II. Політичний авантюрист

Іван Степанович Мазепа-Колединський належав до українського православного шляхетного роду. Родоначальник роду Мазепи отримав у 1544 році від польського короля Сігізмунда маєток Мазепинці, що у Білоцерківському повіті (тепер Київська губернія). Його обов’язком було нести військову службу при старості у Білій Церкві. 1572 року король Сігізмунд Август підтвердив права його сина Михайла на володіння маєтком. Син Михайла, полковий суддя Федір, брав участь в уже згаданому повстанні Наливайка проти поляків, був виданий полякам і страчений разом з Наливайком у 1594 році.

Федір був бездітним, зате його брат Микола мав сина по імені Степан-Адам. Невластиве українцям подвійне ім’я можна пояснити тим, що за православним обрядом його охрестили Степаном, але згодом, під католицьким тиском, він змушений був прийняти друге ім’я – Адам. За вбивство польського шляхтича Зелінського Степана засудили у 1638 році до смертної кари, проте з допомогою хабара йому пощастило уникнути шибениці, а в 1659 році король Ян Казимир відновив усі його втрачені раніше права і надав титул «підчаший» Чернігова, який успадкував по смерті батька його син Іван. Степан-Адам помер десь в середині XVІІ століття. Дружина Степана походила з роду Мокієвських і після смерті чоловіка стала абатисою Фроло-Вознесенського жіночого монастиря у Києві під іменем Марії Магдалини, Коли її син став гетьманом, вона перебралася до Москви, а через якийсь час стала управляти монастирем у Глухові. Померла у 1707 році, усього на два роки переживши свого далеко не молодого сина. Крім сина Івана, вона мала ще й доньку, котра тричі виходила заміж: першого разу – за Обідовського; син від цього шлюбу став полковником і одружився із старшою дочкою українського генерального судді Кочубея Анною; вдруге – за Вітославського, від цього шлюбу народилася донька Мар’яна, котра теж стала монахинею у Києві; третім чоловіком став Войнаровський. Останній шлюб був дуже нещасливим, бо третій чоловік, котрий був удівцем, привів з собою у дім не тільки трьох доньок від попереднього шлюбу, а й фанатичну прихильність до католицької віри. Щоб уникнути примусу й ухилитися від прийняття католицької віри, вона втекла з дому до матері і померла монахинею (можливо, навіть у Полтаві, бо відомо, що у 1709 році вона перебувала там). Від цього шлюбу народився син – Андрій Войнаровський^[23], який став полковником на службі у шведів і як законний спадкоємець Мазепи завдав чимало клопотів наступним шведським урядам, у чому ми згодом самі переконаємося.

Осип Курилас. Портрет Івана Мазепи. 1909 рік

Інша вітка роду Мазепи – Васютинські (на відміну від Колединських) – з’являється у козацьких реєстрах з XVІІ століття. А взагалі ім’я Мазепа не мало доброї слави у Польщі. Коли такий собі Касіян Сакович у 1644 році перейшов з православної віри в католицьку, його обзивали «таким-сяким мазепою»^[24].

Микола Костомаров

Рік народження Мазепи невідомий. І хоч це не так уже й суттєво, цікаво було б знати, у якому віці Мазепа 1708 року прийшов до стану шведського короля. Видатний дослідник Мазепи М. І. Костомаров подає у своїй великій монографії про Мазепу (1885) рік народження гетьмана 1629, інший дослідник, Ф. Уманець, намагається у своїй праці (Петербург, 1897) довести, що народитися майбутній гетьман міг не раніше 1633 року. Дослідникам полишено необмежений простір для здогадів та припущень. Календар «Ді Европеіше ФАМА» за 1709 рік називає його вік – 83 роки, цифра дуже сумнівна, бо цей часопис був надто погано поінформований про події й відносини у східній Європі. На одній фотографії Мазепи, зробленій на міді за гравюрою, читаємо напис: «ATATІS 78», на який теж не варто покладатися. Зате можна вважати достовірними дані, полишені сучасниками Мазепи, близькими до нього людьми, і за цими даними Мазепа міг народитися близько 1638 року, але не пізніше 1645; перша дата правдоподібніша. Аддерфельт вважав, що у 1709 році Мазепі було 64 роки, а Нордберг називає вік 70 років, словацький пастор Крман, котрий теж знав гетьмана, писав: «близько 70 років». Навряд чи могло йому бути менше 65, бо ж його мати прожила до 1707 року, а сам він ще в 1689 році жалівся на «похилий вік та пов’язані з ним болячки», проте не завжди можна приймати на віру вислови Мазепи про свою власну персону. 70 років – найбільш ймовірний вік. І подумати тільки, що у такому віці він пустився на таку легковажну авантюру, як «зрада» царя Петра, а за кілька років до того пережив свою найбезумнішу любовну пригоду.

Титул монографії Миколи Костомарова «Мазепа»

Можемо тут навести приклад, яке враження справив непевний союзник шведського короля на двох уже згадуваних священиків. Ось що пише Нордберг: «Мазепа був за походженням польським шляхтичем. У юності, за правління Яна Казимира, служив пажем при королівському дворі. Під час одного із заворушень у Польщі якийсь польський магнат вирішив відправити свої пожитки у надійне місце і послав з ними Мазепу. Та магнатові не пощастило. Козаки напали на валку, усе забрали, ще й прихопили з собою на Україну Мазепу. Козацькі полководці мали його за свого найдовіренішого радника. Через кілька років, коли його покровитель потрапив у царську немилість і був засланий до Сибіру, козаки одноголосно вибрали Мазепу своїм гетьманом, тобто полководцем. Правда й те, що у пору своєї юності він був бравим ловеласом, і навіть тоді, коли у 70-літньому віці прибув до королівського стану, очі його палахкотіли вогнем. Він щоденно бував у короля, часом вони розмовляли сам на сам, а деколи при розмові був присутній граф Піпер. Усі бесіди велися латиною».

Вольтер у своїй історії про Карла ХІІ описував Мазепу як «мужнього, діяльного, невтомного чоловіка, хай і похилого віку».

Вольтер

А ось що пише Крман: «Мазепа був чоловіком 70 років, серйозного виду, освічений за козацьким звичаєм, знав латину, польську й російську мови, володів великим майном, зібраним з різних подарунків царя та польського короля, а також з власних прибутків та річних податків від своїх підданих. Ціла Україна перебувала у залежності від свого гетьмана аж до кінця його життя, тож він вибирав собі помічників серед своїх наближених і надавав їм у користування хутори та села, а з інших підданих, навпаки, збирав гроші. Від кожного землероба він брав щорічний податок два або більше польських злотих, залежно від платоспроможності. В усіх селах та більших містечках мав власні маєтки, рухоме майно, пивоварні та винокурні… Пропольськи настроєний, він прихильніше ставився до поляків та шведів, аніж до московитів, але приховував це доти, доки міг».

А польський історіограф Еразм Отвіновський, який у своїй хроніці про правління Августа ІІ^[25]описував сучасні йому події, сказав про Мазепу, що це був чоловік «з непересічними здібностями, його весь час супроводжувало щастя, а в усього народу він був «inamore velarativo et adorativo timore^[26]». Про своє щастя він якось зухвало сказав: «Nil felicitati meac deest nisi moderativo ejus»^[27]. Для Отвіновського Мазепа був польським шляхтичем, який хотів звільнити свій край для того, щоб потім перейти до Польщі. Далі ми побачимо, наскільки його судження відповідало істині.

Юність Мазепи лишається для нас білою плямою. Відомо, що він одержав добре виховання, очевидно, у Київській семінарії та в якійсь з єзуїтських колегій у Варшаві, а можливо, у Полоцьку. Відомо також, що, навчаючись, він провів кілька років за кордоном, правдоподібно у Франції та Голландії^[28], – на кошти мецената Краківської академії Новодворського. Товаришував йому тоді майбутній полковник артилерії Мартин Кетський. Ще у 1655 році він брав участь у війні зі шведами, тож можна припустити, що Мазепа вже тоді мав до них симпатії. Те, що його легковажна натура проявилася дуже рано, можна судити з поради батька синові, що той повинен «навчитися поводженню у наших колах польського двора, а не чинити усілякі неподобства по корчмах».

Найдавніше свідчення сучасника про Мазепу знаходимо у мемуарах поляка Пасека^[29]. Ян Пасек залишив страшенно цікаві рукописні спогади про свої пригоди під час війни та у мирний час (він був, між іншим, разом з військами Чарнецького у Данії в 1659 році – див. чудовий датський переклад Станіслава Рошнецького «Поляки у Данії»), де двічі згадує Мазепу. Мазепа тоді (після 1659 року) служив камергером, або ж ад’ютантом, при дворі польського короля і, судячи зі слів Яна Казимира^[30], здобув собі там симпатію: «Зважаючи на його спритність, ми можемо сподіватися, що батьківщина свого часу ще почує про нього». У першому випадку (було це у 1661 році, коли Пасекові сповнився 31 рік) Мазепа, який перебував тоді разом з королем у Гродно, звинуватив Пасека у зраді, і це звинувачення не було необгрунтованим, бо Пасек плекав плани переходу з королівських військ Чарнецького до опозиційної партії конфедератів, та, коли конфедерати запропонували йому посаду канцлера (секретаря), він відмовився скласти присягу і справа зам’ялася. За доносом Мазепи Пасека арештували у Гродно. Та згодом його, звичайно ж, звільнили, і він ще й одержав від короля у дарунок 500 дукатів. З того часу Пасек затаїв зло на Мазепу, «новоспеченого шляхтича з козаків», і тільки чекав слушної нагоди, щоб помститися за образу. Така нагода з’явилася через рік, коли обидва запальні зухвальці зустрілися у королівському палаці у Варшаві. Ми подаємо тут дослівно зображення Пасеком тієї зустрічі, бо воно ще й містить цікаві штрихи до картини тодішнього придворного життя, приправлене терпким і гострим гумором Пасека.

Титульна сторінка «Спогадів» Я. Пасека. Видання 1929 року

Юліуш Коссак. Ян Хризостом Пасек у битві під Ляховичами 1660 рік. XIX cтоліття

«Мазепа уже попросив у короля вибачення за той поганий жарт, який він зіграв зі мною у Гродно, і повернувся до двору. Ми щоденно ходили один попри одного, і давня образа не могла мені ані зашкодити, ані додати до тієї моєї доброї слави, якій заздрили конфедерати, а інші, навпаки, бажали мені. Проте образа на нього міцно засіла в мені і пробуджувалася найчастіше тоді, коли я бував напідпитку, бо саме у такому стані звичайно зринають у пам’яті усі заподіяні людині кривди.

Якось я проходив кімнатою, по сусідству з якою знаходився король, і зустрів його, але там були присутні й деякі придворні. Я виступив наперед, уже трохи підпилий, і сказав до того Мазепи: «Чолом, пане осауле!» А він був дуже самовпевненим типом і тут же відповів: «Чолом, пане капрале!» Не встиг я опам’ятатися, як вліпив йому кулаком по фізіономії і відступив кілька кроків. Він схопився рукою за меч, я також. До нас кинулися з криком: «Спиніться! Спиніться! За дверима ж король!» Проте ніхто не став на боці Мазепи, усі скоса поглядали на нього, бо був він падлюкою та з ніг до голови козаком, хоч і став недавно шляхтичем. До того ж усі знали про ту зненависть, яку я відчував до нього, і поважали мене за те, що я здружився з усіма, ні перед ким не запобігаючи.

Зчинився великий гвалт. Один з придворних увійшов до сусідньої кімнати й сказав: «Ваша Величність! Пан Пасек дав ляпаса Мазепі!» Та король одразу ж обірвав його: «Говоритимеш тоді, коли тебе спитають!» Почувши про цей інцидент, єпископ злякався, що мене покарають. Тому він підійшов до мене й сказав: «Я не знаю вашої милості, але заради усього святого відступіться, бо це великий злочин – дати ляпаса у королівських покоях комусь з королівських придворних». А я відповів: «Ваша святість не знає, що цей скурвий син мені винен». Та єпископ знову почав: «Що б там не було, тут не можна так поводитися. Вибачтеся, доки є ще час, доки король ще нічого не знає про це». Та я був упертим: «Ні, цього я не зроблю».