– Чудово, Ватсоне, бездоганно! – всміхнувся мій друг. – Ця обставина здалася мені такою істотною, що я вчора навіть спитав про це в Дартмурі телеграмою. Так от, двері конюх замкнув. А віконце, виявляється, дуже вузьке, людина крізь нього не пролізе. Коли інші конюхи повернулися після вечері, Гантер послав одного з них розповісти про все тренеру. Стрекер стривожився, але великого значення тому, що трапилося, ніби й не надав. Утім, невиразна тривога все ж не покидала його, бо, прокинувшись о першій годині ночі, місіс Стрекер побачила, що чоловік одягається. Він пояснив їй, що турбується за коней і хоче переконатися, чи все гаразд. Дружина благала чоловіка не ходити, бо якраз почався дощ (жінка чула, як він дріботить у вікно), але Стрекер накинув плаща й таки пішов. Місіс Стрекер прокинулася знову о сьомій ранку. Чоловік досі не повернувся. Вона поспішно одяглася, гукнула служницю та подалася до стайні. Двері були відчинені, Гантер сидів, опустивши голову на стіл, у стані повного безпам’ятства, стійло фаворита спорожніло, і ніде жодних слідів тренера. Негайно ж розбудили конюхів, котрі ночували на сіннику. Хлопці вони молоді, сплять міцно, вночі ніхто нічого не чув. Гантер перебував, вочевидь, під дією якогось дуже сильного наркотику. Оскільки чогось виразного від нього домогтися не вдалося, обидві жінки залишили його відсипатися, а самі побігли шукати зниклих. Вони все ще сподівалися, що тренер із якихось міркувань вивів коня на ранкову прогулянку. Піднявшись на горб за котеджем, звідки було добре видно все навколо, люди не помітили жодних слідів фаворита, зате в очі їм кинулася одна річ, від якої в них стислося серце в передчутті біди.

Приблизно за чверть милі від стайні на кущ дроку був накинутий плащ Стрекера, і вітерець тріпав його поли. Підбігши до куща, жінки побачили за ним невеликий видолинок, а на його дні – труп нещасного тренера. Голова була розтрощена якимось важким предметом, на стегні рана – довгий тонкий поріз, завданий, без сумніву, чимось надзвичайно гострим. Усе свідчило про те, що Стрекер відчайдушно захищався, бо його права рука стискала маленький ніж, по саме руків’я в крові, а ліва – червону з чорним краватку, ту саму, яка, за словами служниці, була на незнайомцеві, котрий з’явився напередодні ввечері у стайні. Опритомнівши, Гантер підтвердив, що це – краватка незнайомця. Він також не сумнівався, що чужинець підсипав йому якогось зілля в баранину, коли стояв біля вікна, і в результаті стайня залишилася без нагляду. Що стосується зниклого Срібної зірки, то численні сліди в багнюці, що вкривали дно фатальної яруги, вказували на те, що він був тут під час боротьби. Але потім зник. І хоча за інформацію про нього полковник Росс пропонує величезну винагороду й усіх циганів, котрі кочують по Дартмурі, допитали, досі про Срібну зірку немає ні слуху ні духу. І на додачу ось що: аналіз залишків вечері Гантера показав, що в їжу підсипали чималу дозу опіуму, між тим усі інші мешканці Кінґс-Пайленду їли того вечора ту ж саму страву, і нічого лихого з ними не сталося. Ось основні факти, очищені від нашарування домислів і припущень, якими обросла справа. Тепер розповім вам, до яких кроків вдалася поліція. Інспектор Ґреґорі, котрому доручили справу, чоловік енергійний. Якби природа обдарувала його ще й уявою, він міг би досягнути вершин розшукового мистецтва. Прибувши на місце події, інспектор дуже швидко знайшов і заарештував особу, на яку, природно, падала підозра. Знайти чоловіка було зовсім не важко, бо його добре знають в окрузі. Його ім’я – Фіцрой Сімпсон. Він із гарної родини, отримав чудову освіту, але всі свої статки програв на перегонах. Останнім часом мирно заробляв на життя букмекерством у спортивних лондонських клубах. У його нотатнику виявили кілька ставок до п’яти тисяч фунтів проти фаворита. Коли підозрюваного заарештували, він зізнався, що приїхав у Дартмур, сподіваючись вициганити інформацію про коней Кінґс-Пайленду та про другого фаворита, жеребця Обачного, який перебуває під опікою Сайлеса Брауна в мейплтонській стайні. Він і не намагався заперечувати, що в понеділок увечері був у Кінґс-Пайленді, однак запевняє, що нічого лихого не вчиняв, хотів лише отримати звістку з перших вуст. Коли йому показали краватку, чоловік дуже зблід і ніяк не зміг пояснити, як краватка опинилася в руці мерця. Мокрий одяг Сімпсона доводив, що вночі він потрапив під дощ, а його сукуватий ціпок із свинцевою голівкою цілком міг бути тією самою зброєю, якою тренеру завдали ті жахливі рани. З іншого боку, на ньому самому немає ні подряпини, але ж закривавлений ніж Стрекера – незаперечний доказ, що, принаймні, один із нападників на нього таки постраждав. Ось, власне, й усе, і якщо ви зможете мені допомогти, Ватсоне, буду вам дуже вдячний.

Я з величезною цікавістю слухав Голмса, котрий виклав мені обставини цієї справи з властивою йому ясністю та послідовністю. Хоча всі факти не були для мене новими, я не міг встановити між ними ні зв’язку, ні залежності.

– А чи не може бути, – припустив я, – що Стрекер сам завдав собі рану під час конвульсій, якими супроводжується пошкодження лобових ділянок головного мозку.

– Цілком можливо, – сказав Голмс. – Якщо так, то обвинувачений позбудеться одного з головних доказів, що свідчать на його користь.

– І все ж, – продовжував я, – я ніяк не можу зрозуміти версію поліції.

– Боюся, що в цьому випадку проти будь-якої гіпотези можна знайти дуже вагомі заперечення. Наскільки я зрозумів, поліція вважає, що Фіцрой Сімпсон підсипав опіум у вечерю Гантера, відімкнув стайню ключем, який він десь роздобув, і вивів жеребця, маючи намір, певна річ, викрасти його. Вуздечки в стайні не знайшли – Сімпсон, ймовірно, одягнув її на коня. Залишивши двері незамкненими, він повів його стежкою через пустир, і тут його зустрів або наздогнав тренер. Вчинилася бійка, Сімпсон проломив тренеру череп ціпком, сам же не отримав і подряпини від леза Стрекера, яким той намагався захищатися. Потім злодій забрав коня й десь заховав його, або, може, кінь утік, поки вони билися, і тепер бродить околицями. Ось як уявляє собі те, що сталося, поліція, і, хоча малоймовірна ця версія, всі інші здаються мені ще менш імовірними. Як тільки прибудемо в Дартмур, я її перевірю. Іншого способу зрушити справу з мертвої точки не бачу.

Починало вечоріти, коли ми під’їхали до Тавістока, маленького містечка, що виділялося, як вістря щита, у самому центрі великого Дартмурського плоскогір’я. На платформі нас зустріли високий блондин із зачіскою, що нагадувала лев’ячу гриву, пишною бородою та пронизливим поглядом блакитних очей і невисокий елегантно одягнений джентльмен, енергійний, із невеликими пещеними баками та моноклем. Це були інспектор Ґреґорі, чиє ім’я набувало все більшої популярності в Англії, і знаменитий спортсмен і мисливець полковник Росс.

– Дуже радий, що ви приїхали, містере Голмс, – привітався полковник. – Інспектор зробив усе можливе, але, щоб помститися за смерть нещасного Стрекера та знайти Срібну зірку, я хочу зробити й неможливе.

– Є якісь новини? – спитав Голмс.

– На жаль, результати розслідування могли б бути й кращими, – повідомив інспектор. – Ви, звісно, хочете якнайшвидше побачити місце злочину. Тому їдьмо, поки не стемніло, поговоримо дорогою. Транспорт нас чекає.

Через хвилину зручне, витончене ландо везло нас вулицями старовинного мальовничого містечка. Інспектор Ґреґорі захоплено ділився з Голмсом своїми думками та міркуваннями. Голмс мовчав, час від часу задаючи йому запитання. Полковник Росс у бесіді участі не брав, він сидів, відкинувшись на спинку сидіння, схрестивши руки на грудях і насунувши капелюха на чоло. Я з цікавістю прислухався до розмови двох детективів: версію, яку викладав зараз Ґреґорі, я вже чув від Голмса в потязі.

– Зашморг ось-ось затягнеться навколо шиї Фіцроя Сімпсона, – підсумував Ґреґорі. – Я особисто вважаю, що злочинець – він. З іншого боку, не можна не визнати, що всі докази проти нього непрямі й що нові факти можуть спростувати наші висновки.

– А ніж Стрекера?

– Ми дійшли висновку, що Стрекер сам себе поранив, коли падав.

– Мій приятель Ватсон висловив таке ж припущення дорогою сюди. Якщо так, то ця обставина обертається проти Сімпсона.

– Звісно. У нього не знайшли ні ножа, ні хоча б навіть дріб’язкової подряпини на тілі. Але докази проти нього, певна річ, дуже вагомі. Він був надзвичайно зацікавленим у зникненні фаворита. Ніхто, крім нього, не міг отруїти конюха, вночі він потрапив десь під сильний дощ, був озброєний важким ціпком, і, нарешті, його краватка була затиснута в руці покійника. Доказів, мені здається, достатньо, щоб почати процес.

Голмс похитав головою.

– Хвацький захисник не залишить від аргументів звинувачення й каменя на камені, – зауважив він. – Навіщо Сімпсону знадобилося виводити коня зі стайні? Якщо він хотів щось йому заподіяти, чому не зробив цього там? А ключ, хіба в нього знайшли ключ? У якій аптеці продали йому порошок опіуму? І, нарешті, де Сімпсон, чоловік, котрий уперше потрапив у Дартмур, міг сховати коня, та ще такого, як Срібна зірка? До речі, що він каже про папірець, який просив служницю передати конюху?

– Каже, що це була банкнота в десять фунтів. У його гаманці справді знайшли таку банкноту. Що стосується всіх інших ваших запитань, відповісти на них зовсім не так складно, як вам здається. Сімпсон у цих краях не вперше, бо влітку двічі приїжджав у Тавісток. Опіум, либонь, привіз із Лондона. Ключ викинув, як тільки відімкнув стайню. А жеребець, можливо, лежить мертвий в одній із покинутих штолень.

– А що він сказав про краватку?

– Зізнався, що краватка його, але стверджує, що загубив її десь того вечора. Але тут з’ясувалася ще одна обставина, яка якраз і може пояснити, чому він вивів коня зі стайні.

Голмс насторожився.

– Ми встановили, що приблизно за милю від місця вбивства ночував циганський табір у ніч на вівторок. Вранці вони знялися та зникли. Так от, якщо припустити, що Сімпсон змовився з циганами, то напрошується висновок, що саме до них він і вів коня, коли його зустрів тренер, і що зараз Срібна зірка в них, правильно?

– Цілком імовірно.

– Плоскогір’я зараз прочісують у пошуках тих циганів. До того ж я оглянув усі стайні та хліви в радіусі десяти миль від Тавістока.

– Але тут поблизу є ще одна конюшня, де тримають скакунів?

– Саме так, і цю обставину в жодному разі не слід випускати з уваги. Оскільки їхній жеребець Обачний – другий претендент на кубок Вессекса, зникнення фаворита було його власнику також дуже на руку. Знаємо, що, по-перше, мейплтонський тренер Сайлес Браун уклав кілька великих парі на цей забіг і що, по-друге, з бідолахою Стрекером він ніколи не приятелював. Ми, звісно, оглянули його стайню, але не виявили нічого, що вказує на причетність мейплтонського тренера до злочину.

– І нічого, що вказує на зв’язок Сімпсона з мейплтонською стайнею?

– Зовсім нічого.

Голмс відкинувся до спинки коляски, і розмова обірвалася. За кілька хвилин наш екіпаж зупинився біля гарненького будиночка край дороги з червоної цегли та з широким виступаючим карнизом. За ним, з іншого боку загону, виднілася будівля під сірим дахом, вкритим черепицею. Навколо до самого горизонту тягнулася хвиляста рівнина, буро-золота від пожовклої папороті, тільки далеко на півдні здіймалися гостроверхі дахи Тавістока й на захід від нас стояло поруч кілька хатинок мейплтонської стайні. Ми всі повистрибували з екіпажа, а Голмс так і залишився сидіти, дивлячись прямо перед собою, зосереджений на якихось своїх думках. Тільки коли я торкнувся його ліктя, він здригнувся і виліз.

– Даруйте, – звернувся він до полковника Росса, котрий здивовано витріщився на мого приятеля, – вибачте мені, я задумався.

За блиском його очей і хвилюванням, яке він намагався приховати, я здогадався, що він близький до розгадки, хоча й не уявляв собі ходу його думок.

– Ви, мабуть, хочете насамперед оглянути місце події, містере Голмс? – припустив