ІІІ

У дитячій фантазії Леонардо образ шуліки становить реальний зміст спогаду; контекст фантазії Леонардо висвітлив значення цього змісту для його пізнішого життя. У процесі подальшого тлумачення ми натрапляємо на дивну проблему: чому зміст спогаду переробився на гомосексуальну ситуацію? Мати, що годує дитину груддю, чи, радше, яку смокче дитина, перетворюється на шуліку, що встромляє свого хвоста дитині в рот. Ми стверджуємо, що «coda» (хвіст) шуліки, відповідно до загальновживаного мовного заміщення, може означати ні що інше, як чоловічий статевий орган. Але незрозуміло, як фантазія може саме материнську птицю наділити прикметою чоловічої статі, і така абсурдність ставить під сумнів можливість знайти у цій фантазії розумний сенс.

Однак не впадаймо у відчай. Скільки снів, позірно абсурдних, ми таки змусили розкрити нам їх сенс! То чому з дитячою фантазією це має виявитися складніше, ніж зі сном?

Пам’ятаючи, що недобре залишатися наодинці з незрозумілим явищем, зіставімо його з іншим, іще дивовижнішим.

Зображувана з головою шуліки єгипетська богиня Мут – постать абсолютно безособова за характером, як стверджує Дрекслер у словнику Рошера, – часто з’єднувалася з іншими божествами материнства з більш виразною індивідуальністю, як Ізіда або Гатор, але зберігала також своє самостійне існування і шанування. Відмінною рисою єгипетського пантеону було те, що окремі божества не губилися у синкретизмі. Поруч зі зложеними божествами зберігався незалежний образ окремого божества. У більшості зображень цю богиню материнства з головою шуліки єгиптяни представляли з фалосом^[41]; за її персами ми пізнаємо жіноче тіло, доповнене, однак, чоловічим членом у стані ерекції.

Отже, у богині Мут спостерігаємо таке з’єднання материнських і чоловічих рис, як у фантазії Леонардо. Чи повинні ми цей збіг пояснити припущенням, буцімто Леонардо знав з книжок також про двостатеву природу материнського шуліки? Вкрай сумнівно: доступні йому джерела, як видається, не містили нічого певного про це. Скоріше, слід шукати і там, і тут спільний, але ще не відомий нам мотив для такого об’єднання.

Мітологія розповідає нам, що з’єднання чоловічих і жіночих статевих рис зустрічалося не тільки у Мут, але також у інших богів, як, наприклад, Ізіда і Гатор; втім, у цих, можливо саме тому, що вони теж мали материнську природу і зливалися з Мут^[42]. Мітологія вчить нас далі, що інші божества єгиптян, як Нейт із Саїса, з якої згодом утворилася грецька Атена, початково уявлялися двостатевими, себто, гермафродитами; те саме можна сказати про багатьох грецьких богів, зокрема, з групи Діоніса, а також про Афродіту, образ якої лише згодом звузився до жіночої богині кохання. Можна б намагатися пояснити, що приставлений до жіночого тіла фалос мав виражати творчу силу природи, і що всі ці божественні гермафродити представляють ідею поєднання чоловічого і жіночого, яка єдина може дати істинне уявлення про божественну довершеність. Але жодне з наведених міркувань не пояснює нам психологічної загадки, чому уява людей не бунтує на вигляд материнського образу, доповненого ознакою чоловічої сили.

Пояснення дають інфантильні сексуальні теорії. Був, безперечно, період, коли чоловічі геніталїї суміщалися з зображенням матері. Зрештою, коли хлопчик початково спрямовує свою допитливість на статеве життя, його інтерес зосереджується на власному статевому органі. Він вважає цю частину свого тіла занадто цінною, щоб припустити можливість її відсутності у інших людей, близькість з якими він відчуває: не здогадуючись про інший тип статевого апарату, він вважає, що всі, включно з жінками, мають такий член, як у нього. Цей забобон так міцно вкорінюється у свідомості юного дослідника, що його не підважує навіть вигляд статевих органів маленьких дівчаток. Наочно спостерігаючи щось інше, ніж у нього, він не в змозі примиритися з суттю такого відкриття. Уявлення про брак члена настільки страшне і нестерпне, що примирити з ним може тільки ідея про те, що член є також у дівчаток, але він іще дуже маленький – пусте, згодом ще виросте^[43]. Якщо подальші спостереження показують, що його очікування не здійснюється, хлопчик приходить до іншого здогаду: член був також у маленьких дівчаток, але його відрізали – на тому місці залишилася рана. Такий поступ у теорії завдячує вже особистому болісному досвіду – хлопчик чув погрози, що йому відріжуть дорогоцінний орган, якщо він надміру ним цікавитиметься. Під загрозою кастрації хлопчик перетлумачує своє розуміння жіночих статевих органів: відтак він аж тремтить за свої чоловічі ознаки і зневажає нещасні створіння, щодо яких, на його думку здійснено жахливе покарання^[44].

Перше ніж хлопчик опинився у владі кастраційного комплексу, коли він іще вважав жіночу істоту рівноцінною з собою, він почав виявляти – як еротичну пристрасть – інтенсивний потяг до підглядання. Йому хотілося бачити статеві органи інших людей – спочатку, ймовірно, щоб порівняти їх з власними. Еротична привабливість, якою пашить на нього від матері, невдовзі досягає вищої точки нестримним прагненням побачити її геніталії, які він уявляє собі у вигляді пеніса. Подальше усвідомлення того, що у жінки немає пеніса, часто перетворює це прагнення на його протилежність – почуття відрази, яке у період статевого дозрівання здатне стати причиною психічної імпотенції, жінконенависництва, тривалої гомосексуальності. Але фіксація на колишньому об’єкті бажання – пенісі жінки – залишає невикорінимі сліди у душевному житті дитини, яка надто глибоко пережила цю фазу інфантильного сексуального дослідництва. Фетишизування жіночої ноги і черевичка, ймовірно, виступає символічною заміною колись обожнюваного в уяві і забраклого у реальності жіночого пеніса; стиначі кіс, самі того не знаючи, виконують символічний акт кастрації на жінках.

Ми не здобудемося на правильне розуміння дитячої сексуальності і не зможемо оцінити вагу викладених вище міркувань, доки не відкинемо нав’язану нашою культурою зневагу до статевих органів і статевої функції. Для зрозуміння дитячої психології треба вдатися до аналогії з первісними людьми. Упродовж поколінь ми виробили ставлення до pudenda, тобто статевих органів як до предмета сорому чи навіть відрази, у разі ефективнішого сексуального витіснення. Більшість наших сучасників гидливо підкоряється вимогам закону розмноження, відчуваючи при цьому ображеною і приниженою свою людську гідність. Відмінне ставлення до статевого життя зберігається тільки у малокультурних нижчих класах суспільства, а у вищих сексуальне життя приховується, його прояви засуджуються культурою і супроводжуються гіркими докорами нечистого сумління. Інакше було у первісну добу. Ретельно зібрані колекції дослідників давніх цивілізацій переконують нас, що статеві органи спочатку були гордістю і надією людей, об’єктом культового шанування, а божественна природа їхніх функцій переносилася на всі новозасвоєні галузі діяльності. Численні образи божеств виникали з сублімування окремих елементів статевої сутності, а коли, згодом, офіційна релігія приховала свій зв’язок зі статевою діяльністю, таємні культи намагалися зберегти його в обмеженому колі посвячених. Надалі, у процесі розвитку культури, з сексуальності вилучилося так багато божественного і священного, що виснажений залишок зазнав зневаги. Та, з огляду на природну невикорінимість психічних вражень, не випадає дивуватися, що найпримітивніші форми поклоніння дітородним органам можна простежити до часів не надто віддалених, а сучасні мова, звичаї і забобони містять пережитки всіх фаз змальованого процесу розвитку^[45].

Вагомі біологічні аналогії підготували нас до того, що духовний розвиток окремого індивіда у стислій формі повторює процес розвитку людства, тож нам не має видаватися неймовірним усе те, що відкриває психоаналітичне дослідження дитячої душі в інфантильній оцінці статевих органів. Дитяче припущення щодо пеніса у матері є тим спільним джерелом, з якого виходить двостатеве зображення материнських божеств на кшталт єгипетської Мут і «coda» шуліки у дитячій фантазії Леонардо. Ми тільки через непорозуміння називаємо ці зображення богів гермафродитами у медичному сенсі слова. Жодне з них не поєднує органи обох статей у такий спосіб, як це буває у випадках відразливої на вигляд фізіологічної потворності; вони тільки поєднують з грудними залозами – ознакою материнства – чоловічий орган, як це буває у ранньому дитячому уявленні. Мітологія прийняла як гідне поваги це – іще в сиву давнину сфантазоване – уявлення про тіло матері. Хвіст шуліки в фантазії Леонардо ми можемо витлумачити таким чином: в той час, коли моя дитяча цікавість звернулася на матір, я їй ще приписував статевий орган, як у мене. Це подальший доказ раннього сексуального дослідництва Леонардо, яке, на нашу думку, стало вирішальним для всього його подальшого життя.

Останні міркування не дозволяють нам задовольнитися поясненням щодо хвоста шуліки у дитячій фантазії Леонардо. Здається, в ній міститься ще щось, чого ми на разі не розуміємо. Її найдивовижніша риса у тому, що смоктання материнських грудей перетворилося на пасивну ситуацію виразно гомосексуального характеру. Історична ймовірність того, що Леонардо поводився у житті, як особа з гомосексуальними почуттями, ставить нас перед питанням, чи не вказує ця фантазія на давній зв’язок між дитячим ставленням Леонардо до своєї матері і його пізнішою явною – нехай навіть ідеальною – гомосексуальністю? Ми б не наважилися робити висновок на підставі самої тільки перекрученої ремінісценції Леонардо, якби не знали з психоаналізу гомосексуальних пацієнтів, що такий зв’язок буває у них неодмінно і до того – дуже глибокий.

Гомосексуальні чоловіки, які в наш час почали енергійну боротьбу проти законодавчого обмеження їхньої статевої діяльності, люблять представляти себе через своїх теоретиків як споконвічну окрему статеву групу, проміжну статеву сходинку, або «третю стать». Тобто вони вважають себе чоловіками, які органічно, від народження, позбавлені потягу до жінок, і тому їх приваблюють чоловіки. Наскільки охоче, з міркувань гуманізму, можна підписатися під їхніми вимогами, настільки обережно треба ставитися до їхніх теорій, які не беруть до уваги психічне походження гомосексуальності. Психоаналіз дає можливість заповнити цю прогалину і перевірити твердження гомосексуалів. На жаль, таким обстеженням, на сьогодні, охоплено невелике число осіб, але всі досі проведені дослідження дали однаковий результат^[46]