Увінчається проект «Гільгамеш» успіхом чи ні, з точки зору історії дивовижно бачити, як більшість сучасних релігій та ідеологій уже виносять смерть та життя після смерті за межі обговорення. До ХVІІІ століття релігії вважали смерть та її наслідки центральними для сенсу життя. Починаючи ж із ХVІІІ століття релігії та ідеології, на кшталт лібералізму, соціалізму та фемінізму, повністю втратили інтерес до життя після смерті. Що саме відбувається з комуністом, коли він або вона помирає? Що відбувається з капіталістом? Що відбувається з феміністкою? Марно шукати на це відповіді у творах Маркса, Адама Сміта або Сімони де Бовуар. Єдиною сучасною ідеологією, яка все ще відводить смерті центральну роль, є націоналізм. У більш піднесені та розпачливі моменти націоналізм обіцяє, що той, хто помре за свою країну, завжди житиме в її колективній пам’яті. Проте ця обіцянка є настільки туманною, що навіть більшість націоналістів насправді не знає, що з нею робити далі.