Хто, як і коли насправді сформував Директорію

О 20-й годині 13 листопада в приміщені Міністерства шляхів сполучення, в кабінеті такого собі Стокози (урядовця з особливих доручень при міністрі), відбулося вже «конспіративне» засідання Президії УНС «разом з військовими». За Шаповалом, крім нього та господаря кабінету були присутні також Винниченко, Янко (член ЦК УПСР, редактор «Народної волі»), О. Макаренко (лідер УПСС), П. Андрієвський (член УПСС), Макаренко, Кушнір, Осецький, Коновалець, старшина січовиків Дідушок «та кілька стрільців».^[100]

Присутні представники УПСР та «Селоспілки» висловилися за створення революційного уряду у формі Директорії, а згідно з Шаповалом, «про цеу нас було постановлено раніш». Де «раніш», коли «раніш»? – про це Микита Юхимович дипломатично промовчав… Представник «Селянської Спілки» Янко запропонував обрати до складу Директорії знову-таки «погоджені раніш» кандидатури Винниченка, Петлюри та Шаповала. Макаренко, у повній відповідності з досягнутими «раніш» залаштунковими угодами, підтримав цю пропозицію і запропонував прийняти її без обговорення.

У цей самий момент М. Шаповал несподівано для всіх присутніх виступив проти своєї кандидатури. Аргументи – «у мене не вистачить на це просто сили, волі, нервів»; «я зморився, треба людей сильніших, здорових» – справили приголомшливе враження на присутніх. «Я пішов, – читаемо далі у споминах, – і заявив Янкові на вухо: ви не маєте права настоювати на моїй кандидатурі, бо моя присутність в Директорії дасть їй марку більшовицької». Замість себе до складу Директорії Шаповал запропонував Янка, але той відмовився майже в тих самих висловах.

«Всі сиділи в здивуванні», – читаємо у Шаповала.

Тоді він узяв слово і запропонував до складу революційного уряду Винниченка, Петлюру та члена ЦК УПСР професора Швеця з наданням їм права кооптувати до складу Директорії по одному представнику від залізничників та УПСС. Сам же Шаповал запропонував і кандидатури Макаренка та свого давнього приятеля Панаса Андрієвського.

«Бідний Швець! – з іронією писав Микита Юхимович. – Він попав ні з того, ні з сього в Директорію, як курка в борщ. Не знав ні підготовки, ні механізму всього «заговору», ні провідних його ідей».^[101]

Як і чому Петлюра став членом Директорії? Версія Шаповала

«Чому я, власне, запропонував такий склад?»– запитував себе згодом Шаповал. І відповів на своє питання так: «Коли мали випустити з тюрми Петлюру і інших, чого ми добивалися в усіх переговорах з гетьманом і німцями, то ми взагалі не знали, що маємо робити з ним, Петлюрою. Для Винниченка тепер, а для мене завжди Петлюра був чужий чоловік. Я його просто не знав ніколи, хоч і був шапочно знайомий. Одначе, побачивши методи його роботи в Генеральному Комітеті і в Уряді Центральної Ради, я визнаю його за людину не високих здібностей. В Центральній Раді я рішучо виступав проти його методів восени і перед III Всеукраїнським Військовим З'їздом гостро критикував його за бездарність в військово-адміністративній справі. Петлюра окружав себе нездібними дітваками, – писав Шаповал, – які захоплювались його деклямаціями, але не розуміли діла, прислухував до їх славословія і панував, не виносючи критики, виїдаючи здібніших і самостійно думаючих. Військова його організація – це кустарна праця з військового погляду і “хитра компанія” – з приватно індивідуального. <…> Ми взагалі тоді були між собою незнайомі, ніхто нікого не знав, а вірили хіба тільки реклямованим раніш особам», – читаємо у його споминах. «Понеже Головним отаманом війська у нас уже був призначений генерал Осецький, то ми Петлюрі ніякої ролі у війську не призначили, – наголошував Шаповал. – Але як Петлюра став іменно Головним отаманом – я цього й досі не знаю… Думаю, що Винниченко на це погодився, як з доконаним Симон Петлюра фактом, щоб не викликувати кризи в Директорії в перші дні її тяжкої і відповідальної праці…. Вся дальніша історія показала, що Директорія розбилась внутрішньо, морально не об'єдналась, справи управління викликали велику гру пристрасти і розбили ту єдність, яку я вважаю передумовою іменно для такого творення Директорії. <…> Петлюра не приймав ніякої участи в організації повстання, а був закликаний на готове діло. <…> Ми з Винниченком по своїй волі дали Петлюрі можливість стати народним героєм, а він вибрав для себе – стати польсько-шляхетським попихачем. Призначення нами Петлюри в склад Директорії було нашою помилкою – це треба признати», – з сумом констатував Шаповал.

Симон Петлюра.

Хто стояв за спиною Петлюри?

Беручи до уваги це міркування, не можна заплющувати очі й на до сьогодні не з'ясовані обставини діяльності Симона Васильовича. Йдеться про його надзвичайно тісні політичні відносини з січовими стрільцями та особисто з Коновальцем. Якщо й припустити, що Петлюру було включено до складу Директорії «випадково», то ця «випадковість» пояснюється дуже просто – за ним фактично стояли січові стрільці. Недарма на цю обставину звертали увагу й мемуаристи, й дослідники. Деякі з них спеціально підкреслювали, що стрілецтво «рахує себе окремою політичною партією з певним політичним завданням». Наслідок: «Стрілецька Рада, маючи свого представника в Директорії, стала не тільки військовим, а й політичним чинником». Більше того, «у добу Директорії Євген Коновалець мав величезний вплив на головного отамана Є. Петлюру і був одною з центральних фігур тієї політичної групи, яку ми називали військовою… – писав Солуха. – Його впливи на українську політику погетьманського часу були дуже великі і, можна сказати, переважаючі… Директорія ухвалювала «лише формальні рішення, всі ж актуальні проблеми вирішувались у тісному і вибраному колі наших полководців у залях [готелю] «Континенталь». Можна сказати, – підсумував дослідник, – що політика Директорії та її уряду, то була політика Коновальця. Фактично він був диктатором».^[102]

Полк Січових стрільців біля своїх казарм у Києві (1918 p.).

Чому Шаповал покинув Директорію? Версія Шаповала

«Як неприємно дорослій людині бути запідозреній у дитинячих слабостях до кукол, так неприємно мені бути запідозреному в славолюбстві і бажанні «влади». Я переріс інстинкт влади політично, бо за найвище в світі вважаю владу моральну. Такої влади я мав по горло при організації повстання, коли люде без нічого рискували своїм життям по одному моєму заклику. Винниченко і я мали дійсну владу до момента вибору Директорії (підкреслення Шаповала. – Д. Я.). Це визнавали всі, навіть вороги. Ну і що ж мені всяка влада, “портфель”?».

«Я ввесь 1918 рік, – продовжує автор цитованих споминів, – ходив з важкою образою в житті, з думкою, що міщанство, міряючи мене своєю міркою, не допускає навіть думки, що людина має вищі насолоди в громадській творчости, ніж переживання влади. І хотілось дати доказ, що я не міщанин. Я відмовився від вступу в Директорію, вірючи до останнього моменту в перемогу, успіх нашого діла. Хай собі Швець чи А. Макаренко покуштують влади і Петлюра разом з ними! Можливо, що в їхньому житті нема инших вищих переживань і радостей… Приймати участь у великому ділі, багато робити, з нічого зробити щось – в цьому є насолода і справедлива гордість самим собою: я пережив це в повній мірі під час небезпечної роботи по організації повстання. А тепер можна і назад стати, від близької справи не одходючиї Це була головна причина моєї відмови вступити в члени Директорії. Другою причиною була та, яку я заявив голосно. Третьою – та, про яку я нишком сказав Янкові», – такими словами завершив цю частину своїх споминів один з лідерів українських есерів Микита Шаповал.

Як і чому потрапили до Директорії Андрієвський, Швець та Макаренко? Версія Шаповала

«Швеця, – свідчив далі М. Шаповал, – я запропонував до Директорії просто через те, що не було другого кандидата. Янко відмовився через свою малу політичну освіту, він рішучо не підходив до цієї ролі. А Швець, хоч я його й не знав з особистого і політичного боку, опріч того, що він син селянина і член Селянської Спілки та нашої партії, але він був «професор». Іншого кандидата взагалі не було. Я був доброї думки про його особисті прикмети, як людини освіченої і коректної, товаришської, але й це потім стало під сумнівом».

Ще одного члена Директорії, Макаренка, Шаповал охарактеризував так: «він приймав близьку участь в підготовці справи між залізничниками, це в моїх очах було цінним, і я був певний, що його вибір буде корисний. Потім мені самому було жаль на безпринципність, запобігливість його перед дрібними людьми во імя популярности і т. д. Видно, що в житті йому доводилось переживати роль, хоч би фіктивну – “доброго чоловічка”, що він занявся цим і [в] Директорії. Політичних здібностей не виявив».

«Не мав ніякого діла в підготовці повстання і Андрієвський, – признавався Шаповал. – Його ми всі, і я в тім числі, знали дуже мало. На засідання перед виборами до мене кілька разів підходив О. Макаренко, голова самостійників-соціялістів, і просив Припяти до Директори також і їхнього кандидата, називаючи при тім Андрієвського. Я О. Макаренка знав давно, вважав за соціяліста, патріота і порядну людину, то його рекомендація, як провідника партії, мала свою вартість. Оскільки я міг помітити потім, вибір Андрієвського був рішуче невдалим. <…>Геть підозріння, особисті смаки, симпатії та антипатії! Аби справу було зроблено. Не однаково, чи Швець, чи Винниченко, чи Андрієвський, чи п'ятий, десятий? Кожний українець – “харош чоловік”. Наші успіхи і неуспіхи – все мусимо поділити по-товаришському, не про себе ж дбаємо. Кожний «Директор» буде, як був товаришем, разом діло робитимемо».

«Не важно, хто буде членом Директорії»

Така констатація не є якимось там публіцистичним перебільшенням. Це – тверде переконання її організатора Микити Шаповала. Повністю цитата має такий вигляд:

«Це не важно нарешті – хто буде в Директорії. Директорія – тимчасовий повстанський політичний орган: заберемо Київ, скличеться народне представництво, Директорія дасть звіт і піде собі в одставку. Ніхто з чесних українців, обдарований довіррям, не буде зловживати, бо всі українці чесні, милі, гарні люде…»– пояснював сам собі і нащадкам Шаповал. І вів далі: «Я й досі дивуюсь тим своїм настроям – сантиментального довірря до всіх страждущих, а за таких я вважав всіх українців. Чому? Не знаю… Я так ненавидів весь час міщанство, пошлость, рабство українофілів, так вишукував скрізь і картав, а тут якась дивна добрість і довірря!