Цитаты из книги «Цензор снів»

Тут до нас підплив кельнер і поставив невеличку карафку, на якій писалося «деренівка». «То від пана господаря за те, що порятували репутацію каварні», – сказав він

То були все старі, часом дуже старі добродії за гербаткою з молоком або за кавою, яку подавали віденським способом в альпакових дзбаночках і в маленьких з масивними стінками філіжанках.

В каварні було людно і гамірно, навіть той останній покій з боку вулиці Кілінського був заповнений, а любителі більярду мусили задовольнятися значно меншим простором, ніж раніше. Цей покій становив окрему резервацію і слугував для різних оборудок, тут легко можна було відрізнити службовців-емеритів з австрійської доби, яким ніколи не бракувало грошей на чорну каву, від купчиків чи урядників.

Я налив хересу. З ним у мене були незабутні спогади.

Але є люди, які знають усе, – то львівські перекупки, особливо молочарки, які двигають молоко на своїх плечах по всьому місту

– Кулюс! Най мене нагла чорна кава заллє! Та то ти! – Та йой! – зірвався на ноги Кулюс. – Та то ти! Пурцель! – І до мене: – То Пурцель! Сидів-єм з ним колись.

Ми з Кулюсом ліниво жували вечерю і цмулили коньяк, на нас ніхто не звертав уваги, ми сиділи в закутку зали, яка й так погано освітлювалася, бо більша частина жарівок чомусь не працювала, але водночас я стежив за всіма, хто заходив до ресторації, і моя впертість була нагороджена, незабаром я таки діждався свого.

Шкляна вітрина на шинквасі вражала: завивані мариновані оселедчики з цибулькою, тоненькі печені ковбаски, залиті смальцем, яйця з часником і кропиком, канапки з ковбасою, шпондерком, шкварками чи салом. Поруч височіло кілька великих слоїків з маринованими оселедцями, квашеними огірками, яблуками й капустою. За мого часу з їдженням тут було зовсім зле – подавали іно цибулю, редьку, сіль і сумер – по-замарстинівському хліб, а до пива – кварґлі , специфічний запах яких долинав навіть з-під скляного кльоша. Господар сперся долонями на край шинквасу і, поволі похитуючись, мняв у зубах папіроску. Мав такий розморений вигляд, ніби його щойно розбудили.

деякі зміни. Дерев’яну засмальцьовану ляду замінив шинквас, покритий бляхою, з нього грайливо стирчала вгору «піпа» – мосянжева рурка, з якої текло пиво. За шинквасом на полицях красувалися пляшки з горілкою, ромом, вином і медом, раніше там була тільки дешева цьмага і смажила яєчню на салі. В приміщенні панував стійкий запах смаженини й цибулі, квашених огірків і капусти, маринованих оселедців, запах пива й горілки, а ще – запах просяклих багаторічним тютюновим димом стін кнайпи.

Я пішов у напрямку Ринку. Галас базару мене поманив до себе, голоси перекупок злітали в повітря і клубочилися разом із горобцями. Я проходив поміж ятками й роззирався на боки, мені приємно було побачити знову цей барвистий розсміяний світ і влитися в нього непомітно й тихо, але ні, непомітно не вийшло, бо якась перекупка, зауваживши, що я нічого не купую, а лише розглядаю, загулюкала: «Та шо пан туво допче грушки? Та шось купуйте ду хулєри!» Я з пантелику зиркнув під ноги – які грушки? А вона – в регіт. Ага, второпав я, то лише така приказка. Але я вже знав, чого хочу, і подався відразу до молочарок та напився свіжого ще теплого молока. Щойно тоді відчув, що я на волі