не маю наміру марнувати час на з’ясування. Якщо це я налетів на тебе – тоді прошу пробачення. Якщо ти – на мене, то не зважай на те, що сталося».

І потому, ще раз посміхнувшись і уклонившись, він пішов собі геть.

***

Одному художникові Майстер сказав: «Аби бути успішним, кожен художник має докласти чимало часу, старанно відпрацьовуючи свою майстерність.

Декотрим, коли вони малюють, буде дано позбутися свого «его». Коли таке стається, народжується шедевр».

Пізніше учень задав питання:

– Бути Майстром – що це означає?

Майстер відповів:

– Майстер – це будь-хто, кому дано позбутися «его». Тоді життя такої людини стає шедевром.

***

Майстер завжди вчив, що Істина – прямо перед нашими очима, й ми не бачимо її лише через брак перспективи.

Одного разу він узяв з собою учня на прогулянку горами. Коли вони вже були на півдорозі до вершечка гори, той чоловік обвів очима й поскаржився:

– Де ж ті захопливі краєвиди, про які ти завжди розповідаєш?

Майстер тільки посміхнувся на те:

– Ти знаходишся в самому їх осередку, у чому переконаєшся сам, коли ми досягнемо вершини.

***

– Де мені знайти достойного Майстра, коли я повернуся в свою країну?

– Ще не було жодної хвилини, коли б ти не перебував у присутності такого.

Учень був спантеличений цими словами.

– Просто придивляйся до своєї реакції на все: на птицю чи на лист дерева, на сльозу або посмішку —

і вже одне це стане твоїм Майстром.

***

Майстер в жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але у його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.

Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:

– Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.

– У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.

***

Рідко коли Майстер бував настільки красномовним, як тоді, коли попереджав проти сили слів обворожувати і напускати ману:

«Стережіться слів, – казав він. —
Тієї ж мити, як ви відвернетеся,
вони почнуть жити своїм власним життям;
вони засліплять,
загіпнотизують,
затероризують, —
заведуть вас на манівці
від реальності, яку представляють, —
і змусять повірити у власну реальність».

Світ, який ви бачите,
це не Царство, яким його бачать діти,
але світ, складений з уламків,
розбитий на тисячі фрагментів
силою слова…
Це ніби кожну океанську хвилю
бачити окремішньою й відділеною
від тіла океану.

Коли слова і думки стишуються —
розквітає увесь Всесвіт —
непідробний, цілий і єдиний —
І слова стають тим,
чим вони завжди мали бути:
нотами – а не музикою,
меню – а не стравами,
дороговказом – а не кінцем подорожі».

***

Одного разу, коли Майстер розповідав про гіпнотичну силу слів, хтось вигукнув з задніх рядів:

– Ти мелеш дурниці! Якщо я скажу: «Бог, Бог, Бог» – це зробить мене божественним? А якщо я скажу: «гріх, гріх, гріх» – це зробить мене негідником?

– Сядь, де сидів, вилупку! – сказав Майстер у відповідь.

Але чоловік розлютився так, що навіть втратив дар мови. А оговтавшись, вибухнув потоками лайки в бік Майстра.

На що Майстер з виглядом щирого каяття відповів:

– Прошу мене вибачити, пане, я забувся. Я щиро вибачаюсь за мою непростиму хибу.

Одразу ж той чоловік заспокоївся.

– Що ж, от вам і відповідь: знадобилося всього лише слово, щоби вивести тебе з себе, і ще одне – аби привести до тями, – сказав Майстер.

***

Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби той узявся навчати його.

– Чого саме маю тебе навчати? – запитав Майстер.

– Мудрості, – такою була відповідь.

– Ах, друже мій. Я б залюбки, якби не одна суттєва перепона.

– Яка саме?

– Мудрості не навчають.

– Тож я нічому не зможу навчитися тут?

– Мудрості можна навчитися. Але їй неможливо навчати.

***

Кілька Майстрових учнів вирушили в турпохід на високу, вкриту снігом гору. Повсюди панувала майже космічна тиша. Їм стало цікаво з’ясувати, чи є тут бодай якісь звуки нічної пори. Отож, натиснувши кнопку «ЗАПИС» на магнітофоні, вони залишили магнітофон біля входу в намет, в якому вляглися спати, а самі поснули.

Повернувшись до монастиря, вони включили магнітофон – жодного звуку на плівці. Абсолютна, Незаймана Тиша.

Раптом Майстер, котрий до того мовчки слухав запис, перервав мовчанку словами:

– Ви чуєте це?

– Що саме?

– Гармонію галактик у русі.

Учні тільки перезирнулися, зачудовані його словами.

***

Прив’язаність спотворює наше сприйняття – це була постійна тема Майстрових бесід.

Учням якось випала нагода отримати ідеальний приклад цього, коли вони почули, як Майстер запитав у однієї матері:

– Як поживає твоя дочка?

– Моя дорогенька доня? Як їй пощастило! Вона має такого чудового чоловіка! Він купив їй автівку, не відмовляє в будь-яких дорогоцінних прикрасах, яких тільки забажає, оточив прислугою. Подає їй сніданок у ліжко, і вона ніжиться в ліжку аж до обіду. Яка тільки благородна людина її чоловік!

– А ваш син?

– О, бідаха! Той одружився на справжній відьмі! Машину їй купив, осипає дорогоцінними прикрасами, найняв цілу армію служниць. А вона – до обіду валяється у ліжку! Навіть не встане, щоб приготувати чоловікові сніданок!

***

У монастирі тільки й розмов було, що про одного релігійного чоловіка, який змарнував своє життя в результаті спроби самогубства.

При тому, що ніхто в монастирі не висловлювався схвально про вчинок цього чоловіка, дехто казав, що захоплюється його вірою.

– Вірою? – спитав Майстер.

– Авжеж, він мав сміливість вчинити згідно зі своїми переконаннями, чи не так?

– Це був учинок фанатика, а не віруючого. Віра вимагає від людини куди більшої сміливості: переоцінити власні переконання й відкинути їх, якщо вони не відповідають фактам.

***

Коли Майстер ще був малим хлоп’ям і ходив до школи, в його класі був один хлопчина, який його завжди жорстоко ображав.

Тепер, постарішавши й сповнений каяття, старий знайомий прийшов до монастиря й був прийнятий з відкритими обіймами.

Якось він згадав про своє колишнє жорстоке поводження, але Майстер, здавалося, нічого з цього не міг згадати.

– Невже ти нічого з цього не пригадуєш? – спитав його гість.

На що Майстер відповів таке:

– Я точно пригадую, як я все це пробачив!

І вони обидва захихикали, мов малі діти.

***

Одна мати спитала, коли їй слід починати виховання своєї дитини.

– А скільки їй зараз? – спитав Майстер.

– Вже виповнилося п’ять!

– П’ять років? Поквапся скоріш додому! Ти вже спізнилася на п’ять років.

***

Коли Майстер почув, що пожежа винищила ліс, який ріс неподалік від монастиря, він підняв на ноги всіх своїх учнів:

– Ми маємо заново висадити ці кедри, – сказав він.

– Кедри? – голосно дивувалися учні, не вірячи своїм вухам. – Але ж їм потрібно дві тисячі років, щоби вирости!

– В такому випадку, – сказав Майстер, – не гаймо жодної хвилини. Вирушаємо одразу ж.

***

Друг сказав студентові університету:

– Навіщо ти ходиш до Майстра? Хіба він допоможе тобі заробляти на життя?

– Ні, але завдячуючи йому, я буду знати, що робити з життям, коли зароблятиму на нього, – такою була відповідь.

***

– Ваші релігійні лідери такі ж сліпі й нетямущі, як і ви, – сказав Майстер. – Все, на що вони здатні, коли зіткнуться із життєвими проблемами, це шукати відповіді на них у Книзі. Але Життя завелике, щоби вмістити його в будь-яку книгу.

Як приклад, він розказав про одного грабіжника, що перестрів свою жертву такими словами:

– Це пограбування! Віддай мені свій гаманець, а не то…

– Не то… що?

– Не збивай мене з пантелику. Я вперше вийшов «на діло».

***

– Як Майстер пояснює існування зла у світі? – спитав відвідувач.

На що один учень відповів:

– Ніяк не пояснює. Він надто зайнятий, долаючи його.

А інший додав:

– Люди постійно зайняті тим, що воюють зі світом або ж нудяться ним. Майстер зачарований тим, що він бачить як дивовижне, захопливе, незбагненне.

***

Один проповідник широко прославився своїм красномовством. Але він якось зізнався своїм друзям, що його яскраві промови й близько не мають такої дії, як прості й невигадливі фрази Майстра.

І, проживши у Майстра з тиждень, він у точності зрозумів, чому саме: «Коли він говорить, – сказав проповідник, – його мова є втіленням мовчання. Моя ж, на жаль, втілює собою думку».

***

До людського тіла Майстер ставився з почуттям, яке межувало з шанобливим преклонінням. Коли якийсь учень відгукнувся про тіло як про «глиняну посудину», Майстер захоплено процитував поета Кабіра:

«Цей глиняний сосуд
вмістив у себе доли й Гімалайські гори;
У ньому сім морів,
мільйон галактик
з музикою сфер;
І виток водоспадів
та річок».

***

Коли Майстер зустрівся із групою шкільних вчителів, то довго й жваво бесідував з ними, бо ж колись і сам був учителем у школі. Проблема з учителями, казав він, полягає ось у чому: вони увесь час забувають про те, що освіта повинна мати на меті не навчання саме по собі, але життя, як воно є.

Майстер розповів, як свого часу помітив одного хлопця, що рибалив на річці.

– Привіт! Чудовий день, аби повудить рибку! – привітався він із підлітком.

– Авжеж, – почулась відповідь.

Після невеликої мовчанки Майстер спитав:

– А чому ти сьогодні не в школі?

– Так ви ж, пане, самі сказали – чудовий день для рибалки.

А потім розповів і про запис, який принесла його мала донька у своєму шкільному щоденнику: «З навчальною програмою Міна справляється добре. Могла б справлялася на відмінно, якби щира радість від життя не стояла на перешкоді її успіхам у шкільній програмі».