19 березня

Сьогодні вже захоплено штаб ВМС України в Севастополі. Військовим КамАЗом розбито ворота, туди вбігли жінки, істерично кричали щось про велику Росію, за ними російські військові. Українських офіцерів роззброїли, побили, поставили на коліна, одного намагалися змусити спалити український прапор. Він відмовився, і його було ще дужче побито. Інформація про вбитого «самооборонця» виявилася «качкою», хоча російське ТБ, яке повідомило про це «вбивство» вчора, не дало спростування. Спростування дало МВС Криму, але це так, для внутрішнього користування. З української сторони вбито двоє військових. Нині генерали Ярема та Тенюх полетіли до Криму, але Аксьонов сказав, що він їх до Криму не пустить.

Учора в Києві «відзначилася» «Свобода» на чолі з депутатом Мірошниченком. Вони напали на офіс голови НТКУ, начебто побили його і змусили написати заяву про відставку. Це миттєво підхопили російські телеканали як приклад діяльності фашистського режиму в Києві.

Поїзд Харків – Київ, у якому вчора приїхав Саша Красовицький, був зовсім порожнім – 10 % місць було зайнято. Розповів, що до однієї зі співробітниць видавництва «Фоліо» прийшов син і сказав: «Давай продавати квартиру в Харкові й купувати в Чернівцях. Харків занадто близько до російського кордону, і я не хочу раптом опинитися в Росії!»

Дмитро Ярош написав заяву до Генеральної прокуратури на Володимира Путіна, звинувативши його в кримінальному злочині. Тепер Генпрокуратура мусить зареєструвати заяву Яроша та оголосити Володимира Путіна в розшук за звинуваченням в агресії проти України, у вбивстві українських військових і в порушенні цілісності української держави. Рефат Чубаров іще позавчора попросив парламент визнати право кримських татар на самовизначення. Виявляється, Україна досі не приєдналася до Декларації ООН про права корінних народів. Так що тепер треба не тільки підписати цю декларацію, а й визнати право кримських татар вирішувати свою долю. Навряд чи це щось змінить тепер, але принаймні дасть кримським татарам, які бажають залишатися громадянами України, моральну підтримку. Серед них теж уже є перша жертва. 14 березня було знайдено вбитим зі слідами тортур 38-річного Решата Ахметова, батька трьох дітей, молодшому з яких – доньці – два з половиною місяці. Він брав активну участь у мітингах за те, щоб Крим залишався українським, а востаннє його бачили в Сімферополі біля військкомату, куди він прийшов записуватися добровольцем в українську армію. У російській пресі та в блогах з’явилися знову образи на адресу кримських татар і заклики до них «забратися з російського Криму». Майже всюди про них пишуть як про «народ-зрадник». І це при тому, що багато росіян і українців, приїхавши до Криму влітку відпочивати «дикунами», намагаються знімати квартири або кімнати у кримських татар і харчуватися в татарських кафе та ресторанчиках. Ми теж, щоразу відпочиваючи в Криму біля Євпаторії та в Сімеїзі, завжди обідали й вечеряли у татар. Там завжди смачніше, чистіше і дешевше. Минулого року в квітні ми вдвох із Юрієм Винничуком тиждень жили в Лівадії, в дуже радянському санаторії, обговорюючи план майбутнього спільного роману, в якому б дія відбувалася в Туреччині, Криму, Києві та Львові. Цієї весни ми збиралися знову приїхати на тиждень до Криму попрацювати, але вже в районі Алушти, де заступниця мера обіцяла знайти для нас пансіонат або готель. Тепер про поїздки до Криму краще не думати. «Кримські» сімейні зимові канікули теж відійшли просто в історію нашої родини, в історію дитинства Антона, Габі й Тео. Згадалось, як водій кримського парламенту білою «Волгою» віз нас із Юрком Винничуком на сімферопольський вокзал. І я його попросив знайти по дорозі татарську самсу – дуже хотілося, щоб Юрко скуштував. Зазвичай гарячі пічні циліндри-причепи стояли вздовж кримських доріг і з них татари продавали свої смачні соковиті гарячі пиріжки з рубаною бараниною. Не зустрівши жодного татарина з самсою на дорозі з Севастополя до Сімферополя, водій повіз нас на окружну сімферопольську трасу, і там ми відразу побачили те, що шукали. Купили п’ять штук і дві пляшки айрану. І просто там, біля циліндроподібної грубки, наївшись, вирушили на вокзал щасливими й задоволеними. Водій іще попросив мене передати паспорт своїй доньці, яка вчиться в Києві. Дочка зустріла нас на київському вокзалі біля вагона. Чи ми тепер писатимемо з Юрком цей роман – невідомо. А якщо писатимемо, то Крим у ньому виявиться окупованим Росією, а значить, героїв роману чекатиме ще більше небезпечних пригод.

20 березня

Сьогодні вранці російський телеканал Рен-ТВ й інші телеканали, показуючи прогноз погоди, включили Крим, Донбас і Харків до «метеорологічної» мапи Росії. Я розумію, що мап може бути багато. Найчастіше використовується політична, але вона має бути визнаною іншими країнами. Напевно, мапа Росії, що її показують під час телепрогнозу погоди, це особиста мапа Путіна, що пояснює, якою Путін хоче бачити майбутню Росію. Або це робиться для того, щоб підготувати населення Росії до подальшої окупації українських земель? Тоді треба стежити за телепрогнозами російських телеканалів уважніше, перевіряючи: чи не почнуть вони найближчим часом показувати на цій мапі погоду в Києві, Варшаві, Ризі та Вільнюсі. Щоправда, інші новини на тлі російського прогнозу погоди здаються хорошими. Одначе, що таке хороші новини тепер, сьогодні? Уранці звільнили захоплених у Криму активістів «Автомайдану» й командувача ВМС України, захопленого вчора російськими військовими. Також повідомили, що звільнено будівлю штабу ВМС України, але ця новина видається дивною. Звільнено будівлю в захопленому місті Севастополі, в захопленому Криму. І що тепер там відбувається? Що, там можуть спокійно працювати українські морські офіцери??? Цього ж ранку по всіх російських телеканалах і в кримській пресі з гордістю повідомили про зраду екіпажів трьох військових кораблів українського флоту. Нібито вони спустили українські прапори та підняли прапори російського флоту. Серед цих трьох – корабель управління українським флотом, практично штаб ВМС України на плаву – «Донбас». Якщо це правда, то Путін має нині пити шампанське залпом – корабель із такою назвою, який перейшов на бік окупантів, мусить давати йому надію, що і весь регіон Донбас теж підніме російські прапори на всіх будівлях державного управління.

А поки що в Криму міліція оголосила про необхідність усіх, незалежно від статусу та громадянства, здати зброю до 30 березня. Після 30 березня всіх, у кого виявлять вогнепальну зброю, буде заарештовано за звинуваченням у порушенні російського кримінального законодавства і буде віддано під суд. У Києві поки що тільки ведуться розмови про необхідність забрати зброю у членів «Правого сектора» та «Самооборони», але ніяких ультиматумів і вимог до них міліція поки що не пред’являла.

21 березня. Париж

Сьогодні вранці під час одного з інтерв’ю французький журналіст мене запитав: «Про що нині мріє Путін? Чи є у нього своя “українська мрія”?» Я відповів: «Путін не мріє, він планує і, щоразу перевіряючи реакцію так званої світової спільноти, продовжує здійснення свого плану динамічно і поетапно». Тепер, коли всі суб’єкти РФ визнали анексію Криму правильною та легітимною, а також заручилися підтримкою в цьому питанні Сирії, Північної Кореї та ще кількох схожих країн, головним питанням для Путіна залишається невизнання цивілізованим світом Криму як частини РФ. Поки Крим залишається без легального (для цивілізованого світу) статусу, ніяких інвестицій, крім російських, північно-корейських і сирійських, там не буде. Територія відходить у тінь Москви. Москві це особливої радості не приносить. Діамантами зазвичай пишаються публічно, а якщо вони вкрадені – їх ховають і розглядають, зачинившись у темній кімнаті. Так що завдання Путіна сьогодні – це пошук шляхів визнання анексії Криму Європою і США. Шлях для розв’язання цієї проблеми тільки один: організація в Україні громадянської війни та марш на Київ проросійських, звісно, озброєних активістів разом із їхніми російськими колегами. Дійшовши до Києва, це військо мусить змістити Кабінет міністрів і виконувача обов’язків президента як «нелегітимних» і замінити їх привезеними з собою представниками «українського народу», частину з яких може являти і фінансове ядро уряду колишнього прем’єр-міністра Азарова, що втекло з Януковичем, і колишніх лідерів Партії регіонів, які нині не працюють у парламенті, але не втекли в Росію, а сховались у себе в Донецькій області. Новий уряд оголосить повернення, цілком можливо, що не реальне, а тільки віртуальне, «легітимного» президента Януковича, який підпише по скайпу з Москви новий договір про дружбу і співробітництво з Російською Федерацією, в якому буде вказано, що керівництво України не знаходить собі місця від радості з приводу повернення «споконвічно російського Криму» в лоно своєї «матері-Росії» і просить при цьому вважати Крим українським подарунком Російській Федерації за тривале і терпляче виходжування «исконно больной» України і за безперервну моральну та економічну підтримку української держави, а також як знак відновлення історичної справедливості. Що буде далі, я гадаю, легко собі уявити. І Анґела Меркель, і Франсуа Олланд, і багато інших зітхнуть із полегшенням, і кожен займеться швидким і безболісним відновленням своїх економічно-фінансових зв’язків із Росією Путіна. Вони скажуть: «Ну все, хлопці просто посварилися сп’яну. Ви ж знаєте, як це у них, у слов’ян, буває. А тепер помирилися, про все домовились і забули про таку «дрібницю», як Крим. Щоправда, про всяк випадок Росія залишить свої війська в Херсонській області, щоб стежити за якістю води, яка відправляється з материкової України до «російського Криму», аби, боронь боже, який-небудь дикий «бандерівець» не влив туди кілька літрів ціаністого калію. Щоб підтримувати ці війська морально та матеріально, інші області – Запорізька, Дніпропетровська, Донецька і Луганська – теж побудуть якийсь час під російським крилом. Так буде Москві спокійніше, адже інакше поїзди із забезпеченням для російської армії, яка тепер буде розташована в Криму і в Херсонській області, почнуть пускати під укіс некеровані «бандерівці» та інші злочинні елементи, які чомусь не люблять Росію і для яких у Росії ще не придумали досить страшної та зручної для мас-медіа назви. Загалом, самі розумієте, скільки роботи у пана Путіна і російського народу, який його підтримує на кожному етапі «відновлення історичної справедливості» – тобто відновлення Радянського Союзу.