2

Наступного дня Себастьян піднявся рано-вранці. Прочитавши «Файненшел таймс» і «Дейлі телеграф», він просто не міг збагнути, як його мати сподівається виграти цей процес про наклеп.

«Телеграф» розповідала своїм читачам, що якщо зміст листа майора Фішера залишиться таємницею, це ніяк не допоможе справі пані Кліфтон. «Файненшел таймс» зосередилася на проблемах, з якими зіткнеться «Судноплавна компанія Беррінґтонів», якщо її голова програє справу і буде змушена подати у відставку. Акції компанії впали на шилінґ, оскільки багато її акціонерів уже вирішили, що леді Вірджинія переможе. Себ відчував, що найкраще, на що могла сподіватися його мати, була розділена думка присяжних. Як і всіх інших, його вельми цікавило питання, що ж такого є в листі, який пан Трелфорд не дозволяє йому прочитати, і якій зі сторін це може допомогти. Коли Себ зателефонував матері після повернення з роботи, та уникала відповіді на цю тему. Він навіть не пробував розпитувати про це батька.

Себастьян з’явився в банку навіть раніше, ніж зазвичай, але коли сів за свій стіл і спробував розібрати ранкову пошту, то виявив, що не може зосередитися. Після того як його секретарка Рейчел поставила йому кілька запитань, що лишились без відповіді, вона здалася й запропонувала йому повернутися до суду і не приходити, поки присяжні не винесуть вердикт. Той неохоче погодився.

Коли таксі виїхало з Сіті на Фліт-стрит, Себ помітив жирний заголовок «Дейлі мейл» і вигукнув:

– Зупиніться!

Таксі пригальмувало біля бордюру. Себ вискочив і побіг до газетяра. Простягнув йому чотири пенси і схопив примірник газети. Коли стояв на тротуарі, читаючи першу шпальту, відчував суперечливі емоції: радість за неньку, котра тепер, без сумніву, виграє цю справу і буде виправдана, і смуток через дядька Джайлза, який явно пожертвував своєю політичною кар’єрою, аби зробити те, що вважав чесним вчинком, адже Себ знав, що його мати ніколи не дозволила б побачити цей лист комусь, хто не входив до сімейного кола.

Він сів у таксі й, споглядаючи у вікно, зважував, як би відреагував він, якби зіткнувся з такою ж дилемою. Чи довоєнне покоління керувалося іншими моральними засадами? Себ не сумнівався в тому, що зробив би його батько, або в тому, як мати розсердиться на Джайлза. Його думки звернулися до Саманти, котра повернулася до Америки, коли він її підвів. Що б вона зробила за подібних обставин? Якби тільки вона дала йому другий шанс, він більше ніколи не припустився б тієї ж помилки.

Себ зиркнув на годинник. Більшість богобоязливих людей у Вашинґтоні все ще спали, тому він усвідомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорці школи своєї доньки Джессіки, щоб з’ясувати, чому вона так терміново хоче переговорити з ним. Це може бути…

Таксі зупинилося біля Королівського суду на Стренді.

– З вас чотири шилінґи і шість пенсів, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.

Себ вручив йому дві пів крони.

Коли вийшов із таксі, камери одразу замерехтіли спалахами. Перші слова, які він міг розрізнити серед галасу репортерів, були:

– Ви прочитали листа майора Фішера?

* * *

Коли суддя Лейн увійшла до судової зали номер чотирнадцять і зайняла своє місце у кріслі з високою спинкою на узвишші, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнівалася, що хоча й твердо звеліла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, єдиною темою, яку вони обговорюватимуть у кімнаті для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлі мейл». Її честь навіть не уявляла, хто ж злив у пресу зміст листа майора Фішера, але це не завадило їй, як і всім іншим у цій залі суду, мати свою думку.

Хоча лист і був надісланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не він. Адже він ніколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатів, які заплющували очі, навіть потурали такій поведінці, але не Дональд Трелфорд. Він швидше програє справу, ніж плаватиме у таких каламутних водах. Її честь також була впевнена, що це не могла бути й леді Вірджинія Фенвік, адже це лише нашкодило б її справі. Якби витік змісту листа міг би їй допомогти, вона була б першою підозрюваною в списку.

Суддя Лейн поглянула на пані Кліфтон, котра сиділа похнюплена. Упродовж минулого тижня вона прониклася прихильністю до підсудної і відчула, що хотіла б познайомитися з нею ближче після закінчення судового розгляду. Але це було неможливо. Насправді вона більше ніколи не спілкуватиметься із цією жінкою. Якби вона це зробила, це, безперечно, стало б підставою для повторного розгляду справи.

Якби судді загадали припустити, хто відповідальний за витік інформації, вона зробила б невеличку ставку на сера Джайлза Беррінґтона. Але суддя Лейн зроду не складала прогнозів і ніколи не грала в азартні ігри. Її честь розглядала лише докази. Однак той факт, що сер Джайлз не був у суді того ранку, можна було б розглядати як доказ, навіть якщо це було б побічним свідченням.

Суддя зосередила свою увагу на Едварді Мейкпісі, котрий ніколи не виказував своїх думок. Цей видатний королівський адвокат завжди виступав блискуче, і його промовиста адвокатська діяльність, без сумніву, була на користь леді Вірджинії. Однак це було до того, як пан Трелфорд звернув увагу суду на лист майора Фішера. Її честь тямила, чому ні Емма Кліфтон, ні леді Вірджинія не хотіли, щоб це послання оприлюднили у суді, хоча й була впевнена, що пан Трелфорд радив своїй клієнтці, щоб та дозволила йому внести цей доказ. Зрештою, він представляв пані Кліфтон, а не її брата. Суддя Лейн припустила, що незабаром присяжні повернуться й оголосять свій вердикт.

* * *

Коли вранці Джайлз того дня зателефонував до штабу округу в Бристолі, йому не довелося довго гомоніти зі своїм агентом Ґріффом Гаскінсом. Прочитавши першу шпальту «Мейл», Ґріфф неохоче визнав, що Джайлзу доведеться зняти свою кандидатуру від лейбористів на майбутніх довиборах у Бристольських доках.

– Це так типово для Фішера, – визнав Джайлз. – Повно напівправди, перебільшень і натяків.

– Мене це не дивує, – зауважив Ґріфф. – Але чи ти зможеш довести це до дня голосування? Позаяк лише одне можна сказати напевно: напередодні опитування торі засунуть лист Фішера в кожну поштову скриньку округу.

– Ми зробили б те саме, отримавши навіть менший шанс, – зізнався Джайлз.

– Але якби ми могли довести, що це була злива брехні… – Ґріфф відмовлявся так легко здаватися.

– У мене немає на це часу, і навіть якби я це зробив, не впевнений, що мені хтось повірив би. Слова мерців – набагато потужніші, ніж живих.

– Тоді нам залишається тільки одне, – зітхнув Ґріфф. – Нажлуктаємося і втопимо в чарці свої печалі.

– Саме це я і зробив учора ввечері, – зізнався Джайлз. – І бозна-що іще.

– Після того як ми оберемо нового кандидата, – сказав Ґріфф, швидко повертаючись до виборчого процесу, – я хотів би, щоб ти проінструктував його чи її, адже той, кого ми оберемо, потребуватиме твоєї підтримки і, що іще важливіше, твого досвіду.

– За теперішніх обставин це не може виявитися перевагою, – припустив Джайлз.

– Перестань бути таким жалюгідним, – дорікнув Ґріфф. – Маю відчуття, що тебе не так просто спекатися. Лейбористська партія у тебе в крові. І чи не Гарольд Вілсон казав, що тиждень – дуже довгий час у політиці?

* * *

Коли непомітні двері відчинилися, усі в залі судового засідання припинили гомоніти й обернулися, щоб спостерігати, як судовий пристав відступає убік, аби дозволити семи чоловікам і п’ятьом жінкам увійти до приміщення й зайняти свої місця на лаві присяжних.

Суддя зачекала, поки вони всядуться, тоді нахилилася вперед і запитала старшину присяжних:

– Вам вдалося винести вирок?

Той повільно підвівся зі свого місця, поправив окуляри, підвів погляд на суддю і сказав:

– Атож, вдалося.

– Ваше рішення одностайне?

– Авжеж, ваша честь.

– Ви прийняли рішення на користь позивача, леді Вірджинії Фенвік, чи відповідача, пані Емми Кліфтон?

– Ми схилилися на користь відповідача, – сказав старшина і, виконавши своє завдання, сів на місце.

Себастьян схопився на ноги й уже намірився зааплодувати, коли помітив, що і мати, й суддя дивляться на нього. Він хутко повернувся на своє місце та поглянув на батька, але той лише йому підморгнув.

По той бік суду сиділа жінка, люто зиркаючи на присяжних, не в змозі приховати своє невдоволення, тоді як її адвокат сидів, безтурботно склавши руки. Щойно цього ранку сер Едвард прочитав першу сторінку «Дейлі мейл», як второпав, що його клієнтка не має жодного шансу виграти цю справу. Він міг би вимагати повторного розгляду справи, але насправді сер Едвард не радив би своїй підзахисній пройти повторний судовий розгляд із такими шансами на успіх.

* * *

Джайлз сидів сам-один за столом в їдальні свого будинку на Сміт-сквер, зрадивши свої щоденні звички. Не було перед ним миски з кукурудзяними пластівцями, не було й апельсинового соку, вареного яйця, примірника «Таймс» чи «Ґардіан», лише свіжа «Дейлі мейл» лежала на столі перед ним.

«Палата громад

Лондон SW1A 0AA

12 листопада 1970 року

Шановний пане Трелфорде!

Вам буде цікаво дізнатися, чому я вирішив писати Вам, а не серу Едварду Мейкпісу. Відповідь проста: не сумніваюся, що Ви обоє діятимете в інтересах своїх клієнтів.

Дозвольте мені розпочати з клієнтки сера Едварда, леді Вірджинії Фенвік, та її нахабного твердження, що я був ніким іншим, як її професійним радником, котрий завжди працював на власну руку. Ніщо не може бути далі від істини. Я ніколи не знав клієнта, котрий був би практичнішим, а коли справа доходила до купівлі-продажу акцій Беррінґтонів, вона мала на меті лише одне – знищити компанію, незалежно від кошту, а також репутацію її голови, пані Кліфтон.

За кілька днів до того, як мав розпочатися суд, леді Вірджинія запропонувала мені значну суму грошей і заявила, що дає мені карт-бланш, щоб діяти від її імені для того, щоб справити на присяжних враження, ніби вона справді не розуміла, як працює фондовий ринок. Дозвольте Вас запевнити, що хоча леді Вірджинія й питала у пані Кліфтон на зборах акціонерів: «Чи правда те, що один із ваших директорів продав свій великий пакет акцій у вихідні, намагаючись привести компанію до збанкрутіння?», сама вона робила це не менше, ніж тричі, й їй ледь не вдалося завалити Беррінґтонів. Я не можу лягти до могили з такою несправедливістю на совісті.

Однак є ще одна несправедливість, не менш неприємна, яку я також не можу ігнорувати. Моя смерть спричинить довибори в окрузі Бристольські доки, і я знаю, що Лейбористська партія розгляне можливість переобрання своїм кандидатом колишнього депутата парламенту сера Джайлза Беррінґтона. Але, як і леді Вірджинія, сер Джайлз приховує таємницю, якою не бажає ділитися навіть зі своєю родиною.

Коли сер Джайлз нещодавно відвідував Східний Берлін як представник уряду Її величності, він провів те, що згодом описав у заяві для преси, як одну ніч із панною Карін Пенґеллі, його офіційною перекладачкою. Пізніше він назвав це причиною того, що дружина його покинула. Хоча це вже було друге розлучення сера Джайлза через перелюб, я не вважаю, що саме це має бути достатньою причиною для того, щоб чоловік відмовився від суспільного життя. Але в цьому випадку його бездушна поведінка з леді унеможливлює мовчання.

Поспілкувавшись із батьком панни Пенґеллі, я знаю достеменно, що його донька не раз писала серу Джайлзу, щоб повідомити, що вона не лише втратила роботу внаслідок їхнього зв’язку, але й вагітна від нього. Незважаючи на це, сер Джайлз навіть не захотів ввічливо відповісти панні Пенґеллі на її листи або продемонструвати хоча б занепокоєння з приводу її скрутного становища. Вона не скаржиться. Однак я роблю це від її імені й обов’язково запитаю, чи така людина має представляти своїх виборців у Палаті громад? Без сумніву, громадяни Бристоля висловлять свою думку на виборах.

Даруйте, сер, що поклав такий тягар відповідальності на Ваші плечі, але я відчув, що мені не залишили вибору.

Щиро Ваш,

Александр Фішер, майор (на пенсії)»

Джайлз задивився на свій політичний некролог.