Якісний зразок науково-популярної літератури, яку не завадило б ввести у шкільну програму замість химерних витворів педагогічної думки.
Рейнфільд пропонує не стільки історичне наукове дослідження, скільки докладний огляд епохи Сталіна на базі наукових досліджень, рухаючися від народження до смерті вождя всєх народов.
Коли занурюєшся у світ большевистського братерства, головне, що спадає на думку: якими ж дрібними і звичайними були всі ці великі керманичи, якими примітивними імпульсами визначалися їхні дії. Навіть Сталін, судячи з абсолютно незрозумілих виключень, якими ставали ті чи інші потенційні жертви репресій, керувався часто настроєм, хвилинним спалахами ненависті чи милостивості. Рейфільд безжалісно проходиться по всіх радянських міфах і міфологізованих постатей – від Леніна до chevalier sans peur et sans reproche Дзержинського чи інтелігента Менжинського – зберігаючи (незважаючи на очевидну огиду, яка посвічується крізь текст по відношенню до всіх цих будівельників нового суспільства) об'єктивність. І якщо, як свідчать документи, у ката Берії після смерті Сталіна стався напад реформаторства з ідеями аж до об'єднання Німеччини – Рейфільд про це каже. Втім, мало що позитивного можна знайти у діячах СРСР. У загальному соціалістичному катарсісі всі вони з різною швидкістю ставали «орудиями личности и мыслей еще более злых, чем их собственный».
Враховуючи обсяг матеріалу, певні моменти історії викладено занадто стисло, конспективно. Деякі з версій подій, що їх наводить Рейфільд, можуть викликати питання. Скажімо, в інтерпретації справи Павліка Морозова він схиляється до версії, яку спростовує Катріона Келлі в «Товарищ Павлик» – ніби-то всю історію сфабрикувало ОГПУ. Насправді, як доводить Келлі, самої історії не було як такої, вона виникла у хаосі чисток з побутового випадку, в якому не було ані безстрашних піонерів, ані злобних кулаків.
Книжка перегукується з багатьма вже прочитаними – є тут посилання на Сльозкіна і його «Эру Меркурия», згадується Григулевич, як один з співорганізаторів вбивства Троцького, Андре Жид і його «Возвращение в СССР», є очевидні паралелі з Рикліним, який у «Коммунизме как религии» чудово виводить на чисту воду фарисейство західних інтелектуалів у ставленні до СРСР.
Загалом, «Сталин и его подручные» – ідеальний засіб позбутися останніх ілюзій щодо радянського експеримента і його ватажків.