§ 4. Убачання сутності та фантазія. Пізнання сутності незалежно від будь-якого пізнання фактів

Ейдос, чиста сутність може екземпліфікуватися в даностях досвіду, а саме – в даностях сприйняття, спогаду тощо, але так само і в простих даностях фантазії. Тому ми можемо первинно схопити саму сутність, спираючись на відповідні споглядання, але так само на споглядання, які не досвідчують, не схоплюють суще, а «просто виображають».

Створюючи у вільній фантазії якісь просторові образи, мелодії, соціальні процеси тощо або вигадуючи акти досвіду, задоволення або незадоволення, воління тощо, ми можемо завдяки «ідеації» вбачати і навіть адекватно вбачати різні чисті сутності: сутність просторового образу, мелодії, соціального процесу тощо, взагалі образу, мелодії тощо відповідного особливого типу. При цьому байдуже, було це даним в актуальному досвіді чи ні. Якби вільна фікція завдяки якомусь психологічному диву створила принципово нові, наприклад, чуттєві дані, які не поставали і не постануть у жодному досвіді, то це нічого не змінило б у первинній даності відповідної сутності: хоча вигадані дані ніколи не можуть бути справжніми.

Із цим істотно пов’язане те, що покладання і насамперед споглядальне схоплення сутності в жодному разі не імплікує покладання будь-якого індивідуального існування; чисті сутнісні істини не містять жодного твердження про факти, отже, з них не можна висновити бодай найобмеженіші фактичні істини. Якщо мислення про факти і висловлення про факти для свого обґрунтування потребують досвіду (наскільки його вимагає сутність влучності такого мислення), то мислення про чисті сутності – мислення, яке не змішує факти та сутності – потребує для свого обґрунтування вбачання сутностей.

§ 5. Судження про сутність і судження про ейдетичну загальну значливість

Однак тепер слід взяти до уваги таке. Акт судження про сутність і зв’язки сутностей і акт ейдетичного судження, враховуючи той обсяг, який мусимо надати останньому поняттю, не є тим самим; ейдетичне пізнання не має в усіх своїх реченнях сутність за «предмет-про-який»; і з цим ближче пов’язане, що споглядання сутності – взяте як дотепер – як споглядання досвіду, аналогічне досвіду існування усвідомлення, в якому предметно схоплюється сутність, як у досвіді щось індивідуальне, не є єдиним усвідомленням, яке у разі вимкнення будь-якого покладання існування приховує в собі сутність. Сутності можуть усвідомлюватися інтуїтивно, навіть бути схопленими в певний спосіб, не перетворюючись на «предмети-про-які».

Погляньмо на судження. Точніше кажучи, йдеться про відмінність суджень про сутність і суджень, які в невизначено загальний спосіб, не змішуючись із покладанням індивідуального, все ж таки судять про індивідуальне, але чисто як про одиничність сутності в модусі «взагалі». Так в чистій геометрії ми зазвичай судимо не про ейдос прямої, кута, трикутника, конічного розрізу, а про пряму і кут взагалі або «як такі», про індивідуальні трикутники взагалі, конічні розрізи взагалі. Такі універсальні судження мають характер сутнісної загальності, «чистої» або, як то кажуть, «строгої», просто «безумовної» загальності.

Заради простоти ми припускаємо, що йдеться про «аксіоми», про безпосередньо очевидні судження, на які в опосередкованому обґрунтуванні спираються всі інші судження. Такі судження – наскільки вони, як ми тут припускаємо, у наведений спосіб судять про індивідуальні одиничності – потребують для свого ноетичного обґрунтування, тобто для того, щоби стати очевидними, певного бачення сутності, яке також (у модифікованому сенсі) можна позначити як схоплення сутності; і воно також, як і упредметнювальне споглядання сутності, спирається на видимість індивідуальних одиничностей сутності, але не на їх досвідчування. Для нього також достатньо простих уявлень фантазії або навіть видимості фантазії; видиме усвідомлюється як таке, воно «являє себе», але не схоплюється, як те, що існує. Коли ми, наприклад, із сутнісною загальністю («безумовною», «чистою» загальністю) судимо: «колір взагалі відрізняється від звуку взагалі», то це підтверджує щойно сказане. Одиничне сутності «колір» і одиничне сутності «звук» «уявлені» інтуїтивно, а саме – як одиничність власної сутності; тут водночас у певний спосіб наявні споглядання фантазії (без покладання існування) і споглядання сутності, але останнє – не як споглядання, яке робить сутність предметом. Утім, до сутності стану справ належить те, що для нас завжди можливе звернення до відповідної об’єктивувальної настанови, що вона навіть є сутнісною можливістю. Відповідно до зміненої настанови змінюється і судження, тоді воно звучить так: сутність («рід») «колір» відрізняється від сутності (роду) «звук». І так усюди.

І навпаки: кожне судження про сутність еквівалентно може бути перетвореним на безумовно загальне судження про одиничності цієї сутності як такі. Таким чином поєднуються чисті судження про сутність (чисто ейдетичні судження), хоч би якої логічної форми вони були. Спільним для них є те, що вони не покладають жодного індивідуального буття, навіть коли судять про індивідуальне – а саме з чистою сутнісною загальністю.

§ 6. Деякі засадові поняття. Загальність і необхідність

Отже, очевидно, що між собою пов’язані такі ідеї: акт ейдетичного судження, ейдетичне судження або ейдетичне речення, ейдетична істина (або істинне твердження); як корелят останньої ідеї: ейдетичний стан справ як такий (як наявне в ейдетичній істині); нарешті, як корелят попередніх ідей: ейдетичний стан справ у модифікованому сенсі простої гаданості, в сенсі того, про що судять як про таке, що може бути або не бути наявним.

Кожне ейдетичне відособлення та деталізація ейдетично загального стану справ означає, наскільки він є цим, сутнісну необхідність. Отож, сутнісна загальність і сутнісна необхідність є корелятами. Але щодо необхідності та пов’язаних кореляцій виникає неоднозначність: відповідні судження також називають необхідними. Проте важливо взяти до уваги відособлення і передусім не позначати сутнісну загальність (як це часто роблять) як необхідність. Усвідомлення необхідності, точніше кажучи, усвідомлення судження, в якому усвідомлюється стан справ як розрізнення ейдетичної загальності, називається аподиктичним, саме судження, речення – аподиктичним (також аподиктично-«необхідним») наслідком загального, з яким воно пов’язане. Висловлені речення про зв’язки між загальністю, необхідністю, аподектичністю можуть також бути настільки загально схоплені, що вони будуть чинними для будь-яких, а не лише для ейдетичних сфер. Утім, очевидно, що в ейдетичному обмеженні вони отримують особливий і надто важливий сенс.

Дуже важливим також є зв’язок ейдетичного акту судження про індивідуальне взагалі з покладанням існування індивідуального. Сутнісна загальність переноситься на покладене як таке, що існує, індивідуальне або на невизначено загальну сферу індивідів (щодо якої діє теза існування). Це стосується кожного «застосування» геометричних істин до (покладеної як справжня) природи. Стан справ, покладений як справжній, є фактом, якщо він є станом дійсності, а ейдетичною необхідністю він є тоді, коли є деталізацією сутнісної загальності.

Не можна плутати необмежену загальність законів природи із сутнісною загальністю. Речення «всі тіла є важкими», звісно, не покладають існування жодної конкретної речевості всередині всієї природи. Попри це воно не має безумовної загальності ейдетичних речень, оскільки воно, згідно зі своїм сенсом як закон природи, завжди тягне за собою покладання існування, а саме – існування самої природи, просторово-часової дійсності: всі тіла – в природі, всі «справжні» тіла – є важкими. На противагу цьому речення «всі матеріальні тіла є протяжними» має ейдетичну значливість і може бути зрозумілим як чисто ейдетичне, якщо з боку суб’єкта буде вимкнена здійснена теза існування. В ньому висловлюється те, що ґрунтується в сутності матеріальної речі й у сутності протяжності, і те, що ми можемо вгледіти як «безумовну» загальну значливість. Це відбувається завдяки тому, що ми отримуємо сутність матеріальної речі (наприклад, на підставі вільної фікції такої речі) в первинній даності, аби потому в цьому давальному усвідомленні здійснити кроки думки, яких вимагає «вбачання», первинна даність сутнісного стану справ, який виразно встановлюється в такому реченні. Те, що дещо дійсне в просторі відповідає таким істинам, є не простим фактом, а як відособлення сутнісного закону – сутнісною необхідністю. Факт при цьому є лише самим дійсним, до якого це застосовується.

§ 7. Науки про факти і науки про сутності

(Сам ейдетичний) зв’язок між індивідуальним предметом і сутністю, завдяки якому кожному індивідуальному предмету належить сутнісний набір як його сутність, як і навпаки кожній сутності відповідають можливі індивіди, які є її фактичними відособленнями, обґрунтовує відповідний взаємозв’язок наук про факти і наук про сутності. Існують чисті науки, такі як чиста логіка, чиста математика, чисте вчення про час, вчення про простір, вчення про рух тощо. Вони цілковито, в усіх кроках їхньої думки чисті від покладань фактів; або, що означає те саме, в них жоден досвід як досвід, тобто як усвідомлення, яке схоплює, або покладає дійсність та існування, не може набувати функції обґрунтування. Там, де в них функціонує досвід, він функціонує все-таки не як досвід. Геометр, який креслить на дошці свої фігури, створює цим фактично сущі лінії на фактично сущій дошці. Проте ані фізичне створення, ані його досвід цього створення як досвід не обґрунтовують його геометричне бачення сутностей і сутнісне мислення. Тому байдуже, це його галюцинації чи ні й чи замість направду креслити він виображає свої лінії і конструкції у світі фантазії. Геть інакше з дослідником природи. Він спостерігає та експериментує, тобто він встановлює досвідне існування, досвідчування є для нього актом обґрунтування, який не можна замінити простим виображуванням. Саме тому науки про факт і досвідні науки є еквівалентними поняттями. Але для геометра, який досліджує не дійсність, а «ідеальні можливості», не дійсні, а сутнісні стани справ, замість досвіду граничним актом обґрунтування є вбачання сутності.

Так у всіх ейдетичних науках. На сутнісних станах справ (або ейдетичних аксіомах), які мають схоплюватися у безпосередньому вбачанні, ґрунтуються опосередковані, які даються в опосередковано вбачальному мисленні, а саме – за принципами, які вбачаються суто безпосередньо. Тому кожен крок опосередкованого обґрунтування є аподиктично й ейдетично необхідним. Отже, в цьому полягає сутність чисто ейдетичної науки, що вчиняє винятково ейдетично, що вона від початку й надалі не пізнає жодного стану справ, окрім тих, що мають ейдетичну значливість, які, отже, або можуть бути безпосередньо первинно дані (як безпосередньо ґрунтовані в первинно вбаченій сутності), або можуть бути чисто «висновлені» з таких «аксіоматичних» станів справ.

Із цим пов’язаний практичний ідеал точної ейдетичної науки, який, власне, спромоглася здійснити лише нова математика: надати кожній ейдетичній науці вищий ступінь раціональності через редукцію опосередкованих кроків думки до раз і назавжди систематично встановлених аксіом відповідних ейдетичних царин і, якщо від початку не йдеться про «формальну» або «чисту» логіку (про mathesis universalis^[9] в широкому сенсі), через додавання всіх її аксіом.

А з цим знов-таки пов’язаний ідеал «математизації», що так само, як щойно схарактеризований ідеал має велике практичне пізнавальне значення для всіх «точних» ейдетичних дисциплін, чий загальний пізнавальний склад (як-от, у геометрії) обмежений загальністю кількох аксіом і чисто дедуктивною необхідністю. Тут не місце вдаватися в це^[10].

§ 8. Стосунки залежності між наукою про факти і наукою про сутності

Після всього зазначеного вище зрозуміло, що сенс ейдетичної науки принципово виключає будь-яке залучення пізнавальних результатів емпіричних наук. Тези дійсності, які постають у безпосередніх установленнях цих наук, пронизують все опосередковане. З фактів завжди випливають лише факти.

Якщо ейдетична наука принципово незалежна від усіх наук про факти, то, з іншого боку, для науки про факти все навпаки. Не існує жодної цілком розвинутої науки, яка могла би бути чистою від ейдетичного пізнання і через це незалежною від чи то формальних, чи то матеріальних ейдетичних наук. Адже, по-перше, зрозуміло, що досвідна наука, здійснюючи опосередковані обґрунтування суджень, завжди мусить вчиняти відповідно до формальних принципів, які розробляє формальна логіка. Зрештою вона мусить, оскільки, як кожна наука, спрямована на предмети, дотримуватися законів, які стосуються сутності предметності взагалі. Тому вона пов’язана з комплексом інших формально-онтологічних дисциплін, які разом із формальною логікою у вузькому сенсі є дисциплінами формальної «mathesis universalis» (отже, також з арифметикою, чистою аналізою, теорією множин). По-друге, до цього додається, що кожний факт містить набір матеріальних сутностей, і кожна належна до цих чистих сутностей істина мусить давати закон, з яким пов’язана дана фактична одиничність, як будь-яка можлива взагалі.

§ 9. Регіон і регіональна ейдетика

Кожна конкретна емпірична предметність з її матеріальною сутністю підпорядковується найвищому роду, «регіону» емпіричних предметів. А чистій регіональній сутності відповідає регіональна ейдетична наука або, як також можна сказати, регіональна онтологія. При цьому ми припускаємо, що на регіональній сутності, або на різних родах, які її компонують, ґрунтуються такі багаті й розлогі пізнання, що з огляду на їхнє систематичне розгортання взагалі вартує говорити про науку, або про цілий комплекс онтологічних дисциплін, які відповідають окремим родовим компонентам регіону. Ми зможемо цілковито переконатися в тому, в якому обсязі здійснені ці передумови. Відповідно до цього, кожна належна до обсягу певного регіону емпірична наука істотно пов’язана як із формальними, так і з регіональними онтологічними дисциплінами. Ми можемо виразити це і так: кожна наука про факти (досвідна наука) має сутнісний теоретичний фундамент в ейдетичних онтологіях. Адже це (якщо зроблене припущення влучне) самозрозуміло, що багатий набір пізнань, які в чистий, безумовно чинний спосіб пов’язані з усіма можливими предметами регіону – наскільки вони належать частково до чистої форми предметності, частково до ейдоса регіону, який водночас презентує необхідну матеріальну форму всіх регіональних предметів – не може бути позбавленим значення для дослідження емпіричних фактів.

Так, наприклад, усім природознавчим дисциплінам відповідає ейдетична наука про фізичну природу взагалі (онтологія природи), оскільки фактичній природі відповідає чисто схоплюваний ейдос, «сутність» природи взагалі з невичерпною повнотою сутнісних станів справ. Якщо висунути ідею цілковито раціоналізованої досвідної науки про природу, тобто такої, яка так далеко просунулася в теоретизуванні, що все залучене до неї особливе можна звести до її найзагальніших і найпринциповіших засад, то стає зрозуміло, що реалізація цієї ідеї істотно залежить від розбудови відповідних ейдетичних наук; отже, як від розбудови в однаковий спосіб пов’язаної з усіма науками взагалі формальної mathesis, так особливо і від розбудови матеріально-онтологічних дисциплін, які в раціональній чистоті, тобто саме ейдетично, розглядають сутність природи і заразом усі види сутностей природних предметностей як таких.

Також у практично-пізнавальному